Статус власних назв і мовна політика

1 .Статус власних назв і мовна політика

Питання про наявність - відсутність  лексичного значення у загальних  і власних назвах. Соціальні функції  власних назв (адресна та інформативна). Недосконалість мовної політики щодо власних назв, з якими працюють, як зі звичайними словами. Передача власних назв засобами української фонетики, морфології, графіки й орфографії.

Власні назви - невід'ємний атрибут  будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об'єкта.

Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним  лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово - абсолютна "терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотю- ркські частини: кала - "грязюка" і міюс - "кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь ("легендарний, героїчний"), Одеса ("місто неповторного гумору і специфічної культури"), Володимир ("Мономах", "Ленін"), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота- хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті.

Отже, будь-яка власна назва є  невід'ємним атрибутом і власністю  конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або  повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і  перестає існувати для більшості  у своєму первинному статусі. Наприклад, Ніколь - француз, Нік - американець, а  Микола - українець;

Горловка - місто на честь російського  гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт  на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна  після 1991 року - це різні об'єкти (ось  чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто у самостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої "демократичної" перебудови є свідченням руйнування історичних об'єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу  власних назв - обов'язкова умова  адекватної мовної політики і юридичної  точності документа:

1.  Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон'юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об'єктів: Маріуполь - Жданов - Маріуполь, Мангуш - Першотравневе - Мангуш, Луганськ - Ворошиловград - Луганськ, Юзівка - Сталіно - Донецьк тощо.

2.   Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об'єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став виконувати адресну й асоціативну функції: президент комнанії - Президент України, вчена (міська) рада - Верховна Рада України, кабінет - Кабінет Міністрів України, суд - Конституційний Суд України, міністр - Прем 'єр-міністр, держадміністрація - Держкіно; жовта вода - Жовті Води, день - газета "День".

Мовна політика — це свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах її застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у  суспільстві, державі; сукупність полі* тичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

2 Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису.

І. Російське е передається  через українське е:

а) після приголосних: Вознесенський, Лермонтов, Озеров, Федін;

б) у ненаголошеному суфіксі -ев після  шиплячих ж, ч, ш, щ, а також ц і  р: Бестужев, Тютчев, Малишев, Федорищев, Брянцев, Губарев.

ІІ. Російське е передається  через є в таких випадках:

а) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єсенін;

б) у середині слова після голосних і при роздільній вимові після  приголосних: Воєводін, Грибоєдов, Аляб’єв, Власьєв;

в) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Голубєв, Тимірязєв; Алексєєв, Гордєєв, Федосєєв, але Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв;

г) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто  на місці колишнього h): Вєтров (вітер), Лєсков (ліс), Пєшков (пішки), Рєпін (ріпа), Смєхов (сміх).

ІІІ. Російське ё передається:

а) сполученням літер йо на початку  слова, у середині після голосних, а також після губних б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення  йо: Йолкін, Йонін; Бугайов, Воробйов, Соловйов;

б) через ьо в середині слів після  приголосних, коли позначає сполучення м’якого приголосного з о: Верьовкін, Новосьолов, Сьомін, Тьоркін, Хмельов. Але в прізвищах, утворених від  спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

в) через о під наголосом після  ч, щ: Горбачов, Лихачов, Хрущов, Щоткін.

ІV. Російське э завжди передається  через е: Елконін, Ельяшев, Епов, Естрін. V. Російське и передається:

а) літерою і на початку слова  та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ісаєв, Багіров; Гусін, Копнін, Мухін, Пушкін, Шаляпін (тобто в суфіксі -ін);

б) літерою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Абаїмов, Воїнов, Таїров, Гур’їн, Ільїн;

в) літерою и:

1) після ж, ч, ш, щ та ц  перед приголосними: Кожин, Чижов,  Шишкін, Щиглов, Цецилін;

2) у прізвищах, утворених від  власних імен, спільних для української  та російської мов: Архипов,  Денисов, Кирилов, Михайлов, Никифоров,  Тимофєєв. Але Нікітін, Ніколаєв, Філіпов тощо, вихідними для яких  є імена, відмінні від українських;

3) у прізвищах, утворених від  основ, спільних для української  та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Малинін  (малина), Пивоваров (пиво), Писарєв  (писати), Тихомиров (тихо і мир);

4) у суфіксах -ик, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ: Бєликов, Голиков; Гнідич, Григорович, Продаєвич; Голицин, Сосницин; Радищев,  Татищев;

5) у префіксі -при: Привалов, Прилуков, Пришвін;

6) у російських прізвищах, що  закінчуються на -их (-ых): Больших,  Волноватих, Косих.

VІ. Російське ы передається  через и: Крилов, Латишев, Чаплигін.

VІІ. Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються через -ськ(ий), -цьк(ий): Бабаєвський, Маяковський, П’ятницький.  З м’яким знаком пишуться по-українському  також прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Крамськой, Луговськой, Шаховськой, Руцькой.

Суфіксові -жский відповідає в нашій  мові -зький: Всеволожский — Всеволозький, Черторижский — Черторизький.

VІІІ. Прикметникові закінчення  російських прізвищ передаються  так: -ый через -ий; -ий після  твердого приголосного — через  — ий, після м’якого приголосного  — через -ій; -ая, -яя — через  -а, -я: Бєлий, Крайній; Бєла, Крайня.

ІХ. Апостроф пишеться після губних, задньоязикового к та після р  перед я, ю, є, ї: Артем’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Пом’яловський. Коли ж я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е, то апостроф перед  ними не ставиться: Бяков, Пясецький, Пєтухов, Рюмін.

Х. М’який знак у російських прізвищах  пишеться після м’яких приголосних  д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Кольцов, Коньков, Кузьмін. Коли я, ю, є означають  сполучення м’якого приголосного з  а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягилєв, Дюков, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.

Особливості передачі російської букви "и" українською мовою

Найчастіше російська буква "и" в основах власних назв передається  як "і": Нікітін, Ніколаєв, Сахалін,Тагіл. "И" з'являється лише тоді, коли вимова [і] в українському контексті  неможлива, а саме:

а) після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Приморськ; Ратников, Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немає префікса прі- (за винятком слів прірва, прізвище, прізвисько) і суфіксів -ік-, -іч, -іц, -іщ);

в) якщо у споріднених українських  словах виступає "и": Миргородський, бо мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г)  у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских - Легких, Польських.

Особливості передачі російського  звука ['е] українською мовою.

Найчастіше в основах власних  назв російський звук ['е] передається  як "е": Державін, Нева, Онегін. Буква "е" можлива лише як форма передачі м'якої вимови попереднього приголосного звука:

а) у суфіксах -ев- або -еев-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Малеев, Корнеев, Соболев, Фадеев (але: Лазарев, Плещеєв);

б)  якщо у споріднених українських словах виступає "і": Беликов, бо білий; Мешков, бо мішок; Меркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища суто українські).

Особливості вживання звертань і творення імен по батькові. При

звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із закінченнями -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (Іваненку, Юрію, Іване) і -о, -е (-е), -ю - в іменниках першої і третьої відміни (Варваро, Надіе, Лесю). Мовний етикет вимагає наступних форм: при звертанні на ім'я і по батькові - Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані - Шановний пане Андрію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна панеректоре Іванчук, пані Олено Степанівно, пане слюсаре тощо).

При цьому російські суфікси -ович-, -евич- (для чоловічих імен по батькові) і -овн-, -евн- (для жіночих імен по батькові) змінюються на -ович- (-йович-) або -івн- (-ївн-), причому вони додаються до основи імені: Юрій — Юрійович, Юріївна; Ігор — Ігорович, Ігорівна; Євген — Євгенович, Євгенівна; Іван - Іванович, Іванівна; Євгеній - Євгенійович, Євгеніївна. Винятки становлять імена по батькові типу Лукич (і Лукович), Ілліч (і в розмовному стилі Ількович), Савич (і Савович), Кузьмич (і Кузьмович).