Ролі Росії в Семирічній війні

8 (19) травня 1759 головнокомандуючим  російською армією, зосередженої  на той момент в Познані, замість В. В. Фермора був несподівано призначений генерал-аншеф П. С. Салтиков. (Причини відставки Фермора не до кінця зрозумілі, відомо, однак, що Санкт-Петербурзька конференція неодноразово висловлювала незадоволення звітами Фермора, їх нерегулярністю і заплутаністю, Фермор не міг відзвітувати у витрачанні значних сум на утримання війська. Можливо, на рішення про відставку вплинули і нерішучий результат бою при Цорндорфе і невдалі облоги Кюстріна і Кольберга).[7,c.215] 7 липня 1759 сорокатисячна російська армія виступила на захід до річки Одер, в напрямку міста Крос, щоб там з'єднатися з австрійськими військами. Дебют нового головнокомандувача був вдалий: 23 липня в битві при Пальциге (Кае) він вщент розбив двадцатівосьмітисячний корпус прусського генерала Веделя. 3 серпня 1759 р союзники зустрілися в місті Франкфурт-на-Одері, за три дні перед цим зайнятому російськими військами.

У цей час прусський  король з армією 48 000 осіб, , рухався на зустріч з противником з півдня. 10 серпня він переправився на правий берег річки Одер і зайняв позицію схід селища Кунерсдорф. 12 серпня 1759 відбулося прославлене бій Семирічної війни - Кунерсдорфський бій. Фрідріх був вщент розбитий, з 48-тисячної армії у нього, за власним зізнанням, не залишилося і 3 тисяч солдатів. «По правді кажучи, - писав він своєму міністру після битви, - я вірю в те, що все втрачено. Загибелі мого Вітчизни я не переживу. Прощайте назавжди ».[3] Після перемоги при Кунерсдорфе союзникам залишалося лише завдати останнього удару, взяти Берлін, дорога на який була вільна, і тим примусити Пруссію до капітуляції, однак, розбіжності в їх таборі не дозволили їм використовувати перемогу і закінчити війну. Замість наступу на Берлін, вони повели свої війська геть, звинувачуючи один одного в порушенні союзницьких зобов'язань. Сам Фрідріх назвав своє несподіване порятунок «дивом Бранденбурзького дому».

Важкі поразки 1759 спонукали  Фрідріха звернутися до Англії з ініціативою скликання мирного конгресу. Англійці підтримали її тим охочіше, що вони, зі свого боку, вважали основні цілі в цій війні досягнутими. 25 листопада 1759 року представникам Росії, Австрії та Франції було передано в Рисвіке запрошення на мирний конгрес. Франція сигналізувала свою участь, однак, справа кінчилася нічим через непримиренної позиції, зайнятої Росією і Австрією, що розраховували використовувати перемоги 1759 для нанесення Пруссії завершального удару в кампанії наступного року.[10]

3 жовтня (22 вересня) 1760 р деташемент генерал-майора Тотлебена штурмує Берлін. Штурм відбитий і Тотлебену доводиться відійти до Кепеник, де чекати призначених на підкріплення корпусів генерал-поручика З.Г. Чернишова (посилений восьмитисячним корпусом Паніна) і австрійського корпусу генерала Лассі. Увечері 8 жовтня на військовій раді у Берліні зважаючи переважної чисельної переваги супротивника було прийнято рішення про відступ, і тієї ж ночі прусські війська, які захищали місто, йдуть до Шпандау, залишивши в місті гарнізон в якості «об'єкта» капітуляції. Гарнізон приносить капітуляцію Тотлебену, як генералові першої облоги Берліну. Переслідування супротивника переймають корпус Паніна і козаки Краснощекова, їм вдається розбити прусський арьегард і захопити більше тисячі полонених. Вранці 9 жовтня 1760 російський загін Тотлебена і австрійці (останні в порушення умов капітуляції) вступають в Берлін. У місті були захоплені знаряддя і рушниці, підірвані порохові і збройові склади. На населення була накладена контрибуція. При звістці про наближення Фрідріха з основними силами пруссаків, союзники, за наказом командування, залишають столицю Пруссії.[3]

Отримавши в дорозі звістка  про залишення російськими Берліна, Фрідріх повертає до Саксонії. В  той час, як він вів воєнні дії в Сілезії, імперській армії («цесарцам») вдалося витіснити залишені в Саксонії для заслону слабкі сили пруссаків, Саксонія втрачена для Фрідріха. Цього він допустити ніяк не може: людські та матеріальні ресурси Саксонії конче необхідні йому для продовження війни..

У 1761 році більш-менш значних  сутичок не відбувається: війна ведеться, в основному, маневруванням. Австрійцям вдається опанувати знову Швейдніц, російські війська під командуванням генерала Румянцева беруть Кольберг (нині Колобжег). Взяття Кольберга з'явиться єдиним великим подією кампанії 1761 року в Європі.[5]

Взяття Кольберга стало останньою перемогою російської армії у Семирічній війні. 25 грудня 1761 (5 січня 1762 р.) померла Єлизавета Петрівна.

5 січня 1762 на російський  престол зійшов Петро III. Новий російський імператор Петро III уклав з Пруссією сепаратний мир. За умовами миру, підписаного 24 квітня (5 травня) 1762 р., Росія відмовлялася від усіх своїх завоювань .Згідно артикулом 6 трактату, «всі області, міста, місця та фортеці, його прусському величності належать, кои протягом сей війни зайняті були російською зброєю» [1,c.244], поверталися королю. Канцлер М.І.Воронцов надумав було внести деякі поправки в текст, але цар припинив його намір. Ніякої компенсації за понесені витрати не передбачалося. Колишнім союзникам «давалася відставка». Це врятувало Пруссію від неминучого розгрому. Більш того, в 1762 р. Фрідріх зумів за допомогою корпусу Чернишова, що тимчасово діяв тепер у складі прусської армії, витіснити австрійців з Сілезії.

Політика Петра III викликала обурення в російській суспільстві, сприяла падінню його популярності і, в кінцевому підсумку, його поваленню. Петро III був повалений в червні 1762 року Катериною II і союзний договір був розірваний.У столицю спішно прибув і австрійський уповноважений з наполегливим проханням про відновлення союзу, а стало бути, і війни.

Заганяти Фрідріха в тупик значило віддавати його на розправу австрійцям і непомірно посилювати Габсбургів. У Петербурзі розуміли, що рано чи пізно доведеться воювати з Туреччиною за вихід до Чорного моря і освоєння найбагатших південних земель. А тут Австрія - суперник, а може бути, і супротивник. Османську імперію Відень вважала природним противагою могутності Росії [4, c.206].

Розходилися інтереси двох держав у польських справах, кожна хотіла посадити на варшавський трон свого ставленика замість одряхлілого Августа III. У Росії справи прийшли в повний розлад. Діюча армія 8 місяців не отримувала платні, в казні не було нічого, а боргів накопичилося на мільйони, монастирські селяни хвилювалися. Та й сама війна давно вже загрожувала фінансовою катастрофою російській економіці

Число загиблих в російській армії в Семирічній війні склало 120 тис. чол. З них приблизно 80% припало на померлих від хвороб, в тому числі від епідемії віспи.[8, c162]

Єкатерина II вирішила не порушувати миру з Прусією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Підсумки війни.

Слідом за Росією 22 травня 1762 було підписано попередній мирний договір між Пруссією і Францією, а 24 листопада - перемир'я між Пруссією і Австрією. У початку 1763 року семирічна війна завершилася в результаті повного виснаження воюючих сторін.

10 лютого між Великобританією  і Францією був укладений Паризький  мирний договір. Франція поступалася  Англії Канаду, Східну Луїзіану, деякі острови Карибського моря, а також основну частину своїх колоній в Індії. Війна поклала край могутності Франції в Америці, яка втратила майже всі свої колоніальні володіння. А Великобританія з'явилася як домінуюча колоніальна держава. Франція поступила Іспанії Західну Луїзіану (повернена в 1800 р.), Іспанія поступила Англії Флориду (повернена в результаті війни за незалежність США).

15 лютого 1763 Пруссія підписала  з Австрією і Саксонією Губертусбургскій  мирний договір, що підтвердив  права Пруссії на Сілезію й графство Глац (нині місто Клодзко в Нижньосілезькому воєводстві Польщі).

Війна закінчилася перемогою  англо-прусської коаліції. У підсумку війни Пруссія остаточно входить в круг провідних європейських держав. Починається процес, що завершився в кінці XIX століття об'єднанням німецьких земель на чолі з Пруссією.[4, c.238]

Силезькі війни визначили  зовнішню політику Пруссії на ціле століття. Починаючи з Першої Сілезької  війни і за винятком короткого  періоду наполеонівських воєн, вона, аж до 1866 року, є ворожою Австрії, в той же час пруські королі шукають підтримки Росії. Курс на зближення з Росією був прокладений Фрідріхом II незабаром після закінчення Семирічної війни (1764 рік).[9] У звичайній своїй цинічній манері він обгрунтував його так: «Для нас вигідно дружити з цими варварами». І він, по-видимості, був правий, так як поки Пруссія була союзницею Росії, вона незмінно виявлялася під внутрішньоєвропейських конфліктах на боці переможців.

Росія не придбала, завдяки Петербурзькому миру, укладеним Петром III, у цій війні нічого, крім безцінного досвіду. Школу Семирічної війни пройшли майже всі воєначальники Катерининського часу, вона, тим самим, підготувала блискуче у військовому відношенні царювання Катерини.[5] Другим результатом війни стало зміцнення впливу Росії на європейські справи, бо тоді в міжнародних відносинах вирішальну вагу мала позиція держави, що розташовує найбільшою військовою силою.

 

 

 

 

Висновки

Семирічна війна (1756-1763) зруйнувала колишню систему європейських відносин, віссю якої було франко-австрійське  суперництво в боротьбі за гегемонію на континенті.

Причиною вступу Росії до антипруської коаліції було усунення загрози зі сторони зміцнівшої імперії Фрідріха II, а також сподівання завоювати Східну Пруссію, щоб пізніше передати її Польщі в обмін на Курляндію.

Військові дії Росія розпочинає влітку 1757 року, в ході кампанії вона завойовує Східну Прусію, штурмує  Берлін. В той же час військові  перемоги супроводжуються частою зміною головнокомандуючих, починаючи від  Апраксіна і закінчуючи Салтиковим. Прусію від повного розгрому рятує  несподівана смерть імператриці  Єлизавети Петрівни, на зміну якій приходить Петро III, який в 1762 році заключає сепаратний мир і союз з Прусією і повертає їй завойовані раніше території  без будь-якої компенсації.Така політика нового імператора веде до чергового державного перевороту, і до влади приходить Єкатерина II, що розриває союз з Прусією та виводить Росію з війни.

У ході війни Росія спочатку грала роль підтримуючої військової сили, але згодом стала провідною  державою в антипруській коаліції.Доказом цього є те, що після виходу Росії з війни виснажені ворогуючи сторони уклали мирні Паризький та Губертусбургскій договори.

Росія не придбала, завдяки Петербурзькому миру, укладеним Петром III, у цій війні нічого, крім безцінного досвіду. Другим результатом війни стало зміцнення впливу Росії на європейські справи, бо тоді в міжнародних відносинах вирішальну вагу мала позиція держави, що розташовує найбільшою військовою силою.  

Список використаних джерел та літератури

 

1. Архенгольц И.В. История семилетней войны. - К.-СПб.-Харьков: Южно-Русское книгоиздательство Ф.А. Иогансона, 1901. - Москва: ООО «Издательство ACT», 2001. - 560с.

2. Гочковский И.Е. Взятие Берлина русскими войсками. 1760. Из записок Гочковского / Сообщ. П.И. Бартенев // Русский архив, 2004.  <http://memoirs.ru/texts/Gotschkovski.htm>

3. Исчисление причиненного неприятелю урона во время предприятия на Берлин (Из современного «Журнала о военных действиях Российской императорской армии»). 1760 / Сообщ. Д.Ф. Масловским // Русский архив, 2009.  <http://memoirs.ru/texts/Journ_RA89K2V6.htm>

4. Коробков Н.М.  Семилетняя война, М. , 2008, - 247с.

5. Масловский Д. Ф. Русская армия в Семилетнюю войну, Выпуск 1, Типография В. Березовского, М. : 2001 <http://www.runivers.ru/lib/detail.php?ID=541175>.

7. Мерников А.Г., Спектор А. А. Всемирная история войн. - Минск., 2005, - 374с.

8. Поляк Г.Б., Маркова А.Н. Всемирная история. Учебник для вузов М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 2000, - 193с.

9. Теге Х.К. К истории Семилетней войны. Записки пастора Теге // Русский архив, 2004.  <http://memoirs.ru/texts/TegeRA1864.htm>

10. Шувалов И. И. Известие с театра войны. О взятии Берлина // Архив князя Воронцова. Кн.7.,М.: Типография Грачева и К, 2005. http://memoirs.ru/texts/Shuvalov_AV_75.htm