Роль М. Грушевського у становленні УЦР

За пропозицією Грушевського 18 квітня 1906 р. Було засноване видання, яке отримало назву “Українсько-Руський архів”. До цієї серії ввійшло 10 томів, а саме: т. І, VI, VII “Опис рукописів Народного Дому з колекції А. Петрушевича” Іларіона Свенціцького, в яких друкувалися оригінальні рукописи Львівських збірок.

За час головування М. Грушевського в НТШ почали вперше в нашій історії виходити періодичні видання в галузі природничих та математичних наук.

М. Грушевський проявив себе як блискучий організатор видавничої справи в Галичині – безумовно, в інтересах усієї соборної України. Він “утворив у Львові загальноукраїнську наукову базу з великою оперативністю друку”. Крім видавництва самого НТШ, став ініціатором створення і першим редактором “Українсько-руської видавничої спілки”, що відіграла величезну роль на ниві національного усвідомлення і культурного піднесення в Україні. Грушевський домігся в 1898 р. реформи тижневика “Зоря”, на базі якого започатковано видання славетного “Літературно-Наукового Вістника”.

Михайло Грушевський був твердо переконаний в тому, що наука покликана служити народові та народним інтересам. Ця ідея скрізь у його творчості та діяльності. Він випередив багатьох дослідників свого часу, здобуваючи щораз більші наукові висоти і водночас підносячи українську науку до небувалого рівня. Свої праці він постійно насичував глибоким соціологічним змістом, спирався на найрізноманітніші джерела, прагнучи досягти максимальної об’єктивності. [2, C. 119-123]

Коло його наукових зацікавлень надзвичайно широке. Та насамперед, М. Грушевський - визначний історик. Величезне значення Грушевського як історика безпосередньо пов’язане з національно-культурним відродженням української нації в першій чверті ХХ ст.

Без усякого сумніву вершиною наукового доробку вченого протягом львівського періоду, та й навіть усього його життя, була “Історія України-Руси”, яку він розпочав у Львові у 1897 р. “Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах стало моєю задушевною гадкою, до певної міри питанням честі своєї й свого покоління… Сю роботу я уважав задачею свого життя”. [5, C. 28-29]

10-томна “Історії України-Руси”  М. Грушевського стала культурно-науковою  цитаделею українського національного  і наукового відродження, в якій  проаналізовано багатовимірний  розвиток українського народу  від його давніх початків до 1657 р. включно. Головною історіографічною концепцією автора цієї монументальної праці є наукове обґрунтування перманентності українського різнобічного історичного процесу на всій території, заселеній українським народом. Михайло Сергійович приєднувався до традицій “Київської держави Володимира Великого, що була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія”. І тому українська демократична держава зовсім правильно за державний герб взяла “старий знак Володимира Великого, ставить його на своїх грошах, як ставився він колись”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Громадсько-політична і наукова діяльність.

Найсприятливіші умови для реалізації ідеї творення національної держави з’явилися в зв’язку з розпадом Російської імперії в лютому 1917 р. Використавши свій шанс, свідома частина української інтелігенції вступила на шлях боротьби за втілення ідей української державності.

Саме в ці буренні дні національного розбою, 4 березня 1917 р. інтелігенція створює громадську організацію – Українську Центральну Раду, на яку історична доля поклала надзвичайної ваги завдання – очолити національно-визвольний рух і довести цього до логічного завершення, до відродження Української держави.

Михайло Грушевський після Лютневої революції 1917 р. в Росії повертається до Києва і стає головою Центральної Ради. Саме на нього були звернені очі сучасників як на безпірного провідника.

М. Грушевський згадував, що на момент його повернення до Києва “Центральна Рада вже організувалася чи, краще мовити, почала своє формальне існування”. У першій половині березня Центральна Рада була тою інституцією, яка ще не усвідомлювала своєї історичної місії.

Метаморфозу, що її зазнала Центральна Рада протягом весни 1917 р., можна пояснити двома причинами. По-перше, несподіваним, непрогнозованим вибухом стихійного українського руху, а по-друге, “феноменом Михайла Грушевського”. Саме завдяки тому, що він зміг чітко сформувати і втілити їх у життя, Центральна Рада піднеслася на гребінь української революції. Свою державотворчу місію Центральна Рада виконувала в складних умовах непередбаченого розвитку подій, в країні зруйнованої економіки і хаосу, в боротьбі з великодержавним натиском Тимчасового уряду, а пізніше в боротьбі з Радою Народних Комісарів.

За цих надзвичайно складних обставин Центральна Рада проходить шлях від міської, громадської організації до найвищого органу Української народної республіки, Першим президентом якої став Михайло Грушевський. Це було тріумфальним завершенням усієї його попередньої діяльності як провідника національного відродження, найвидатнішого його представника і фундатора. Завершення української революції 1917-1918 рр., проголошення самостійності і незалежності УНР є найкращим свідченням правильності державницьких ідей і концепцій Грушевського тих часів. Це був період реалізації його ідей державного будівництва, який охоплював усі сфери його українського національного життя.

Як уже зазначалося, в 1917 р. Грушевський і його співробітники обстоювали федеративний постулат кириломефодіївців, як постулат побудови і відродження української державності, що не суперечив політичній незалежності народу.

Свою концепцію федералізму М. Грушевський, в основному, сформував уже наприкінці ХІХ ст., а пізніше лише поглиблював і розвивав її. Спроба практичної реалізації її мала місце під час революційних подій 1905-1907 рр. Як відомо, в складі І і ІІ Державної Думи існували українські фракції. М. Грушевський уклав декларацію про автономію України, яка мала бути проголошена в Думі, але проіснувавши 72 дні Дума, як відомо, була розпущена. [4, C. 223-225]

Завершеного вигляду автономістично-федералістична концепція М.Грушевського набула в період української революції 1917-1918 рр. Саме в цей час були написані і видані книги: “На порозі нової України”, “Самостійна Україна”, ряд статей, в яких дослідник і політик (голова Української Центральної Ради). М.Грушевський виклав своє бачення сучасного майбутнього України. Нагадаємо, що 25-26 березня 1917 р. в Києві відбувся з’їзд Товариства Українських Поступовців, яке з 1908 р., очолював М. Грушевський. В резолюції з’їзду зазначалося, що замість старої назви приймається нова – “Союз Українських Автономістів-Федералістів”.

В квітні 1917 р. у брошурі “Якої ми хочемо автономії і федерації” М. Грушевський писав, що права України будуть забезпечені, якщо вона “не стоятиме” одинцем, а всі частини Російської Республіки будуть не тільки автономними провінціями, а державами, зв’язаними федеративним зв’язком”. Також його концепція національно-територіальної автономії України включала постулат повного національного “самопорядкування” і об’єднання українських поодиноких земель в одну національну територію. Далі він розглядає питання, що таке автономія взагалі, і національно-територіальна зокрема, яка користь з такої автономії, що таке федеративний устрій, якою має бути Федеративна Російська Республіка і яке місце в ній посідатиме автономна Україна.

Так виглядала федералістична концепція голови Центральної Ради М. Грушевського в 1917 р. з її головними державними атрибутами – владою, територією, населенням, військом, судівництвом і демократичним ладом.

Ці автономістично-федералістичні концепції М.Грушевського відображені в програмних документах Центральної Ради, її практичній діяльності, а також програмних засадах керівних партій, що входили до Центральної Ради (українських соціалістів-революціоністів, українських соціал-демократів та українських автономістів-федералістів). “Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською”; “Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти України від Росії”. Це фрагменти з 1-го і 2-го Універсалів Центральної Ради. Куди свідомо спрямовували вони Україну, яке враження справляли на її громадянство, яку свідомість формували.

Державотворча діяльність Грушевського вимагає повної переоцінки і нового висвітлення. Можна лиш погодитись з твердженням грушевськознавця Любомира Винара, що “починаючи від Богдана Хмельницького, творця Козацько-гетьманської держави, на протязі понад 270-літнього історичного розвитку українського народу, Михайло Грушевський був єдиний, хто провадив державний постулат української нації до його реалізації, проголосивши повну самостійність і незалежність України в 1918 р.”. До доби М. Грушевського і Центральної Ради нікому з державних і політичних діячів, жодній українській політичній течії або партії реалізувати цього не вдалося.

“Які б тяжкі проби не судила переходити Україні і українському народові історична доля, які б пертрубації не лежали б ще перед ними, великі часи творчості Української Центральної Ради й її акти зостануться великою епохою її розвою, твердою підставою національного будівництва”, - писав голова Української Центральної Ради і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський про історичне значення діяльності Української Центральної Ради ще на початку 1918 р. Справді, сьогодні оцінюємо Українську Центральну Раду як перший парламент, який привів до відродження Української держави в 1917-1918 рр. Тепер усвідомлюємо пророче твердження голови УЦР про її Державні акти, які стали основою українського державного будівництва. Закріплення і відновлення української державності 1991 р. було б немислиме без політичної діяльності Української Центральної Ради і її IV Універсалу. [4, C. 241-243]

У Михайла Сергійовича Грушевського вистачило сили, відваги й натхненності гарячим і сміливим словом збудувати й покликати до дії український народ. Ніхто в більшій мірі не мав права на титул фундатора Української Народної Республіки, як Михайло Грушевський. Він поставив державне завдання перед ще непідготовленими народними масами і самою інтелігенцією. Він зробив все можливе, щоб довести до проголошення державної суверенності, а потім і незалежності України. Величезна історична місія випала на долю найбільшого історика. І його нещастям і нещастям цілої України було те, що він сам не мав всього необхідного для того, щоб не тільки створити державу, але й втримати її в свої руках. 

 

 

 

 

 

                                                 Висновки.

Проблеми українського національно-культурного й державного відродження наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. викликають великий інтерес у науковців широкої громадськості. Це природно. Дослідження національного відродження цієї доби в історії України, його теоретиків і подвижників української справи мають виняткове значення. І не тільки пізнавальне, що є вкрай важливим, але, головним чином, практичне – для розв’язання тих складних проблем державотворення, відродження й розвою вітчизняної культури, утвердження духовності і національної свідомості нашого народу на сучасному етапі його розвитку.

Галицьке двадцятиліття – один з найплідніших та найдинамічніших періодів життєдіяльності М. Грушевського, в рамках якого він успішно поєднав наукову роботу з суспільно-політичною та культурно-освітньою працею. Власне, кожен з цих напрямів прикладання активності М. Грушевського мав політичне забарвлення. Наукова спадщина вченого фактично стала історичною метрикою українського народу, одним з основоположних компонентів формування національної ідеології. Вістря його культурно-освітньої діяльності постійно була спрямована, з одного боку, на пропаганду “української ідеї” в позаукраїнському етнічному просторі, з іншого – на прищеплення національної самосвідомості у якнайширших верствах українського населення. Однак, попри це, політика не була для М. Грушевського самоціллю, а громадський інтерес у галицький період явно домінував над суто політичним.

Громадсько-політична діяльність М. Грушевського 1894-1914 рр. мала широкий всеукраїнський характер. Саме у галицький період, користуючись водночас статусами російського підданого та австрійського професора, М. Грушевський мав можливість значно ефективніше, ніж в інші періоди свого життя, впливати на громадсько-політичне життя порізнених державними кордонами українських земель. Характерно, що така роздвоєність становища не дозволяє М. Грушевському повною мірою заявити про себе у практичній політичній діяльності, через що у галицькій добі він виступає радше як політолог-аналітик, політик-теоретик, аніж політик практик.

В організації історії Наукового товариства ім. Шевченка є ствердження, що роки з 1897 по 1913, на які припадає час головування М. Грушевського, - це найкращий період розвитку Товариства. Без М. Грушевського тодішнє НТШ не осягнуло б того “золотого віку” свого науково-творчого життя і не стало б тодішньою квітучою, хоча й невінчаною національною Академією наук.

“Українська ідея” – один з провідних мотивів видавничої діяльності М. Грушевського.

Будучи переконаним у тому, що культурне обличчя нації великою мірою визначається її видавничою продукцією, М. Грушевський через свої книги та періодику намагався створити український імідж поступового та демократичного руху. Саме тому попри диференційоване цільове призначення кожного видавничого проекту вченого, всіх їх об’єднував демократичний характер.

У видавничій діяльності М. Грушевського глибоко закладено постулат всеукраїнства. Своєю багатогранною та широкомасштабною працею на видавничій ниві вчений практично створює умови формування загальноукраїнської літературної мови. Дбаючи про витворення єдиного українського культурного простору як необхідної умови формування одноцільної новітньої нації, у 1907 р. Михайло Сергійович переносить у Російську Україну діяльність “Українсько-руської Видавничої Спілки” та переміщує до Києва видання “Літературно-Наукового Вістника”. Пропаганду ідеї єдиної соборної України М. Грушевський здійснює через підбір творів та авторів до своїх видань, більш-менш рівномірний розподіл публіцистичних матеріалів, що стосуються Наддніпрянщини та Наддністрянщини, свідоме уникнення у редагованих ним органах постановки проблем, які могли провокувати напруженість у взаєминах східно- та західноукраїнського громадянства.