Томас Джефферсон і Декларація Незалежності

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

 

 

 

 

 

 

 

Томас Джефферсон і Декларація Незалежності.

 

 

 

План:

                                          1.Джефферсон і Декларація.  

                                               1.1 Перша частина Деклараціі.

                                               1.2.Друга частина Деклараціі.

                                               1.3 Третя частина Деклараціі.

                                          2. Роль Деклараціі Джефферсона  в історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Томас Джефферсон (1748-1826) походив із сім´ї провінційного плантатора. Його політичним ідеалом була демократична республіка вільних і рівноправних фермерів. І хоча цей ідеал був утопічним, активна його пропаганда Джефферсоном відіграла значну роль у залученні широких народних мас колоній до активної участі у Війні за незалежність.

Джефферсон успішно пройшов  багато ступенів політичної кар´єри  від практикуючого юриста і поліцінного  чиновника графства до губернатора  штату Віргінії, а потім і президента країни. 
 
Свої політико-правові погляди мислитель виклав у таких творах як «Замітки про штат Віргінія», «Загальний огляд прав Британської Америки». Та найбільш відомий його твір - Декларація незалежності США (1776 р.). Для складання проекту Декларації було призначено комісію в складі п´яти осіб (Адамс, Франклін, Шерман, Лівінгтон, Джефферсон). Але текст Декларації було доручено скласти саме Джефферсону. 4 липня 1776 р. Декларацію було прийнято конгресом. 
 
Декларація незалежності поділялася на три основні частини. Перше місце в ній посідали невід´ємні вроджені права особи. Люди, сказано в ній, створені рівними, вони наділені своїм Творцем деякими невід´ємними правами, серед яких - право на життя, свобода і прагнення до щастя. У переліку названих у Декларації невід´ємних прав не було права власності, дуже важливого для буржуазії. Це можна пояснити тим, що Джефферсон, як і Пейн, вважав право власності набувним правом і, отже, таким, що не належало до невід´ємних прав людини. Вилучення, однак, права власності з переліку природних прав аж ніяк не означало його скасування, що було б просто неможливо в тодішній Америці. 
 
Проголошення Декларацією незалежності невід´ємних прав людини мало велике політичне та історичне значення. Якщо до проголошення держава вважалася тією організацією, яка наділяла громадян тими чи іншими правами, то тепер держава повинна була тільки всіляко охороняти вроджені права особи. Мало того, державу люди створили для захисту природних прав людини. То був повний переворот у політичних уявленнях. Про суб´єктивні публічні права особи не було й мови. Індивід розчинявся в тій чи іншій корпорації, тому правами відносно до держави володіли корпорації, наприклад, стани, цехи, а не окремі індивіди. Тепер прерогативи корпорацій було перенесено на індивідів. Людина і громадянин наділялися особливими правами, які мали особливе неземне джерело - природу і панівний у ній розум. Одержані від природи права - недоторканні та священні. Ніхто не міг на них посягати. 
 
Визначення суб´єктивних прав індивіда мало велике прогресивне значення, оскільки перепиняло свавілля урядової влади щодо індивіда. Особа, наділена вродженими і невід´ємними правами, стала перед державою як верховна інстанція в галузі суб´єктивних прав і свобод. 
 
Джефферсон був палким поборником народного суверенітету.

Спираючись на теорію договірного  походження держави, він послідовно розвивав положення про те, що народ  є єдиним джерелом державної влади  і утворює уряд для своєї користі. У Декларації незалежності прямо  підкреслювалося, що уряд установлюється за згоди народу, в інтересах гарантування і захисту природних і невід´ємних  прав людей, для їхньої загальної  користі. 
 
Ідеалом Джефферсона, як уже зазначалося, була демократична республіка, яку він вважав панацеєю від усіх соціальних суперечностей і лих. Тільки республіка є формою правління, яка не веде ні відкритої, ні таємної війни з правами людства. Забезпечення загального блага за республіканської форми правління повинно здійснюватися на основі принципу правління більшості. «Нація,- писав він,- перестає бути республікою, якщо воля більшості перестає бути законом». Воля більшості найбільш адекватно виражає суверенітет народу як цілого. Мислитель вважав, що воля більшості має в усіх випадках домінувати. Але щоб ця воля була правомірною, вона повинна бути розумною, щоб меншість володіла рівними правами, порушувати які було б гнітом. 
 
Джефферсон виступав проти тиранії більшості, хоча забезпечення прав меншості на практиці означало визнання інтересів опозиції, але не применшувало демократичного значення принципу рівності прав, який ним захищався. 
 
Отже, політичним ідеалом Джефферсона була республіка, а ідеалом у республіці - безпосередня демократія, державне управління за правилами, встановленими більшістю. Найближчим до такої республіки він вважав таке управління, де існує поділ влади і правління народу, оскільки від народу можна чекати несправед-ливостей менше, ніж від правління меншості. Тож мислитель виступав із різкою критикою антинародної політичної концепції Га-мільтона і його прихильників. 
 
У боротьбі проти федералістів Джефферсон піддав критиці вчення Монтеск´є про переваги конституційної монархії порівняно з республікою, вчення, на яке спиралися федералісти. Зокрема, заперечуючи положення Монтеск´є, що республіка як політична форма має труднощі у великих країнах, мислитель, посилаючись на досвід перших років діяльності американської республіки, довів, що для існування республіки якраз життєво необхідна велика територія. 
 
В останні роки життя Джефферсон схилявся до думки про бажаність такої організації правління державою, в якій традиційна аристократія багатства і статусу поступилася б місцем природній аристократії талантів і здібностей.

Одним із найважливіших питань республіканської форми правління є, на думку мислителя, питання про взаємовідносини  між різними органами держави, точніше, про поділ влади. Джефферсон обстоював  доктрину Локка про верховенство законодавчої влади в державі. Виконавча  і судова гілки влади повинні  бути підпорядковані владі законодавчій, як владі вищій, суверенній. Але практично  вони повинні бути розділені, оскільки зосередження їх в одних руках  неминуче тягне за собою торжество  деспотизму. 
 
Ідеї Локка, отже, послужили Джефферсону та іншим американським мислителям для вироблення тієї ідеології, яку, власне, давно вже проводили в життя колоністи. Це - заперечення права парламенту обкладати податками без згоди народу, верховенство народу, наявність невідчужуваних і невід´ємних прав особи, які стоять вище позитивних прав,- усе це було засвоєно колоністами практично протягом 150 років відносно вільного життя на Американському континенті. 
 
Послідовно розвиваючи ідею народного суверенітету, Джефферсон дійшов висновку, що з огляду на таке походження урядової влади (створюється народом) і такої умови її існування (згода народу) народ може змінити або знищити наявну форму правління, що обов´язком і правом людей є повалення уряду, який прагне до деспотизму. 
 
Другу частину Декларації присвячено переліченню злочинів англійського короля, який, на думку Джефферсона, порушував усі названі права і прагнув до встановлення в англійських колоніях деспотичного режиму. В Декларації звинувачувався тільки король, і нітрохи не парламент. Це, очевидно, можна пояснити тим, що саме королі видавали колоністам хартії, якими встановлювалися їхні права та обов´язки. Крім того, королі діяли від імені парламенту як виконавча влада. А тому і вся ненависть колоністів зосередилася на королі. 
 
У Декларації відсутнє звинувачення короля в тому, що він захоплював людей, перетворюючи їх на рабів в іншій півкулі. А от Джефферсон засуджував рабство, яке процвітало в південних колоніях. Він був переконаний, що рабство суперечить людській природі та природним правам людей. Але ці погляди мислителя не потрапили в остаточний варіант тексту Декларації через рішуче заперечення плантаторів південних колоній. 
 
Третя частина Декларації присвячена проголошенню Сполучених Штатів колоній незалежними і вільними державами. Колишні колонії оголосили про свій розрив з Англією, про свій державний суверенітет, про своє право як незалежних держав вести війни, укладати мир, виходити на союзні держави і взагалі здійснювати всі справи та акти, що їх можуть за правом робити незалежні держави. Після прийняття у Філадельфії Декларації незалежності, яка проголосила колишні колонії вільними і незалежними Штатами, американському народові знадобилося сім років украй напруженої боротьби на воєнних і дипломатичних фронтах, щоб відстояти своє право на незалежність. 
 
Джефферсон, як й інші американські просвітителі, брав активну участь не тільки у формуванні загальнополітичних декларацій, а й у підготуванні численних конституційних актів незалежних американських штатів, вважаючи, що конкретні політико-правові форми дуже необхідні для закріплення й забезпечення стабільності та ефективності республіканського правління. Але в Конституційному конвенті, який розробив Конституцію США 1787 p., чинну й дотепер, Джефферсон та деякі інші радикали участі не взяли. 
 
Мислитель піддав серйозній критиці Конституцію США, яка не містила особливої статті чи розділу, присвяченого громадянським правам та обов´язкам. Такс ігнорування громадянських прав і свобод викликало велике невдоволення демократично налаштованих прошарків населення і навіть поставило під загрозу ратифікацію конституції. Основними винуватцями в цьому були, за твердженням Джефферсона, Гамільтон та його прихильники-федера-лісти, які виступали проти внесення до конституції Білля про права. Та вже у червні 1789 р. на першому конгресі, скликанім на основі конституції, на пропозицію Джефферсона, Мсдісона та деяких інших політичних діячів було внесено перші 10 поправок, які у грудні 1791 р. були ратифіковані штатами й відразу набрали чинності. Прийняття поправок стало яскравою перемогою американської демократії. 
 
Завершуючи розгляд політичних поглядів Джефферсона. необхідно відзначити, що складена ним Декларація незалежності відіграла в історії політичних ідей та установ велику роль. Відтоді почалася нова епоха в історії цивілізації, оскільки слідом з´явилася французька Декларація прав людини і громадянина 1789 p.. яка справила на політичний і суспільний розвиток людства револкщі-онізуючий вплив. Обидві вони стали основою багатьох нині чинних міжнародно-правових актів із прав людини. Не випадково ще К. Маркс Декларацію незалежності США назвав першою декларацією прав людини.