Украинское общество в 1920-1930гг ХХ века

Тема 8. Українське суспільство у 1920-1930-ті рр.

 

Суперечливість соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах сталінізму:

а) економічні   перетворення   у   промисловості:   індустріалізація,   її   передумови,   хід здійснення, наслідки.

б) колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки

колективізації в Україні;

в) Тенденції суспільно-політичного і культурного життя в Україні в 1930-ті рп. «Культурна революція». Сталінські репресивні заходи та їх наслідки для українського суспільства. економічні   перетворення   у   промисловості:   індустріалізація,   її   передумови,   хід здійснення, наслідки.

 

 

 

 

 

 

 

 

а)  Індустріалізація

 

Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. - процес будівництва промислових підприємств важкої і військової промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років і до 1941 р.

Курс на форсовану індустріалізацію був взятий у грудні 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б). На цьому шляху СРСР розраховував тільки на себе.

Передумовами індустріалізації  в УРСР були:

- Загальна індустріалізація СРСР;

- Курс на «прискорене соціалістичне будівництво».

Політика «соціалістичної індустріалізації»  України відповідала загальносоюзному курсу.

Сталін вважав, що на початку 30-х років ХХ-го ст. СРСР у своєму розвитку  відставав від передових країн того часу на фантастичні 50-100 років. Він же поставив задачу бодай що скоротити це відставання в десятирічний термін.

Індустріалізації того часу були характерні дуже високі  норми виробництва. Внутрішня політика була направлена на цілковиту підтримку індустріалізації, що сприяло масовому робочому ентузіазму.

Розвиток індустріалізації досягався наступними методами:

- підвищення продуктивності праці;

- вдосконалення розподілу праці;

- поліпшення організації робочих місць;

- інтенсифікація роботи машин і агрегатів;

- інтенсифікація технологічних процесів загалом.

Серед новостворених  промислових підприємств того часу найвизначнішими на території УРСР можна вважати:

- ДНІПРОГЕС;

- Запоріжсталь;

- Криворіжсталь;

- Азовсталь;

- Харківський тракторний завод.

Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років:

В кінці першої п'ятирічки (1928/29 — 1932/33) в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським  господарством в структурі економіки  Української РСР. Різко скоротилися  всі види приватної власності.

Завдяки індустріалізації Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

Індустріалізація України сильно вплинула на соціально-економічні процеси, а також значною мірою на менталітет українського народу в ХХ столітті загалом.

 

 

 

 

 

 

 

 

б) Колективізація

 

Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.

Передбачалося, що результатом колективізації в СРСР стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%.

Головною рушійною силою колективізації  був ідеологічний мотив: ліквідування «шкідливого буржуазного впливу» приватної власності. Сталін планував досягти цього за рахунок майже повного охоплення селянських господарств.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також  міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний  контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування  на економічно самостійне до цього  селянство, тобто на практиці реалізувати  ідею диктатури влади над усією  країною, де селяни складали більш ніж 85% населення.

У 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було результатом об'єднання селянських господарств за активного сприяння радянської влади. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів:

- товариства спільного обробітку землі — колективізувалися лише посіви;

- артілі — колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка;

- комуни — селянські господарства повністю розчинялися в колективному.

Незважаючи на всебічну підтримку  держави, селянство неохоче йшло в колгоспи. Більш того, в період колективізації в Україні відбулися 7382 бунти селян і акти масової непокори, 15 з яких визнані як широкомасштабні озброєні повстання проти Радянської влади. У 20-30х роках була справжня селянська війна. Протягом серпня 1929 тільки офіційно в УСРР зафіксовано 116 терористичних актів проти сільської влади та активістів. Окрім масових виступів селяни вели боротьбу поодинці й дрібними групами — влаштовуючи терор більшовикам.

У ході колективізації постало питання  про долю заможних селян. Офіційна ідеологія  зображувала їх як куркулів, лютих  ворогів радянської влади, жорстоких  експлуататорів. Ця частина селянства була найміцніше зв'язана із землею й не бажала з нею розлучатися.

З 1927-1928 рр. у політиці держави щодо заможного селянства з'являються нові акценти. Було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини та реманент.

Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Особливо інтенсивно терор проти заможних селян провадився в перші місяці 1930 р. Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками».

Всього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств. Разом з усіма членами  сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн чол. Понад половину з них - виселили на Північ і до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася «спецпереселенцями», зазнавала нелюдських страждань, використовувалася на найважчих роботах. Більшість із них, особливо літніх людей, дітей, жінок, загинуло важкою смертю.

 

 

 

 

 

 

 

 

в) Культурна революція

 

Культурна революція — у радянській історіографії докорінний переворот у духовному розвитку країни, складова соціалістичних перетворень.

Культурна революція  охоплювала:

- створення соціалістичної системи народної освіти і просвіти;

- перевиховання буржуазної і формування нової, соціалістичної інтелігенції;

- подолання впливу старої і утвердження марксистсько-ленінської ідеології;

- створення соціалістичної культури;

- перебудову побуту взагалі.

Культурна революція як частина  плану будівництва соціалізму насправді мала змінити освіту, науку, літературу, мистецтво відповідно до певних ідейно-політичних настанов. Таким чином, створювалася політизована культура.

Головною метою культурної революції, яка, на відміну від індустріалізації й колективізації, не повинна була закінчуватися ніколи, проголошувалося створення нової людини. Нова культура, і маси «нових людей» були необхідні виключно для зміцнення комуністичної влади.