Силуети Джорджа Вашингтона

Негри для Вашингтона, як для плантатора, були не людьми, а власністю, знаряддям праці. Загалом він терпляче ставився до рабів – на його плантації навряд були випадки крайньої жорстокості. Хоча згодом Вашингтон дещо інакше почав дивитися на проблему рабства¹².

Більше півтораста років плантатори Віргінії жили на вирощуванні тютюну. Коли Вашингтон почав займатися сільським господарством, усі його плантації були орієнтовані на цю монокультуру. Урожай дуже залежав від капризів погоди, мистецтва збору, сушки і запакування тютюну, не кажучи вже про постійну проблему зі шкідниками.

Немає сумнівів у тому, що Вашингтон зробив дуже багато, проте вже в 1761 р. молодий плантатор опинився у складній фінансовій ситуації, будучи винним лондонським торговцям дві тисячі фунтів стерлінгів. Плантатор звинувачував себе, а звинувачувати було слід колоніальну політику метрополії – справа була не в промахах Вашингтона (таких майже не було), а в законах англійського парламенту. Тютюн,який вирощувався у Віргінії, заборонялось вивозити безпосередньо споживачам в інші країни, а мусив бути спершу доставлений в англійський порт, хоча в результаті континентальна Європа споживала дві третіх віргінського тютюну. Плантатор міг продати тютюн тільки британському купцю і відправити його тільки на англійському кораблі. Він не міг купити деінде товарів, крім як в Англії: товари будь-яких країн попередньо поступали в англійські порти, звідки на кораблях вирушали в Америку¹³.

Залежність в усьому від  Британії дратувала американців, що зрештою вилилося у революцію, під  час якої Дж. Вашингтон зумів реалізувати  себе як вдалого військового й  заробити величезний авторитет і  славу.

Більш ніж вісім років  майбутній президент був відсутнім  у своєму «гніздечку» і нарешті, коли слава його досягла найвищої точки, він зміг з почуттям виконаного обов’язку повернутися у своє улюблене місце після усіх битв, сутичок і небезпек. Він сподівався на спокій, усамітнення, ведення господарства, яке під час його відсутності внаслідок війни занепало. Занурившись у домашні клопоти, Вашингтон був задоволений своєю долею.

 

 

 

 

4. На посаді президента США

Однак ідилія Вашингтона тривала недовго. Незабаром у Маунт-Вернон почали надходити одне за одним листи з наполегливими проханнями очолити Філадельфійський конвент. За місяць до відкриття конвенту Вашингтон поступився натиску помірних лідерів патріотів і дав згоду очолити його . Він головував протягом усього конвенту. Участь Вашингтона у створенні федеральної конституції, яка закріпила диктатуру буржуазно-плантаторського блоку, була мінімальною , але його авторитет зіграв величезну роль у схваленні цього документу громадською думкою. Думки вчорашнього головнокомандувача з приводу конституції не відрізнялися оригінальністю. В цілому Вашингтон прийняв принципи Гамільтона, Медісона, Джея й інших теоретиків конституції¹⁴.

Американська конституція 1787 р. не обмежувала можливість переобрання однієї особи на посаду президента. Учасники конвенту вирішили відмовитися від цього, будучи впевненими, що посаду президента займе Вашингтон. Перемога Вашингтона на перших президентських виборах в США була очевидною: у нього не було конкурентів, на пост президента претендував тільки він. Іншим «батькам-засновникам» республіки не спадало навіть на думку змагатися з ним.

Тож на початку 1789 р. Дж. Вашингтон одноголосно був обраний президентом. Проте вже незабаром після складення президентської присяги і початку роботи палати представників і сенату, почалося формування політичних партій. За іронією долі Вашингтон призначив на два ключових поста в уряді (міністра фінансів і державного секретаря) творців майбутніх протиборчих політичних партій – А. Гамільтона і Т. Джефферсона. Гострі протиріччя між двома політиками з’ясувалися дуже швидко, а запропоновані ними шляхи розвитку США призвели вже в 1790-1791 р. до розколу складу конгресу на партії федералістів і демократичних республіканців. Гострі суперечки між ними виникали з багатьох питань; крім того, федералісти виступали на користь обмеження, а джефферсонці – на користь розвитку демократичних завоювань революції . Вашингтону ставало все важче давати раду сутичкам. Поступово він схилявся на користь Гамільтона. Звичайно, Вашингтон не був повноцінним федералістом як Гамільтон чи Адамс, а намагався проводити свій політичний курс на компромісній основі, що, зрештою, дозволяло підтримувати і навіть зміцнювати єдність молодого північноамериканського союзу. Але цей компроміс все ж таки більшою мірою відповідав інтересам партії федералістів, тому 90-ті роки XVIII ст. увійшли в американську історію як період федералістського правління. Вивчення політичної еволюції Вашингтона в роки президентства переконує, що він схвалив плани Гамільтона, будучи впевненим, що саме вони сприяють зміцненню незалежності, національної єдності США і панування можновладців. Водночас Вашингтон робив акцент на необхідності збереження Сполученими Штатами безумовного і найсуворішого нейтралітету щодо суперництва між європейськими державами. «Ніяких зобов'язуючих і постійних союзів!» проголосив він у «Прощальному зверненні» до нації у вересні 1796 р¹⁵.

Подібно до всіх «батьків-засновників», президент глибоко увірував в божественну «обраність» і «винятковість» американської нації, її месіанське призначення, проте, вважав, що перш, ніж розкрити це світові, США має твердо стати на ноги. Турбота про самозбереження і виживання північноамериканської нації пояснює різко негативне ставлення Вашингтона до формування двопартійної системи. Вже перша двопартійна система США в ході еволюції все більше відображала протиріччя між капіталістичним Північним-Сходом і плантаторським Півднем. Надії Вашингтона зміцнити союз за наявності в країні такого антагонізму були ілюзією. Однак повноцінно це розкрилося вже після смерті Вашингтона – в епоху громадянської війни XIX ст¹⁶.

Постійні візити, ведення  документації, вирішення нагальних  питань у внутрішній та зовнішній  політиці країни так втомлювали вже  немолодого президента, що він ледь погодився на другий термін, й зовсім відмовився від третього, встановивши таким чином звичай максимум двох президентських термінів.

Перший президент помер в 1799 р. в зв’язку із застудою, яку підхопив після об’їзду своїх ферм в погану погоду, залишивши свою дружину вдовою вдруге. Звістка про смерть Вашингтона швидко облетіло всю країну. Усі партії на певний час забули про свою ворожнечу і разом переживали втрату людини, все життя якої було прикладом самовідданості заради блага народу; людини, яка на полі битви відстояла незалежність Америки і керувала першими кроками молодої республіки¹⁷.

Висновки

Отже, постать Джорджа  Вашингтона доволі багатогранна. Положення  його родини в суспільстві, особливості виховання, політичні обставини в країні сприяли розвиткові різних задатків у дитини. Рівень освіти у першого президента був не надто високим, проте наполегливість і бажання саморозвитку сприяли тому, що він зміг вдало реалізувати себе у житті. Любов до військової справи і серйозні успіхи у ній допомогли Дж. Вашингтону здобути неймовірний авторитет у всій країні, хоча, на нашу думку, у зрілому віці його більше цікавила повноцінне втілення «американської мрії» – жити у своєму маєтку в Маунт-Верноні, вести господарство, опікуватися дружиною і названими дітьми. Роль сім’янина і гарного господаря давалася президентові доволі легко – він був хорошим менеджером і хорошою людиною. Проте така його особливість характеру, як самозречення заради інтересів країни, жертвування особистими благами заради торжества істини і справедливості, заради щастя своїх співгромадян, надовго не затримувала його в ролі плантатора, і він постійно брав участь у політичному житті країни і, зрештою, став єдиним кандидатом в президенти після проголошення незалежності США.

У керуванні країною Вашингтон  мав успіхи, як і у веденні власного господарства, проте обов’язки глави  держави стомлювали уже немолодого колишнього головнокомандуючого, який пережив не один бій і не одну небезпеку. Президент відмовився залишатися на третій термін, але водночас залишився улюбленцем усіх американців, національним героєм і прикладом для наступних поколінь.

 

Список використаної літератури

1. Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – М., из-во «Наука», 1983. – с. 7-20;

2. Чепинский В.В. Джордж Вашингтон. Его жизнь, военная и общественная деятельность. – Из-во Ф.Ф. Павленкова, 1898. – 96 с.

3. Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – 410 с.

4. Mason Locke Weems's. Life of Washington

http://www.indiana.edu/~bestsell/readings/Life%20of%20Washington.pdf

 

 

 

 

 

 

¹ Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – М., из-во «Наука», 1983. – с. 7;

² Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 8.

³ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 26;

⁴ Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – М., из-во «Наука», 1983. – с. 7-8.

⁵ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 24-25;

⁶ Чепинский В.В. Джордж Вашингтон. Его жизнь, военная и общественная деятельность. – Из-во Ф.Ф. Павленкова, 1898. – с. 11.

⁷ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 88-89;

⁸ Там само.

⁹ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 92;

¹⁰ Mason Locke Weems's. Life of Washington – інт.-рес. [http://www.indiana.edu/~bestsell/readings/Life%20of%20Washington.pdf]; Чепинский В.В. Джордж Вашингтон... – с. 33;

¹¹ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 94;

¹² Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – с. 8.

¹³ Яковлев Н.Н. Вашингтон. – М., Молодая гвардия, 1973. – с. 101.

¹⁴ Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – М., из-во «Наука», 1983. – с. 17.

¹⁵ Согрин В.В. Основатели США: Исторические портреты. – М., из-во «Наука», 1983. – с. 18-19;

¹⁶ Там само.

¹⁷ Чепинский В.В. Джордж Вашингтон. Его жизнь, военная и общественная деятельность. – Из-во Ф.Ф. Павленкова, 1898. – с. 93.