Упущення та здобутки українсько-американських відносин

Л. Кучми до США) американська сторона висловила незадоволення позицією України з приводу процесу ліквідації ядерної зброї на українській території, і переговори на найвищому рівні не відбулися. Всі інші завдання співпраці з Україною були поставлені у пряму залежність від розв'язання ядерного питання.

                                                                 14

   1991 р. Конгрес США схвалив Програму Нанна-Лугара. Бюджет цієї програми спрямовувався на допомогу Росії, Україні та іншим республікам у транспортуванні, збереженні, знищенні ядерної, хімічної і біологічної зброї, запобіганні розповсюдженню зброї масового знищення. Тільки в 1991—1992 pp. Конгрес США надав 800 млн доларів. На переконання США Україна шукала можливості установити оперативний контроль за ядерною зброєю, що знаходилася на її території. Українські офіційні особи доводили, що вони лише намагалися установити адміністративний контроль за збройними силами, що базуються на її території. Офіційні особи в Росії висловлювали особливу стурбованість щодо бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю. Мінімальна дальність більшості радянських балістичних ракет занадто велика для того, щоб Україна використовувала їх проти Росії, однак Україна (за інформацією Росії) могла використовувати цю зброю у випадку збройного конфлікту з Росією. У ті роки в Україні тривали гострі дебати щодо її ядерного статусу.  [21,ст..45-49]

      Характеризуючи ситуацію, що склалася, привернемо увагу до здобутків США і Європи. Перші полягають у боротьбі зі світовою терористичною загрозою, а також протистоянні розповсюдженню ядерної зброї і виникненню нових ядерних держав. Водночас США посилили власну систему безпеки всередині країни і створили зовнішню систему протиракетної оборони. Це робить Америку практично невразливою для балістичних ракет, запущених із території арабських країн. Європа навряд чи отримає подібний захист від США, хоча й могла розраховувати на це. США продовжуватимуть боротьбу з розповсюдженням ядерної зброї, підсилюючи режим не розповсюдження. На порядок денний уже постало питання з роззброєнням Ірану. Європа добре пам'ятає досвід з Іраком, який фактично відштовхнув і розвів у різні боки потенційних союзників. Протистояння цього разу США з боку Європи може обернутися розривом трансатлантичних зв'язків, послабленням НАТО та ООН, розколом Західної і Східної Європи. Водночас Європа поки що не готова до відмови від військової підтримки США, не готова до створення власної системи оборони (а це не тільки моральні, а й значні матеріальні витрати).

                                                             15

      Росія, навпаки, у ситуації, що склалася, віднайде більше дотикових точок, ніж ЄС. Хоча й перед нею постануть досить складні проблеми у зв'язку з американською політикою стосовно Ірану. Цілком можливо, що Росія буде поставлена перед вибором: прийняття присутності США на Кавказі й у Середній Азії. 

     Таким чином, бушівська доктрина недопущення на світову арену супердержави-конкурента стосується не тільки Китаю та Індії, а й Росії. Нинішні спроби російського керівництва, що скористалося тимчасовим послабленням американських позицій в Іраку і зайнятістю ЄС своїми проблемами, були спрямовані на інтеграцію України, Білорусі і країн Центральної Азії до "спільного простору". Хоча й наштовхнулися на жорсткий опір Вашингтона. США навряд чи погодяться на те, щоб Росія посилила контроль за глобальними магістралями транспортування енергоносіїв на Захід і в Азію. [19,ст..41-46]

   Отже, у відносинах Україна — США основна увага з українського боку сконцентрована на питаннях просування до членства в НАТО та торговельно-економічного співробітництва. Сторони мають намір подальшого співробітництва в сфері забезпечення міжнародної безпеки, регіональної стабільності, боротьби з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення. Президенти України і США у спільній заяві наголосили на "підтримці свободи в Білорусі і на Кубі", що зустріло критику офіційних кіл цих країн. У спеціальному комюніке зовнішньополітичного відомства Україна охарактеризувала свою позицію таким чином: питання дотримання прав і свобод людини як основа демократичного розвитку держави — ключовий елемент як внутрішньої, так і зовнішньої політики України. Країна стала на незворотний шлях демократичних перетворень і активно підтримує загальнолюдські цінності і принципи демократії в своєму регіоні й у всіх куточках світу. При цьому мова йде про невід'ємні права і свободи людини, що закріплені в базових документах ООН, ОБСЄ, Ради Європи.

16

      3.2 Українсько-американські зовнішньо - політичні відносини

   У своєму розвитку Україна орієнтується на провідні держави світу, в яких можна запозичити досвід побудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства. І не тільки вивчати досвід, а й заручитися підтримкою, повагою і толерантністю у ставленні до міжнародної суб'єктності Української держави. Визначальним для стабільного світового і регіонального положення та поступального розвитку нашої країни можна розглядати стратегічне партнерство України зі Сполученими Штатами Америки. Зазначимо, що з моменту встановлення дипломатичних відносин між Україною і Сполученими Штатами Америки (3 січня 1992 р.) зв'язки між державами розвивалися суперечливо й нестабільно. Офіційно США визнали Україну в грудні 1991 р. Становленню українсько-американських відносин сприяв перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до США у травні 1992 p., яким розпочато створення договірно-правової основи двосторонніх відносин на засадах взаємної довіри, рівноправного демократичного партнерства. Водночас, незважаючи на досить інтенсивні двосторонні контакти протягом 1992 p., Сполучені Штати виявили недостатнє розуміння та усвідомлення нових політичних реалій, що виникли в Європі з розпадом Радянського Союз Певні зміни щодо сприйняття України внесли не американські політики, а законодавці — конгресмени Палати представників Конгресу США (візит в Україну відбувся в квітні 1993 р.), на переконання яких Україну слід розглядати як окрему суверенну державу, прагнення якої до незалежності має бути підтримане з боку США. Обмін візитами, ознайомлення з Україною поступово змінили позицію США. Одним із перших прихильників перегляду американської концепції щодо України був спеціальний радник держсекретаря США зі зв'язків із новими незалежними державами

С. Телботт, на переконання якого у відносинах з Україною необхідно перенести центр ваги з проблем ядерного роззброєння на широке коло питань співробітництва і на розвиток відносин США — Україна незалежно від відносин із Росією. [5,ст..67-69]

                                                             17

      Зрушенням в українсько-американських відносинах стало схвалення Конгресом США (вересень 1993 р.) фінансової допомоги Україні в розмірі 330 млн. доларів у рамках закону про допомогу зарубіжним країнам (175 млн. — на ядерне роззброєння, 155 — на економічні реформи). Погоджуючись на розбудову торгово-економічних відносин, американське керівництво наголошувало, що значних фінансових інвестицій в Україну можна очікувати лише з приватного сектора США, для чого необхідно створити певні правові умови, забезпечити захисні гарантії. На всіх рівнях під час переговорів простежувалось намагання американської сторони ув'язати домовленості щодо співробітництва з ратифікацією Верховною Радою Договору про СНО-1 та іншими проблемами ядерного роззброєння України. Під час перебування в Києві (1993) державний секретар США У. Крістофер запропонував Україні долучитися до ініційованої США в рамках НАТО нової програми "Партнерство заради миру", яку можна розглядати тактичним засобом США для збереження цілісності НАТО і забезпечення безпеки країн Центральної і Східної Європи. Прямими угодами, що проклали шлях розвиткові двостороннього співробітництва, стали Угода про здійснення програми "Корпусу миру" в Україні та Угода про сприяння капіталовкладенням, укладені у травні 1992 р.

       Позитивний напрям українсько-американських відносин означився наприкінці 1993 р. Пострадянські країни американські експерти почали розглядати як противагу російським устремлінням. Особливу роль у поліпшенні українського іміджу відіграла українська діаспора, яка надавала Україні моральну й матеріальну підтримку. Поступово на заміну російськоцентричності США прийшла доктрина геополітичного плюралізму Б. Клінтона. Вашингтонська і кремлівська адміністрації переконали радянські ядерні республіки відмовитися від ядерної зброї і підписати договір про ядерне нерозповсюдження. Була підписана тристороння американо-російсько-українська декларація (про що вже згадувалось вище), в якій було зафіксовано, що Україна переміщує всю ядерну зброю колишнього СРСР зі своєї території в Росію в обмін на гарантії безпеки.

     Почався новий період потепління в українсько-американських відносинах. У 1994

                                                                 18

р. Україна дістає підтримку США та інших західних країн: Україна була прийнята в Раду Європи, підписала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. Президент США Б. Клінтон двічі відвідував Київ — у 1994 і 1995 pp. У 1996 р. створена українсько-американська комісія (Кучма — Гор). До початку 1997 р. відносини між Україною і США досягли такого рівня, що вже йшлося про можливе розгортання стратегічного партнерства. Водночас поза успішним розв'язанням ядерної проблеми, інші сфери економічного й політичного життя України були далекими від вимог демократизації і реформування. Україна була віднесена до числа країн, найбільше корумпованих у світі. Українській державі не вдалося довести свою значущість для США як стратегічного партнера. Критерії і стан двосторонніх відносин у майбутньому залежатимуть від внутрішньої політики у сфері економічних реформ, прав людини і проблем із корупцією. Американські вимоги до України полягали в боротьбі з корупцією у верхніх ешелонах державної бюрократії, проведенні ефективних економічних реформ, демократичних президентських виборів восени 1999 р. Згідно зі спостереженнями радника американського Президента з національної безпеки  Бжезинського, крім геополітичних центрів, які потенційно можуть загрожувати безпеці США (Китай, Росія, Німеччина, Індія і Франція), є й такі, чия незалежна політика може створити геополітичну стабільність (баланс). Це — Азербайджан, Іран, Туреччина, Республіка Корея та Україна. Важлива роль, що відведена Україні, на думку  Бжезинського, може бути пояснена кількома причинами. Після Росії Україна була однією з найзначніших частин економічної і військової системи СРСР. І тісне зближення цих двох країн могло б стати заявкою на відновлення могутньої геополітичної сили, що суперечить інтересам США. Крім того, нестабільна політична та економічна ситуація в Україні, невизначеність її майбутнього можуть значно вплинути на стабільність і безпеку в Європі, зокрема в Чорноморському регіоні.  [22,ст..23-26]

     У чотирикутнику ЄС — США — Україна — Росія представлені досить різновагові політичні сили з протилежними уявленнями щодо свого призначення і

                                                                19

ролей у світовій політиці. Саме від лідера супердержави багато в чому залежить, як складатиметься світовий порядок. Бушівська концепція світового порядку скоріше наближена до російських уявлень, аніж до європейських. Можна передбачити, що за такого розкладу сил Європа за своїми військовими можливостями, моральними уявленнями не зможе на рівних разом зі США виступати в боротьбі з тероризмом, а американське керівництво відводитиме їй, як і раніше, другорядну роль. Збільшуватиметься розрив між універсальними цінностями двох полюсів. Консерватизм і вузький патріотизм США ставатимуть дедалі віддаленішими від європейського лібералізму.

     Партнерство України зі Сполученими Штатами Америки українська сторона розцінює як стратегічне. Україна бачить у США політичного партнера, який спроможний допомогти Українській державі стати на рейки європейського розвитку. Водночас постає питання: якого партнера бачать Сполучені Штати в Україні? Важливим кроком в українсько-американських відносинах можна розглядати факт надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, найвпливовіших галузях економіки. Це надасть можливість укладати документи про стратегічне партнерство і стверджувати про перехід українсько-американських відносин на якісно новий стратегічний рівень. [20, ст..16-20]

     3.3 Проблеми та перспективи українсько-американських відносин у економічній сфері.

    Під час державного візиту Президента України Л. Кучми до США (19—23 листопада 1994 р.) американська сторона підтвердила захист суверенітету та територіальної цілісності України, а також зобов'язання США виконувати роль лідера в заохоченні міжнародної допомоги для здійснення економічних перетворень. Водночас США обіцяли надати гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням до ДНЯЗ

                                                              20

шляхом підписання відповідного Меморандуму під час Будапештської зустрічі на найвищому рівні в рамках НБСЄ (5—6 грудня 1994 p.). США також надали Україні додаткову допомогу в розмірі 200 млн. доларів у 1995 р. Слід зазначити, що Україна за обсягом фінансової допомоги США у 1992—1994 pp. (392,1 млн. доларів) посіла третє місце після Росії (2278 млн. доларів) і Вірменії (444,7 млн. доларів), хоча на душу населення (7,5 долара) — 11 місце. Для порівняння: Росія — 15,2 долара, Вірменія — 130,2, Грузія — 65,9, Киргизстан — 44,4, Таджикистан — 18, Туркменістан — 20, Білорусь — 34,7, Узбекистан — 2 долари. Важливим політичним результатом візиту стало підписання Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, а також укладення 14 документів, зокрема Угоди про співробітництво в галузі досліджень та використання космічного простору в мирних цілях, у якій визнана роль і потенціал України в цій сфері та враховані її інтереси щодо комерційного використання космічних технологій. Особливістю розбудови відносин із США є встановлення і вміле підтримання балансу відносин за умов досить непростої ситуації, що складається в США в розподілі влади між її законодавчою і виконавчою гілками. Нового імпульсу розвиткові українсько-американських взаємин було надано під час державного візиту в Україну Президента США [15,ст..42-49] Робота комітету стала поштовхом для макроекономічної стабілізації, роздержавлення та приватизації, розвитку приватного сектору на засадах конкуренції, реформування сільського господарства, енергетичної галузі, зокрема підвищення ефективності та надійності енергетичних і промислових підприємств, реформування системи соціального захисту населення України з підвищення її надійності, зниження бюджетних витрат на соціальний сектор. Комітет сприяв поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, брав участь у реалізації наступної американської ініціативи (попередньо передбачалася для Росії) — "Партнерство заради свободи", яка на відміну від традиційної технічної допомоги стосувалась підтримки інвестиційних і торговельних проектів з метою розвитку малого бізнесу.