Сталінський терор на території України в 30-40 рр ХХ ст

Міністерство  освіти і науки  України

    Криворізький  державний педагогічний інститут

    ДВНЗ  «Криворізький національний університет»

    Історичний  факультет 

                       Кафедра історії України 

    «Допущено до захисту»                                        Реєстраційний №

    Завідувач кафедри історії  України                    «__»______2012р.

    В.О.Шайкан

    «______» 2012р. 
 
 

    Курсова робота з історії  України 

    на  тему:

    «Сталінський терор на території України в 30-40 рр ХХ ст.» 
 
 

    Виконав студент 2 курсу

    історичного факультету,

                       групи ІФ 10-1 з/в

                            

    Науковий керівник:

    доктор  історичних наук ,

    професор  
 
 
 

    Кривий  Ріг

    2012 
 
 

    Вступ

    Актуальність - В радянські часи історія України розглядалась через призму панівної  ідеології. Пояснення, трактування багатьох питань з історії проходило лише в однобічному напрямку. Проблеми розкриття вчинків Сталіна не є виключенням. З початком незалежності об’єктивна, неполітизована оцінка історичним подіям частково руйнує міцні радянські стереотипи. Але ще багато аспектів вітчизняної історії знаходяться в процесі дослідження, а особливо – питання щодо сталінських репресій 30-40-х рр.  на території України, котрі потребують більш глибокого вивчення і мають бути переглянуті під неупередженим кутом зору, що звичайно додає актуальності.

    Вивчення  політики Сталіна дає змогу, у  подальшому, зрозуміти, у нових аспектах, всі особливості радянської політичної системи. Ще не повністю досліджені події 1937 року, які пов’язані зі справою боротьбистів, що дала новий імпульс сталінського терору на Україні. Невідомої раніше справі, так званої, української націоналістичної організації «Молода генерація» присвячено дуже мало історичних праць проте детальне вивчення цих подій дає змогу глибше зрозуміти хід сталінських репресій в Україні. Взагалі вивчення сталінських репресій може пролити світло на долю мільйонів замордованих українських людей.

     Сталінський терор на території України має  багато недосліджених аспектів, що зумовлено вже згаданими чинниками. Саме тому, ця тема потребує нових наукових пошуків, підтверджень, доказів.

    Мета і завдання дослідження – з’ясувати особливості політики терору Сталіна до українського народу в 30-40 рр.

       Об’єкт дослідження – суспільно-політичне життя України в радянські 30-40 роки.

       Предмет дослідження – сталінський терор в Україні (30-40-ві рр.).

    Джерела та література – під час написання курсової роботи ми використали 23 праці .

      Зупинимось на  опублікованому  у 2008 році дослідженні В. Іваненко  і Н. Романець під назвою «Голодомор 1932-1933 років на Дніпропетровщині та Запоріжчині» [8]. У книзі, на підставі переважно мало відомих архівних документів, а також спогадів очевидців висвітлюються причини і трагічний перебіг Голодомору-Геноциду 1932-1933 рр. на Дніпропетровщині та Запоріжчині . Тогочасна Дніпропетровська обл. була одним із регіонів,де голод лютував особливо жорстоко. У зв’язку з цим авторами зроблена спроба виявити і узагальнити причини, масштаби та специфічні особливості голодного лихоліття на теренах зазначених вище областей. 

    Ще  однією ґрунтовним дослідженням є праця  О. Субтельного «Україна: історія», написана у 1991 році [19]. Зокрема, у розділі «Радянська Україна: драматичні 30-ті» автор описує Сталінський терор на теренах України,період українізації, детально аналізує першу п’ятирічку та її наслідки, колективізацію, яка призвела до Голоду 1932-1933 років. І приходить до висновку, що «…знекровлюючі наслідки страшних утрат 30-х років допомагають зрозуміти ту відносну кволість політичної волі та культурний занепад…» [19, с.368].

    У 2001 році в Українському історичному  журналі була опублікована стаття В. М. Нікольського «Національні аспекти  політичних репресій 1937 року в Україні»[13]. Автор робить спробу дослідити політичні репресії щодо конкретних національних груп України на основі аналізу кількісних статистичних показників, які характеризують відповідні процеси та їх наслідки. Дослідник схематично зображує велику кількість порівняльних таблиць із статистичними даними щодо кількості репресованих в різних областях України, поділивши їх за національною приналежністю, релігійними та політичними переконаннями.

    Ігор  Андрухів, у 1995 році, опублікував статтю «Більшовицькі репресії на теренах  Західної України:1939-1941 рр.»[1].У даній статті автор робить спробу на основі архівних джерел дослідити масштаби сталінських репресій на території Галичини в межах колишніх трьох польських воєводств(Львівського, Станіславського, Тернопільського),а також причини, які привели до трагічних наслідків за такий короткий період існування (з вересня 1939 по червень 1941 рр.) радянської влади на західноукраїнських землях. Дослідник приходить до висновку, що сталінські репресії протягом передвоєнного періоду існування радянської влади на ново приєднаних західноукраїнських землях мали масовий, цілеспрямований характер з метою знищення та асиміляції українського населення та щоб не допустити утворення самостійної Української держави.

    Стаття  Юрія Шаповала «Україна як об’єкт політичного  терору (20-і –початок 50-х рр.)»  була опублікована в журналі Історія в школі у 1998 році. У цій статті автор, виділяючи два етапи, аналізує причини, суть та наслідки політичних репресій в Україні в зазначений період [22].

      Методи історичного дослідження - Поставлена мета здійснюється за допомогою аналітико-історичного методу, який дозволяє проаналізувати події в їх історичній послідовності та зв’язках

    Завдання – у зв’язку з визначеною метою передбачається: проаналізувати стан суспільно-політичного життя України в 30-40 рр.; визначити напрямки репресивної політики Сталіна в 30-ті роки; охарактеризувати особливості сталінських репресій в 40-ві роки.

    Хронологічні  рамки - охоплюють період з 1930 р. до 1949 р. і обумовленні роками правління Сталіна (початком його репресій проти українського народу).

    Регіон дослідження - охоплюють тогочасні кордони України, а також території поряд на яких проживали українці

    Структура роботи : вступ, 2 розділи, загальні висновки та список використаних джерел та літератури (23 положення). 
 
 
 

    Вступ

    Розділ  1.  Суспільно-політичне  життя України 30-40 рр.

1. Україна, як об’єкт політичних репресій.
2. Початок репресивної політики

    Розділ  2.  Сталінський  терор в Україні як прояв геноциду проти українського народу

1. Суть сталінських репресій у 30-40-ві рр.
2. Голодомор 1932-1933 рр.
3. Наслідки сталінських репресій

    Висновки 

          Список використаної літератури та джерела 

 

Розділ  1.  Суспільно-політичне  життя України 30-40 рр.  

    2.1 Україна як об’єкт політичних репресій.

    Йосип Сталін – історична особистість, яка цікавить не одне покоління істориків своєю таємничестю, але найбільший інтерес у українських істориків викликає ставлення Сталіна до України. Більша частка науковців стверджує, що Сталін ставився до України з підвищенною увагою, оскільки вона за людськими ресурсами і економічним потенціалом перевищувала інші неросійські республіки, разом узяті.

    Український сепаратизм у будь-якій формі, включаючи  націонал-комунізм, загрожував підвалинам тоталітарного режиму. Сталін розгорнув  масові терористичні акції в Україні  з метою знищення основних досягнень українізації, придушення опору колективізації та запобіганняпояві політичної опозиції. Сталін несе безпосередню відповідальність за організацію Голодомору 1932-1933, за винищення десятків тисяч української інтелегенції, партійного та державного керівництва Української РСР. Але розуміння важливості українського фактора змусило Сталіна під час війни погодитися на часткове відродження українського патріотизму, запровадження деяких атрибутів української державності (республіканських військового міністерства та міністерства зовнішніх справ, прапора, підвищення її статусу на міжнародній арені). Об’єднання більшості українських етнічних земель у складі Української РСР, формальне підвищення статусу України на міжнародній арені, модернізація економічного життя республіки призвели до того, що українське питання після смерті Сталіна, стало ще більш важливим і небезпечним фактором подальшого існування Радянського Союзу, ніж це було перед його приходом до влади.

    Інкорпорація України після поразки національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. до складу СРСР стала вирішальною передумовою для ії перетворення в об'єкт перманентного терору. Цей терор мав цілком конкретне спрямування, певні закономірності, етапи, наслідки. Ми зупинимося лише на деяких аспектах цієї проблеми.

    Невдовзі  після створення СРСР, у квітні 1923 р., XII з'їзд РКП(б) проголосив лінію на "коренізацію", тобто на проведення у республіках політики, спрямованої на підготовку, виховання і висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні партійного і радянського апаратів, організацію мережі шкіл всіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей. В Україні ця політика набула насамперед форми "українізації» [19,с.367].

    Для Леніна, як для витонченого політичного прагматика, ідея незалежної державності України ніколи не була прийнятною по своїй суті, а лише по формі, як вимушена поступка, оскільки більшовицька влада в Україні була антиукраїнською силою. Однак, сповідуючи гнучку тактику, Ленін виступав за співпрацю з тими політичними силами, які серйозно обстоювали ідеали "українізації". Хоч Сталін ще на X з'їзді РКП(б) у 1921 р. говорив про майбутню "українізацію" міст в Україні і навіть наводив приклад з Прагою, яка до 70-х рр. XIX ст. була переважно німецьким містом, а потім стала чеським, його ставлення до політики "коренізаціі", взагалі, й "українізації", зокрема, було більш однолінійним. Це диктувалося не тільки особливостями його характеру як політичного лідера (на цьому дослідники, як правило, концентрують увагу), а й тією обставиною, що більшовицька влада набувала дедалі значної сили. У ході створення режиму особистої диктатури Сталін винайшов свого роду універсальний політичний інструмент, за допомогою якого вдавалося в тогочасних умовах виправдовувати антигуманні дії щодо окремих союзних республік, їх керівників, інтелігенції, широких верств населення. Таким інструментом стали обвинувачення в "націоналізмі" або "націоналістичних ухилах". У зв'язку з цим у виступі на XII з'їзді РКП(б) М. Скрипник зауважив: "Будь-яку вказівку на великодержавний шовінізм завжди вважають за необхідне компенсувати вказівкою протилежною на шовінізм народностей недержавних, і завжди ми маємо тут подвійну бухгалтерію" [19,с.365].

    Саме  Україні судилося стати одним з перших політичних полігонів, де випробовувалася сталінська "подвійна бухгалтерія". Наочним свідченням цього стала, зокрема, кампанія боротьби проти "націонал-ухильників" в середині 20-хрр. Конфлікт генсека ЦК КП(б)У Л. Кагановича і наркома освіти, колишнього "боротьбиста" О. Шумського не був лише конфліктом двох осіб. Восени 1925 р. Шумський зустрівся із Сталіним. На основі невідомих раніше свідчень учасника бесіди вдалося з'ясувати: перший заявив, що "ЦК КП(б)У повинен контролювати і керувати — національними і культурними процесами на Україні, але з Москви надсилаються на Україну працівники, котрі не розуміють українських національних питань". Інше принципове зауваження полягало в тому, що "українські комуністи вже виросли і можуть самі обирати керівників партії й уряду". Саме ці дві речі — не відряджати з "центру" діячів, котрі не знають умов роботи в Україні, і дозволити українським політикам самостійно визначати собі керівників — ніколи не будуть дозволені сталінським режимом.

    Слід виділити у довоєнний час два, "вузли" терору проти "націоналістів" в Україні. Перший пов'язаний з серединою 20-х рр, і позначений критикою О. Шумського, М. Хвильового, М. Волобуєва. Поступово кампанія їх цькування переростає у розгортання терору проти представників інтелігенції (справа "харківського філіалу", шахтинського "заколоту", справи "Спілки визволення України", "Україїнського національного центру"[], винищення членів керівництва Компартії Західної України, котрі підтримали Шумського, тощо). В розвиток подій втручається особисто Сталін.

    Другий "вузол" можна позначити кінцем 1932– початком 1933 р.. коли Сталін вирішив покінчити з політикою «українізації». Усунення О. Шумського з посади наркома освіти (який де-факто відав сферою культури, ідеології і національних відносин) не призвело до повної русифікації. М. Скрипник, нарком освіти у 1927-1933рр., виступав активним захисником української культури, свято вірячи у можливість синтезу просякнутих інтернаціоналізмом комуністичних ідей з національним відродженням. Форсовано-примусова колективізація, придушення критичного мислення серед комуністів, кристалізація владно-каральних структур на тлі загострення соціально-економічної ситуації й виникнення голоду – все це було ув’язане сталінським керівництвом з черговим наступом на «націоналізм». 14 грудня 1932р. Сталін разом з Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв’язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Разом з тим документ вимагав «правильного проведення українізації» в Україні й поза її межами (в регіонах, де компактно проживали українці), що по суті означало смерть «українізації». 15 грудня 1932 р. Сталін і Молотов підписали телеграму-директиву аналогічного змісту, 24 січня 1933 р. з’явилася постанова ЦК ВКП(б), якою передбачалися кадрові зміни в Україні і за якою в Україну повернувся на посаду другого секретаря ЦК КП(б)У П. Постишев – діяч, котрому Сталін доручив місію погромника українського національного відродження. Кінець цього відродження символізували самогубства М. Хвильового (травень 1933 р.) і М Скрипника (липернь 1933р.). на об’єднаному листопадовому пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У було однозначно записано в резолюції, що «що в даний момент головна небезпека є місцевий український націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами». Цей «даний момент»розтягнувся на кілька років і означав винищення найкращих інтелектуальних сил українства – літераторів, митців, політичних діячів, які повірили в «українізацію», а також погром кадрів системи освіти і наки.