Форми соціального управління у первісному суспільстві

Глава центрального поселення очолював округ, що склався по периферії. Він  носив особливий ранг-титул. Головне  його право — мобілізація членів общин на спільні роботи, господарська користь від яких визначалася ним і які були основою для появи надлишкового продукту, що перерозподілявся потім між членами общин. На Сході особливу неминучість таких робіт визначала необхідність іригації.

Такий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкованих общин. При  них постійно існували військові  ради. Особливий прошарок еліти складали особи, пов’язані з релігійно-культовими церемоніями й обрядами, хоча глави  культів, як правило, ті ж вожді і  правителі.

Така організаційно-політична структура  оформлялася остільки, оскільки в  ній посилювалася централізація, а автономія окремих общин ставала слабшою. Саме від сили центру починало все більше залежати виживання всієї спільноти. Це призвело до зміцнення політичної єдиноначальності як єдиного в тих ранніх історичних умовах засобу затвердити сильну організацію. Одноособова влада легше набувала релігійно- священного характеру — так відкривався і шлях до правового обґрунтування цієї влади.

Процес управління відтворювала і  зміцнювана соціальна нерівність, яка  по-своєму впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав загальний  контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в  регулярні роздачі вроздріб і  зворотнє отримання їх у вигляді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до політичної верхівки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися залежно від розмірів привласнення суспільного продукту і причетності до управління. Розрив у соціальному статусі став політичним: протодержава еволюціонувала у ранню державу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Велика хартія вольностей 1215 р. як пам’ятка права середньовічної Англії

Велика хартія вольностей була підписана  англійським королем Іоанном  Безземельним 15 червня 1215 р. Написана вона латиною та складалася з 63 статей, її підписанню передувало повстання баронів, які були незадоволені посиленням королівської влади та грубими порушеннями  феодальних звичаїв. У повстанні  брали участь також лицарі та міщани, що полегшило баронам перемогу над  королем. Саме ця перемога й була закріплена у Великій хартії вольностей. Та більшість статей цієї грамоти відображали  та захищали лише інтереси феодальної аристократії. Велика хартія вольностей гарантувала права й недоторканність  церкви (ст. 1), дотримування королем  феодальних звичаїв стосовно своїх  васалів - баронів (статті 2— 11), забороняла королеві брати з них феодальну  допомогу та щитові гроші без згоди "загальної королівської ради" (ст. 12), тобто ради безпосередніх  васалів (крім трьох випадків-коли вони потрібні для викупу короля з полону; посвячення в лицарі першородного сина короля;  
для видання першим шлюбом заміж першородної королівської дочки (ст. 14)); забороняла судити баронів інакше, ніж судом рівних їм за статусом перів (ст. 21), без їх вироку арештовувати й позбавляти майна (ст. 39). Скасовувалося право короля втручатися в юрисдикцію феодальних курій (ст. 34) і створювався комітет з 25 баронів, які в разі порушення королем Хартії могли розпочати проти нього війну. Лицарство й верхівка вільного селянства отримали від Хартії лише незначні вигоди: баронам заборонялося вимагати з них більше служб і повинностей, ніж передбачалося зазвичай (статті 15,16,27,60), усім вільним людям гарантувався захист від свавілля чиновників. Ще менше отримали міста: лише підтвердження вже наявних привілеїв (ст. 13), а також встановлення єдиної системи мір та ваг (ст. 35)

  Податкового гніту для міст Хартія не скасовувала. Кріпосні селяни (віллани) -основна маса англійського народу - від Великої хартії вольностей не отримали нічого, вона, ігноруючи їхні інтереси, не раз наголошувала на їхній повній безправності (ст. 20 - єдина, що згадує вілланів, має на увазі, насамперед, інтереси їхніх лордів).

  Кілька статей Хартії затверджували нові судово-адміністративні порядки, що сформувалися в країні після реформи Генріха II (статті 18,19,20,32,40 та ін.), які були вигідні більшості вільного населення. Ці статті виявилися найжиттєздатнішими та прогресивними і, будучи пізніше перенесеними до статутів ХІІІ-ХІV століть, увійшли в англійське феодальне загальнодержавне право.  
         Велика хартія вольностей також містила положення про єдність мір і ваг, про вільному в'їзді та виїзді з королівства, про заборону стягувати довільні судові мита, заборону чиновникам залучати когось до відповідальності лише за усною заявою без свідків, що заслуговують довіри, та інші гарантії правосуддя.

   Крім закріплення дотримання королем встановлених звичаїв, хартія забороняла стягувати з феодалів безоплатні відрахування на користь корони без їх згоди (щитові гроші), ліквідувала права короля на втручання в діяльність феодальних курій і, головне, створювала комітет з 25 баронів, які в разі порушення великої хартії вольностей королем мали право розпочати проти нього війну.

  Особливе значення у великій хартії вільностей має 39 стаття, в якій заборонялися арешт, ув'язнення в в'язницю, позбавлення володіння, оголошення поза законом, вигнання і інше ущемлення прав феодалів як вільних людей, інакше як за законним вироком рівних (зміцнивши інститут присяжних).

  Ці статті хартії виявилися найбільш життєстійкими і склали основу наступних редакцій хартії, надали їй надалі силу конституційного документа і значення маніфесту " прав людини і громадянина "- таку остаточну трактування хартія отримала в епоху англійської революції.

Велика хартія вольностей є пам'яткою  середньовічного права Англії і частиною британської конституції (поряд з Хабеас корпус акт, Біллем про права 1689 і Актом про престолонаслідування 1701).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Період існування первісного суспільства  за часом був найтривалішим в історії людства. За найновішими даними, він бере початок не менш як півтора мільйона років тому. В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV—III тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодизація історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему. Право, як і держава, виникає в результаті природно-історичного розвитку суспільства, в результаті процесів, що відбуваються в суспільному організмі. Виникає необхідність регулювання виробництва, розподілу та обміну товарів, узгодження інтересів різних соціальних верств, класових протиріч, тобто встановлення загального порядку, що відповідає потребам виробничого господарства.

 

Велика хартія вольностей - суперечливий документ. Вона дуже наочно відобразила протиріччя, які існували на початку XIII століття всередині панівного класу Англії, і стала результатом широкої угоди, що завершив політичний конфлікт, який походив між баронство, лицарством і главою феодальної держави - королем. У силу її внутрішньої суперечливості Велику Хартію в цілому не можна розглядати ні як документ феодальної реакції, ні як документ з виключно прогресивними тенденціями.

Хартія  зіграла велику роль у становленні  правосвідомості англійського народу. Багато вчених вважають її наріжним каменем  англійських свобод. 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Хома Н.М. – Історія держави та права зарубіжних країн – 3-тє видання, Л: «Мангнолія» - 2008
2. Страхов М. М.- Історія держави та права зарубіжних країн, Х.: «Право» -2004
3. Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества. М., 1990 р . 
4. Графский В. Г. Загальна історія права та держави: підручник для вузів - М.: НОРМА, 2004.
5. Гуревич А.Я.,Д.Э.Харитонович. Історія середньовіччя -М.:Интерпракс, 1995
6. Гутнова Є. В. Виникнення англійського парламенту. М., 1960. 
7. Історія держави й права розвинених країн: підручник / під ред. І.В.Абдурахмановой. - 3-тє вид.,исправ. ідоп. - М.: Видавничий центр «МарТ», 2009.
8. Історія держави й права розвинених країн: підручник для вузів: в2-х год. / під ред. Н.А. Крашенинниковой,О.А.Жидкова. - 3-тє вид., перераб. ідоп. - М.: НОРМА, 2006. -Ч.1.
9. Історія середньовіччя: підручник для студентів вузів: у дваТ., під ред. С.П. Карпова. - 4-те вид. - М.: Вид-во МДУ, Вищу школу, 2003. -Т.1.
10. Косарєв А.І. Історія держави й права розвинених країн: підручник для вузів - М.: НОРМА -ИНФРА-М, 2002.
11. Латиніна Ю. Народження представницької демократії.-Знання-сила 2005. №10. 
12. Макарчук В. Історія держави та права зарубіжних країн. – К.: АТІКА, 2000.
13. Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юрист, 2001 р . 
14. ОмельченкоО.А. Загальна історія держави й права: підручник: у два т. - 3-тє вид.,испр. - М.:ТОН-Остожье, 2001. -Т.1
15. Пам'ятники історії Англії 11-13 ст. М., 1936. 
16. Петрушевський Д. М. Велика хартія вольностей. М., 1918. 
17. Савело К.Ф. Раннефеодальная Англія. – М., 1995.
18. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. - Історія первісного суспільства, К.: Либідь, 1999
19. Хрестоматія пам'яток феодального держави й права країн Європи. Під редакцією З.М. Черниловского. М., 1961.
20. Хрестоматія по загальній історії держави і права: у два т. під ред.К.И.Батира, Є.В.Поликарповой. - З Великої хартії вільностей (MagnaCharta) – М.:Юрист, 2005
21. ЧерниловскийЗ.М. Загальна історія держави й права: підручник З.М.Черниловский.-М.:Проспект,2002.
22.   http://www.pravoznavec.com.ua/books/8/22/#chlist

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15.11.2013р.              _______________                       Р.Г. Астапова