Утвердження тоталітарної системи, посилення репресій проти українського народу в 30-х роках

мирне співжиття з новою владою.

 

Підтримку прихід радянських військ одержав насамперед серед незаможних

верств населення. Для ідеологічної дезорієнтації тамтешніх мешканців

радянське керівництво вміло використало привабливість гасел

національного визволення і соціальної справедливості, під якими

здійснювався похід Червоної армії. Тому в багатьох місцях

червоноармійців зустрічали хлібом і сіллю, а в окремих містах і селах

були зроблені навіть спеціальні вітальні арки, прикрашені квітами,

прапорами, лозунгами. Американський професор польського походження Ян

Гросс зазначає: "В хуторах, селах і містах Червону армію вітали більші

чи менші, але в будь-якому випадку помітні дружньо настроєні натовпи.

Вони складалися з молоді білоруської, єврейської й української

національності. Люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або

жовто-синіми прапорами, часом закидували війська квітами... вітали

хлібом і сіллю". Дізнавшись про вступ військ СРСР у Західну Україну,

чимало місцевих активістів, насамперед колишніх членів Комуністичної

партії Західної України, створювали загони робітничої гвардії і сільські

дружини, роззброювали поліцію, усували від влади представників польської

адміністрації, в окремих місцях організовували нові місцеві органи влади

— ревкоми.

 

Ці та інші заходи, спрямовані на утвердження народного самоуправління і

правопорядку, підкріплені проукраїнськими жестами радянської військової

адміністрації, не могли не викликати прихильної реакції

західноукраїнського загалу. У Львові 26 вересня відбулась нарада

представників українських культурно-освітніх організацій і товариств,

які привітали дії уряду Радянського Союзу. Ще раніше, 24 вересня 1939

р., про свою готовність співпрацювати з новою владою за умови збереження

основних осередків раніше організованого культурного та економічного

життя українців заявила на зустрічах з офіційними військовими і

цивільними представниками СРСР делегація галицьких політиків на чолі з

Костем Левицьким.

 

Ще не встановивши повного контролю над Західною Україною, радянське

керівництво приступило до юридичного оформлення її нового статусу.

Детально розроблений план дій в цьому напрямі був затверджений 26

вересня 1939 р. в Москві на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) під

головуванням Сталіна. Цей план передбачав скликання 26 жовтня того ж

року у Львові Народних Зборів Західної України, які повинні були

х Зборів Західної України, які повинні були

вирішити питання про входження Західної України в СРСР, про характер

нової влади, про націоналізацію банків і великої промисловості, про

конфіскацію поміщицьких земель. На засіданні були визначені: день

проведення виборів, норма представництва (1 депутат на 5000 виборців),

інші організаційні заходи виборів, а також повністю узгоджений порядок

денний Народних Зборів.

 

Початок реалізації задуманого Сталіним і його оточенням поклала

постанова ЦК ВКП (б) від 1 жовтня 1939 р. "Про питання Західної України

і Західної Білорусії", яка визначила відповідальними за проведення

Народних Зборів воєводські, міські й повітові тимчасові управління, що

вже за участю уповноважених ЦК КП(б)У замінили на місцях ревкоми і взяли

на себе функції нових органів влади. 4 жовтня Львівське тимчасове

управління звернулося до Луцького, Станіславського і Тернопільського

тимчасових управлінь з пропозицією скликати Народні Збори Західної

України. Постановою Військової Ради Українського фронту 5 жовтня був

затверджений склад комітету з організації виборів, а наступного дня —

положення про вибори, призначені на 22 жовтня.

 

В ході передвиборної кампанії  майже  щодня  організовували мітинги та

збори населення, на яких промовці одноголосно висловлювалися Західної

України з радянською Україною. В більшості випадків почуття робітників,

селян, представників творчої інтелігенції були щирими і їх промови

відповідали думкам і настроям переважної частини мешканців українців,

які жили ідеєю соборності України. Інша справа організатори

передвиборної кампанії, які свідомо використовували ними же пробуджений

ентузіазм і піднесення для забезпечення  потрібних результатів.

 

За офіційними даними, в голосуванні взяли участь 92,8 виборців з яких

90,93% віддали свої голоси за  заздалегідь  підібраних кандидатів.

Переважну їх більшість (92,2%) становили українці.

 

Водночас голосування засвідчило неоднозначність ставлення різних

соціальних та національних груп до перемін, зумовлених вступом Червоної

армії. Не з'явилося або голосувало проти понад 700 тис. осіб, 925

бюлетенів визнано недійсними. За умови безальтернативи кожному з 1495

виборчих округів було зареєстровано лише по одному кандидатові) 11

депутатів так і не було обрано.

 

Незадоволення викликав і сам спосіб, у який відбувалося скликання

Народних Зборів, що виключав будь-яку можливість передвиборної кампанії

різних політичних сил, а також відсутність справді таємного голосування.

На місцях було зроблено все, щоб не допустити головне реєстрації як

можливих кандидатів до Народних Зборів колишньої політичної еліти.

Показово, що серед 44 офіційних лозунгів якими проходила передвиборна

кампанія, були й такі: "Тільки одна партія більшовиків вірна інтересам

трудящих всього світу!", "Трудящі Західної України, ведіть жорстоку

боротьбу проти всіх буржуазних партій, запеклих ворогів трудового

народу!", "Пепеесівці, бундовці, сіоністи поалейціоністи, бундовці —

приспішники поміщиків, капіталів, панів — зрадники інтересів трудового

и інтересів трудового

народу."

 

Тож не випадково, що серед зареєстрованих кандидатів налічувалося 98

членів ВКП (б) (тобто громадян СРСР), 81 представник інших партій, решта

1265 осіб — безпартійні. Показово  і те, що внаслідок відповідного  добору

кандидатів серед обраних до депутатів особи з вищою освітою становили

лише 5,2%, середньою – 20,6%, тоді як з початковою — 72,6%, неписьменні

— 1,6%.

 

На характер виборів наклали відбиток надзвичайно передвиборної кампанії

(на весь процес висування  і реєстрування відводилося лише  чотири дні: з

14 по 17 жовтня) і недостатня обізнаність  з правилами голосування. Було

чимало випадків, коли виборці бойкотували вибори. Проте все це істотно

не вплинуло на загальні покази організаційного забезпечення виборів до

Народних Зборів партійно-державного керівництва,  наслідок цієї акції

був передбачений.

 

Відповідно до розробленого сценарію Народні Збори Західної України

відбулися 26—28 жовтня 1939р. у Львові, одноголосно проголосували про

встановлення радянської влади на всій території Західної України

возз'єднання з радянською Україною, про націоналізацію промисловості,

про конфіскацію поміщицьких і монастирів рішеннями Народних Зборів було

розв'язане питання про державний устрій Західної України.

 

Позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 року подала заяву

Повноважної комісії Народних Зборів, прийняла закон про вхід Західної

України до складу СРСР і  возз'єднання її з УРСР. Тодішній секретар ЦК

КП(б)У М.С.Хрущов у своїх мемуарах згадував: "Я весь цей час у Львові і

організовував цю роботу. Коли відбувалося засідання народних депутатів,

я сидів в ложі і спостерігав. Я гордився тим, що від початку до кінця

знаходився в західних областях і організував всю справу". Показово, ще

25 жовтня на засіданні Політбюро  ЦК КП(б)У була затверджена  редакційна

колегія Народних Зборів, а партійні працівники відповідали за видачу

перепусток їх делегатам. Таємний протокол пакту Молотова — Ріббентропа

дав згодом радянському керівництву можливість мирним шляхом розв'язати

питання про передачу Росії Бессарабії і Північної Буковини. Влітку 1940

р. занепокоєний несподіваними успіхами гітлерівських військ у Франції

сталінський уряд вирішив прискорити розширення і зміцнення своїх позицій

на південно-західних регіонах, щоб одержати максимальну користь з

укладених з Німеччиною угод розподіл сфер впливу. Молотов 23 червня 1940

р. звернувся до німецького посла в Москві з заявою, в якій вказував на

неможливість зволікання з арабським питанням. В заяві вперше прозвучали

радянські домагання на Буковину, що обґрунтовувалося низкою обставин і

насамперед українським етнічним фактором. Це стало несподіванкою для

Німеччини, оскільки в даному протоколі пакту питання про Північну

Буковину не ставилося. Проте незважаючи погіршення відносин з СРСР і

підкреслюючи свою вірність усім раніше досягнутим спільним

домовленостям, Німеччина погодилася на територіальні уступки. Останні

повинні були переконати Сталіна в тому, що саме він, а не Гітлер є

стороною, що виграла в цьому непересічному тасуванні різних територій

роною, що виграла в цьому непересічному тасуванні різних територій. 

                   

 

Молотов 26 червня 1940 р. вручив румунському послу в Москві ноту

нормативного характеру з вимогою передачі Радянському Союзу Бессарабії

Північної Буковини. Наступного дня радянський уряд направив новий

ультиматум румунському урядові з вимогою протягом чотирьох днів,

починаючи вересня, звільнити від румунських військ територію Бессарабії

і Північної Буковини. Залишена без підтримки Німеччини Румунія змушена

була зритися. Війська Південного фронту, які ще 19 червня розташувалися

на кордоні з Румунією, 28 червня перетнули Дністер і вступили на

територію Бессарабії і Північної Буковини. Румунські війська одержали

наказ організовано щити. 28 червня частини Червоної армії вступили у

Чернівці, Хотин і Акермана З0 червня вийшли на нові кордони Румунії.

Сьома сесія Верховної СРСР 2 серпня 1940 р. включила заселені переважно

українцями Північну Буковину, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський

повіти Бессарабії до складу УРСР. Після возз'єднання в складі

Української РСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів

Бессарабії населення республіки збільшилося 3,8 млн чол. і на середину

1941 р. становило майже 41,7 млн жителів, а територія розширилася до 565

тис. км2.

 

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель

тут в стислі строки були націоналізовані та передані в державну

власність заводи, фабрики, банки, транспорт, підприємства зв'язку,

ліквідована поміщицька і церковна власність на землю і забезпечено

розподіл її більшої частини серед найбіднішого їства, вжито енергійних

заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення,

розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоров'я. Водночас велося

механічне перенесення сюди всього комплексу "казармового" соціалізму

(управлінських структур, господарського  механізму тощо), що робилося

рахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства.

 

Відповідно до рішень Президії Верховної Ради СРСР від 4 рудня 1939 р. і

7 серпня 1940 р., на території Західної  України, Північної Буковини і

Південної Бессарабії було ліквідовано старий адміністративний поділ і

утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську,

Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. —

Ізмаїльську) області в складі УРСР. Після цього за радянським зразком

тимчасові органи влади замінили виконкоми обласних, районних і сільських

рад депутатів трудящих. Причому виконкоми створювалися без самих Рад,

оскільки вибори до місцевих Рад відбулись в західних областях лише в

грудні 1940 р. Все це засвідчувало, що новостворені владні структури

зовсім не залежали від волі населення, а були лише придатком

компартійних органів.

 

Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили за

винятком більшовицької партії. На підставі постанови ЦК ВКП(б) від 1

жовтня 1939 р. "Про створення комуністичних організацій на Західній

Україні і Західній Білорусії" ЦК КП(б)У здійснив комплекс заходів щодо

с заходів щодо

створення тут первинних партійних організацій і керівних партійних

органів, підібрав для роботи в них тисячі комуністів, відряджених зі

східних областей України і демобілізованих з військ Українського фронту.

Всі українські, польські та єврейські політичні партії, що раніше

існували в Західній Україні, змушені були припинити свою діяльність.

Частина з них оголосила про свій саморозпуск.

 

Припинили свою діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні,

фінансово-економічні та інші товариства. Всі елементи громадянського

суспільства були в короткий час повністю ліквідовані, а нові громадські

організації радянського типу, в тому числі профспілки, комсомол, творчі

спілки тощо, являли собою не що інше, як філію партійно-державних

органів. Це означало, що політична система на західноукраїнських землях

приведена в повну відповідність із тією, що вже існувала на решті

території СРСР.

 

Основним принципом кадрової політики режиму на західних землях України

стало те, що на всі важливі посади перших керівників призначалися

працівники, що прибули за скеруванням ЦК КП(б)У, всесоюзних і

республіканських наркоматів. Серед прибулих "уповноважених" переважали

малокомпетентні особи, освіта яких звичайно не перевищувала рівень

початкової і неповної середньої школи і доповнювалася тримісячними