Творчість І. П. Котляревського

Звернення до об'єктивно-історичних факторів національного життя, поява  рис історичного художнього мислення її історичної свідомості у Котляревського приводить його до відображення національної самосвідомості народу, розуміння ним  своєї історичної долі. З ідеєю  «общей отчизны» у Котляревського вже поєднується ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту і звичаїв та права на самостійний розвиток. Представлена в «Енеїді» самосвідомість українців містить у собі й елементи їх національної свідомості, внаслідок чого у читача закономірно виникає думка про тогочасне суспільство як соціально несправедливе.

Зображення Котляревським  народу як головного об'єкта літератури приводить до переходу в літературі народного з царини низького, як воно розумілося тоді у пануючій раціоналістичній естетиці, у сферу ідеального й  героїчного. Звернення до національних культурних витоків, до народної естетики й етики вело до руйнування художнього універсалізму, поширеного в давній українській літературі, до переходу від ідейно-художньої обробки  поширених літературних сюжетів  до конкретно-історичного бачення  дійсності, до створення оригінальних художніх структур. Це був шлях до урізноманітнення проблематики, тем, ідей, до поглибленого розуміння концепції буття й  людини, до удосконалення поетичної  мови, зростання активного творчого начала в літературі, шлях до українського культурного та політичного ренесансу [10].

Тоді як у давній українській  літературі суспільне значення людини було «начебто підняте на висоту художнього ідеалу» (Д. Лихачов), за межами якого  не могло бути свого, індивідуального  ставлення до дійсності, поведінка  персонажів Котляревського не вкладається  у певний становий статус. Його «Енеїда» не просто однозначно пародіює античних героїв, а розкриває широкий спектр ролевої поведінки і почуттів персонажів, що залежить від зміни  обставин. Персонажі поеми відкрито виражають незадоволення своєю (визначеною божественним провидінням) долею, тобто  особистість уже починає осмислювати  себе через, може, ще до кінця для  неї неясну власну сутність. І хоч  ці прояви внутрішнього життя дійових  осіб ще не складаються в систему  цілісних реалістичних характерів, письменник, показуючи їх спонтанність і «невмотивованість», об'єктивно заперечує однозначність  характеру особистості. Та наводить читача на думку про невичерпні можливості людської натури [5].

 

Висновки 

 

І. П. Котляревський — фундатор нової української літератури, бо є першим її класиком, зачинателем. Його твори — історичний злам у розвитку української літератури, початок нового її етапу.

Велика заслуга І. П. Котляревського в  тому,  що  він перший звернувся, до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори, також він увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну тему, комічну оперу, водевіль. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих.

Твори Котляревського є чудовими зразками мистецтва у нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення.

 Творчість Котляревського  має і виховне значення. На  його  творах  вчимося любити свою Вітчизну,  рідну  мову,  навчаємося  бути  чесними,  роботящими, виховуємо в собі  високу  моральність  і  героїзм,  гуманність  і  оптимізм, переймаємо мудрість і красу добрих почуттів.

Тому, на мою думку, творчість  цього письменника — дорогоцінний скарб у золотому фонді світової літератури.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Відомості про життя І. П. Котляревського. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до енц.: http://www.ukrreferat.com/

2. Волинський П.К. Іван Котляревський: Життя і творчість. — 3. вид., доп. і перероб. — К.: Дніпро, 1969. — 270 с.

3. Детально про образи персонажів в «Енеїді»// Яценко М.Т. На рубежі літературних епох. - К., 1977.

4. Дончик В. Історія української літератури ХХ ст. – К., 1993.

5. І. П. Котляревський.  Біографія . [Електронний ресурс]. - Режим доступу до енц.: http://bestreferat.com.ua/referat/detail

6. Кирилюк Є. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К.: Дніпро, 1981.

7. Котляревський Іван.  Життя та творчість.  [Електронний ресурс]. - Режим доступу до енц.: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php  

8. Мацько Л.І., Стилістика української мови, К.: Вища школа, 2003.

9. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994.

10. Шевчук В. «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3.

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА II: Дослов'янська культурна традиція на теренах                           України.                       

ПЛАН

ВСТУП

ГЛАВА I. Трипільська культура.

ГЛАВА II. Скіфо - сарматська культура.

ГЛАВА III. Антична культура.

ГЛАВА IV. Візантійська культура.

Висновок

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Складні і багатогранні процеси  походження народів і їх культур  постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український  народ створив велику культуру, зробив значний внесок у світову культуру.

Питання про те, хто таку українці, звідки ішов український  народ, питання його прабатьківщини та часу його виникнення хвилюють багатьох людей. Витоки українського народу сягають  первісного суспільства. На нинішній українській  землі люди з’явилися близько 300 тис  років тому. Вся територія  України вже була заселена в пізньому палеоліті (40-35 тис. років тому). 8 тисяч  років тому почався неоліт, який тривав до ІІІ тис. до н.е.

Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України  вважаються племена трипільської культури. Трипільська культура склалася на Правобережжі, а розвивалася протягом ІV-ІІІ  тисячоліть до н.е. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Трипільську  культуру ще називають культурою  мальованої кераміки. На території  України виявлено понад 1000 поселень трипільської культури. Пам’ятки трипільської культури виявлені в трьох районах: найбільше – на Середній Наддністрянщині, Надпрутті, Надбужжі. Меншою мірою трипільці були зосереджені в Наддніпрянщині.

Поняття "культура" відноситься  до числа найбільш широких за своїм  обсягом і у філософському  розумінні означає сукупність досягнень  суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння  цього поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у  вузькому - суто духовна культура.

Кожна національна культура - культура суспільна, тобто культура точно означеної людської спільноти; це групова культура, проте водночас індивідуальна в тому розумінні, що відрізняється у своїй конкретності від інших національних культур.

Сучасна українська суспільна думка, розглядає культуру як нагальну потребу  і дієвий аспект самоусвідомлення і  самоутвердження себе як народу, нації, що має глибокі історичні корені.  

Український народ  залишив у  спадок незлічену кількість об’єктів матеріальної культури, які посіли гідне місце у скарбниці світового  мистецтва. Це пам’ятки дослав'янських культур: трипільської, скіфо – сарматської, античної  та візантійської .

За визначенням видатного українського вченого О. Пріцака, на формування української  культури вплинуло дві групи культуротворчих  елементів. Першу з них творять ті етнічні складники, злиття яких дало основу нашій культурі, а ними були: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські народності. Другу групу становлять античні, давньогерманські, візантійські і західноєвропейські складники. Ці чотири ланки утворюють, на думку О. Пріцака, культурні епохи, що їх пережила українська культура у своєму розвитку. Також на формування української культури вплинули інші історично-географічні чинники, а саме: територія, раса, економічні умови, міграційні рухи.

 

 

ГЛАВА I. Трипільська культура.

 

Найдавніші пам'ятки мистецтва  передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту (епохи: оріньякська - солютрейська - мадленська - 25-15 тис. років тому). Так, розкопки біля с. Мізинь над р. Десною (Чернігівська обл.), с. Добраничівка (Черкаська обл.) та в с. Гінці (Полтавська обл.) відкрили нам життя стародавніх мисливців, їхні житла, подібні до наметів, були споруджені із дерева й кісток мамонта. Тут знайдено крем'яні знаряддя, що відзначалися різноманітністю і доволі майстерною обробкою [2].

Серед творів мистецтва найбільшої уваги заслуговують стародавні скульптури у вигляді невеликих статуеток, які мали б відображати образ  матері в родовій громаді і  зберігались у так званих родових святилищах. Особливістю мізинських статуеток є відсутність окресленої голови або ж обличчя. Крім жіночих статуеток, зустрічаються фігури тварин і людиноподібних зображень з кістки і каменю.

Серед мізинських знахідок трапляються  прикраси зі слонової кістки з геометричним орнаментом.

Знахідки мізинської культури, котра  стала початком чи попередником відомої  в центральній та західній Європі так званої мадленської культури, трапляються і в інших регіонах України (на Київщині, Полтавщині), в Західній Україні (міста Теребовля, Золочів, Чортків), і вони доводять, що палеолітична людина, хоч расове і невизначена, мала свою типову мистецьку культуру [2].

Доба нового каменю - це доба великих  змін (бл. 15 тис. років тому). Змінився клімат, (відступив на північ льодовик), рівнобіжне змінювався побут людини. Замість печери людина йде жити в наземні будівлі - своєрідні хати, які утворювали поселення. З'явилися нові знаряддя виробництва з каменю (сокири, молоти, долота, ножі); з'являються лук і стріли. Полювання і рибальство стають головним заняттям. Згодом (7-6 тис. років тому) людина починає виробляти посуд з глини, оздоблений різними прикрасами, і відтепер гончарство значно полегшує її побут. Далі - розвивається обробіток землі і вирощування зернових. Хліборобською працею займаються переважно жінки. Розвивається будівництво, виникають житла поблизу озер, річок. Поволі людина виходить за межі своєї території, розвиваючи контакти з іншими країнами, зокрема малоазійського простору, де вже існувала високорозвинена культура. У цю добу значного поширення набуває орнаментальна кераміка, яка з відповідним орнаментом на глині (лінійки у вигляді шнурів) дістає назву шнурової [2; 7].

За неоліту відбулися істотні  зміни у фізичному вигляді  людини і, на думку антропологів, на місці неандертальської з'являється нова раса - кроманьйонська.

Доба неоліту в Україні представлена трипільською культурою, назва якої походить від знахідок, зроблених у XIX ст. київським археологом В. Хвойкою під час розкопок біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура, датована V-III тис. до н. е., була поширена на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За своїми ознаками і зразками ця культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балкан, островів східного Середземномор'я та Малої Азії. Отже, вона поєднала Україну з могутніми культурами тодішнього світу. Трипільці були хліборобами і скотарями, а їхня культура - типовою для осілого місцевого населення, яке етнічно можна б визначити як протослов'яни (М. Семчишин) [9]. Залишки трипільської культури відкрито в 38 селах Київщини, 25 Поділля і в 20 селах Західної України. Джерелами їхнього прожитку було хліборобство, скотарство, мисливство, рибальство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі нині в Україні. Розвивалися ремесла: шліфували камінь, виготовляли глиняний посуд, з дерева човни, знали мідь. Трипільська культура існувала протягом 2 тис. літ, охоплюючи енеоліт, бронзову і залізну доби. Дослідження виявили, що трипільці мали вищі форми громадського життя, жили великими родовими скупченнями, об'єднані жінкою-матір'ю, бо діти через відсутність шлюбів не знали батька. Отже, трипільці право подібно практикували матріархат. Вони мали свої вірування та ритуали поховань (трупоспалень). У багатьох житлах трипільських поселень знайдено добре збережені жертовники у формі рівнораменного хреста, помальовані брунатно-жовтою фарбою (вохрою) і прикрашені концентричними колами. Вони звичайно знаходилися на підвищенні, а біля них антропоморфічні (людиноподібні) чи інші фігурки. Ці хрестоподібні підвищення служили жертовними місцями роду, тобто біля них трипільський люд приносив жертви [9].

Переміщення кочових племен зі Сходу  в другій половині II тис. до н.е. знищило поселення трипільської культури, та не могло знищити елементи самої культури в царині релігійних культів. Вони зосталися живими, переживши кіммерійців і скіфів, збереглися у подальшому побуті, віруваннях та мистецтві слов'ян.

Трипільські поселення складалися з десятків і навіть сотень жител, розміщених по колу. Населення в  них досягало кількості навіть десяти тисяч. Серед поселень трипільського  типу були вражаючі своїм гігантським  розміром, площею 200-400 га. Жили трипільців спорудах чотирикутної форми. Будуючи оселю, забивали в землю палі, поміж якими закладали стіни з плетеного хмизу, обмазаного глиною. Дах був вкритий соломою або очеретом. Долівка глиняна, посередині хати - піч, навколо неї - лежанки з випаленої цегли [9].