Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

У другій половині XVIІ ст. Харківська фортеця мала вигляд споруди чотирикутної форми, оточеної укріпленнями, характерними для багатьох міст середньовіччя, а тим більше для міст, що були прикордонними фортпостами. Вона була витягнута вздовж берега річки Лопань, з трьох боків захищена ровом та валом, на якому здіймалися дубові стіни та башти. Із західного боку над урвищем річки Лопань фортечної стіни не було. ЇЇ, як і раніше, замінював дерев’яний частокіл.

На території Харківської фортеці були розташовані адміністративні та казенні споруди:

• «приказная изба» (де зберігалися офіційні документи, грамоти, листи)
• так званий «государев двор», а в ньому – «две горницы с сеньми, да конюшня да житниця да стайня», де мешкав воєвода
• «съезжая изба»
• казенний пороховий льох (в ньому – 70 пудів пороху й 30 пудів свинцю в діжках)

Крім того, як зазначає Д. І. Баглій, у місті була тюрма, в якій сидів один «тюремный сиделец» – біглий селянин Івашка Єремеєв. Не мав Харків і свого ката, досить поширеної та поважної, як на ті часи, професії.

Від часу свого будівництва Харківська фортеця декілька разів зазнала перебудови та реконструкції. Уже в 1660-1662 рр. до неї було добудовано приміське укріплення, що мало в обводі понад 500 м. Загалом, перебудову фортеці, яка називалася старе місто, проводили у 1670 р., а добудоване нове укріплення – острог. Наступна перебудова відбулася в 1686 р.

Від початку свого існування невеличка територія Харківської фортеці не могла задовольнити потреби переселенців, тому частина населення змушена була оселитися за її межами, на слободах. Поступово поселення навколо фортеці – слободи і подоли – розширювалися. Про проживання козаків та служивих людей поза стінами Харківської фортеці в другій половині XVIII ст. яскраво свідчить виникнення церков за її межами. З кожним роком кількість переселенців, які прибували до Харківської фортеці збільшувалося. Не маючи можливості розміститися в її межах харківці, як їх називав Д.І.Багалій, почали селитися навколо укріплень.

3.3. Перші вулиці та площі міста Харкова

У зв’язку з ростом населення міста уже в другій половині 17 ст. у Харкові з'явилися перші вулиці. Більшість їх, по суті, були дорогами, що вели в різні міста Московської держави. Такі дороги розходилися від фортеці в різні боки, а між ними був незабудований простір, так звані, левади. Одночасно з Харківською фортецею виникла Московська вулиця. На місці сучасного Радянського провулку знаходилася Московська «проїзна» башта, від якої вела дорога на Москву. У кінці XVIІ ст. на Московській дорозі, за річкою Харків, знаходилась охоронна сторожа від чуми. Трохи пізніше з’явилася Сумська вулиця, названа від давньої дороги, що вела на Cуми.

У південній частині міста виникла Зміївська вулиця. У другій половині XVIІ ст. на її місці була дорога на Зміїв і лише згодом вона перетворилася на вулицю. Сьогодні – це проспект імені Юрія Гагаріна. Цікаво склалася доля сучасної вулиці Полтавський шлях. Як її тільки не називали у минулому: і Полтавською, і Новоросійською, і Катеринославською і навіть на ім’я діяча більшовицької партії Свердлова. Вулиця виникла в останній четверті XVIІ ст., як дорога на Полтаву, тому довгий час вона називалася Полтавською. В цей час вулиця була настільки багнистою, що для проїзду транспорту на Холодну гору її мостили хмизом. Поселення, що з’явилося навколо Харківської фортеці в кінці XVIІ ст. називали «підгородними слободами». Першою виникла Залопанська слобода. Вона розташовувалася на правому березі річки Лопань і знаходилася під захистом Харківської фортеці. Пізніше з’явилися Журавлівка, Панасівка, Гончарівка та слободи. На території окремих слобід у XVIІ ст. виникали вулиці, на яких селилися ремісники одного фаху. Звідси з’явилися назви таких вулиць як: Кузнечна, Чоботарська, Римарська, Гончарівська, Коцарська та інші. На Коцарській вулиці жили ремісники, які виготовляли килими з довгою ворсою – коци, звідси пішла назва вулиці. Римарська вулиця була облюбована ремісниками – римарями, які займалися вичинкою шкіри та виготовленням шкіряних виробів.

Цікаво, що й вулиці тодішні діставали свої назвиська від сих простих козаків та ремесників. Не кажучи вже про такі вулиці, як Римарська, Чоботарська, Коцарська, Кузнечна (вони були названі так по ремеслах), ми маємо ще такі назвиська харківських вулиць у 1724 р. в Соборній парахвії: вулиця пана полковника Квітки у замку, вулиця пана судді (Квітки), вулиця Сотницька (пана сотника), Бесідина (де жив Бесідин), Михайла Дрикги (де жив Дрикга), Сушкова (де жила Сущиха), Макс. Писаря (де жив М, Писарь), Сем. Богодуховського (де жив Сем. Богодуховський), Синицького (де жив Синицький), Єнощина (де жив Єноха), Борисенкова (де жив пушкар Борисенко), Пістунова (де жив Пістун), Гребеникова (де жив Гребеник), Куликівка (де жив Кулик), Шаповалова, Чайчина вулиця над ярком; усього 20 вулиць в центрі.

Цікавою є й історія виникнення майданів міста. Одним з перших у Харкові в другій половині 17 ст. з’явився майдан, який сьогодні називаємо майданом Соборності. У 1660-1662 рр. тут було побудовано острог, що примикав до фортеці. Острожна стіна розпочиналася біля «наугольної» Протопопівської башти, де зараз «Палац праці», проходила вниз до сучасної Кооперативної вулиці, а звідти, повернувши на захід, доходила до річки Лопань. Центр острогу за деякий час перетворився на великий майдан, який називали народний або торговий, тут був розташований головний міський ринок. У другій половині XVIІ ст. виник Миколаївський майдан (сучасний майдан Конституції). Своєю назвою він завдячує Миколаївській церкві, яка знаходилась на його території.

 У 1724 році в Харкові  вже було 61 вулиця та 1300 дворів. 

3.4. Герб міста Харкова

У 70-80 рр. XVIII ст. в Російській імперії особливого поширення набув процес складання гербів для міст. Російський Сенат довірив складання гербів для міст Харківського намісництва геральдмейстеру О. О. Волкову. Після завершення його роботи малюнки гербів Харківського намісництва з описами були подані до Сенату, який їх схвалив.

21 вересня 1781 р. доповідь  Сенату про герби міст Харківського  намісництва було подано на  розгляд Катерини II, яка затвердила  герб намісницького міста Харкова  та герби повітових міст.

Герб Харкова – мав вигляд геральдичного щита французької форми (чотирикутний із загостренням донизу), на зеленому полі якого був зображений ріг достатку і кадуцей, який також називають жезлом Меркурія. Зелений колір символізував надію, радість та достаток. Ріг достатку символізував природні багатства краю (чорноземні ґрунти, ліси, численні річки, теплий клімат). Кадуцей мав вигляд крилатої палиці з оливкового або лаврового дерева, яку обвивали дві змії, жезл бога Меркурія, який у давньоримській міфології вважався покровителем мандрівників, купців, парламентерів. Цим і пояснюється його окриленість, а змії, що обвивали палицю, уособленням мудрості. Із розвитком торгівельних відносин кадуцей став символом торгівлі.

 У XIX ст. герб міста  Харкова та Харківської губернії двічі змінювався: у 1878 р. і у 1887 р. Проект нового герба було затверджено урядовим наказом 5 липня 1878 р. З цього часу і до 21 травня 1887 р. Харків мав такий герб: на срібному щиті чорна кінська голова з чорними очими та червоним язиком, золота шестикутна зірка між двома візантійськими монетами. Кінська голова символізувала наявність у губернії кінських заводів, хоча за іншим даними, кінська голова – швидкісний рух. Зірка – університети, візантійські монети – торгівля і багатство. Щит був увінчаний імператорською короною і обрамлений дубовими листям та Андріївською стрічкою. Автором герба був барон Б. В. Кене. Проте харківське дворянство досить негативно зустріло новий герб, тому вже у жовтні 1882 р. Харківські губернські дворянські збори ухвалили подання до харківського губернатора щодо повернення попереднього герба з рогом достатку та кадуцеєм.

3.5. Хронологія основних подій зміни статусу Харківської землі

1627 р. –  Перша згадка  про місто

1655 р. –  Писемний документ  про місто

1656 р. –  Цар Олексій  Михайлович дає місту статус  самостійного воєводства

1765 р. – Центр Слободсько-Української  губернії

1780 р. – Центр Харьківського  намісництва

1835 р. – Центр Харківської  губернії

1917 р. – Столиця України

1923 р. – Центр Харківської округи

1932 р. – Центр Харківської  області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ IV. Сучасний розвиток та дійсність міста Харкова

 

Протягом десятків і навіть сотень років Харків був і залишається одним із найбільших центрів культури не лише України, але й світу.

Завдяки вдалому географічному положенню він швидко перетворився на адміністративний, торговий, а згодом промисловий і транспортний центр. Майже 200 років тому в Харкові був заснований перший в Україні університет. Це стимулювало розвиток усього спектра наукового, культурного життя регіону. Тут відкрився перший театр, перший художній музей, перший часопис, перші музичне і художнє училища, найстаріші зоопарк і цирк. Перший в Україні журнал сатири і гумору ”Харьковский Демокрит”, перший словник української мови теж були видані в Харкові. Перший в Україні літературний альманах “Сніп”, в якому друкувалися поети Слобожанщини. Перші літературні об'єднання “Плуг”, “Гарт”, Молодняк”. Першоджерелом української журналістики по праву вважається газета “Харьковский еженедельник”.

У 20 ст. Харківщина перетворюється на гігантський будівельний майданчик: в Харкові будуються нові житлові квартали, заводи, фабрики, наукові та культурні установи. Медицина та сільське господарство, літакобудування та ядерна фізика, машинобудування та архітектура - все це та багато-багато іншого стало надбанням нашого краю, звеличеного працею своїх мешканців.

За рекордно короткий строк, лише за три роки, піднялася перша висотна споруда в СРСР –  будинок державної промисловості. В Харкові зібраний перший радянський велосипед, початок роботи цивільної авіації в Україні покладено в Харкові.

Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.

Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.

Місто та регіон мають потужній науковий потенціал, широко розгалужену мережу вищих, середніх, спеціальних і загальноосвітніх учбових закладів, культурних і культурно-освітніх установ. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Харків, заснований у 50-х рр. XVII ст. українськими переселенцями, у своєму розвитку пройшов шлях від невеликого поселення до центру Харківського полку, у XIX ст. – центру губернії, у XX ст. – навіть на деякий час став столицею України. Точно не встановлені дата та походження назви міста, а легенди про його походження додають йому ореолу загадковості. Єдине твердження, що немає сумніву – це українське походження міста, яке кілька століть поспіль вихолощували під єдині стандарти Російської та Радянської імперій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Альбовский Е. А. Харьковски козаки. – Х.: ХЧМГУ, 2005. – 240 с.
2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. – 256-258 с.
3. Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 года). – Репринт. изд. – Х.: Б.в., 2004. – Т. I. – 586 с.
4. Зайцев Б. П., Скирда В. В. та ін. Історія рідного краю (Харківщинознавство). Ч. 2. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2001. – 179 с.
5. Саратов І. Ю. Історія Харківських гербів. – Х.: ХДАМГ, 2000. – 277-285 с.
6. Саратов І. Ю. Харкове, звідки ім'я твоє? – Х.: ХНАМГ, 2005. – 246 с.
7. Харків – 350. Історія, сучасність, стратегія розвитку: Історико-економічний огляд. – Х.: Золоті сторінки, 2004. – 320-324 с.