Це «маленький Париж», який ми – люди, називаємо Кіровоград

Місто про яке я хочу вам розповісти –це «маленький Париж» ,який ми – люди ,називаємо Кіровоград.

Першими документальними згадками ,які можно пов’язати з історією цього чудового міста ,датуються ще вісімнадцятим століттям.  Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка в майбутньому стала адміністративним та військовим центром краю. У грамоті до Івана Хорвата від 11 січня 1752 року йшлося про те,що фортеця мала отримати назву Свята Єлисавета, а в грудні 1752 року вже було вибрано її місце розташування - узвишшя правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, яка складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи –яка з 1764 року стала центром Єлисаветградської провінції,а з 1775 року отримала права міста Єлисаветграда. Першими поселенцями стали представники різних національностей: серби, греки, молдавани, поляки, збіглі росіяни,проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що : «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися Єласаветградом.Але ця назва була не постійна. Отже ,з 1924 року місто було перейменовано на Зінов’євск,а вже через 10 років на Кірово. Але 1 грудня 1934 сталося вбивство Першого секретаря Ленінградського обкому Сергія Кірова (Кострікова). Постало питання про увічнення пам'яті. А так як Г.Є. Зінов'єв був звинувачений у причетності до вбивства Кірова і відправлений у в'язницю, то питання вирішилося саме собою. Зінов'євськ на честь пам'яті загиблого перейменували на Кіровоград. І ця назва збереглася до сьогоднішніх днів.  З 4 серпня 1941 року по 8 січня 1944 місто знаходилося в окупації німецько-фашистськими військами,яке завдало значної шкоди.

У 1951 році в Кіровограді була засновано Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків дальньої авіації,яке на даний момент є однією з найкращих академій в країні - Кіровоградська Національна Авіаційна Академія.

Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.

Кіровоград має багаті культурні традиції.Всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний теат,фундатором якого став Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заявив світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Пізніше за величезне число талантів в трупі театр був названий Театром корифеїв. 

Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Моє місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів.

Отже, Кіровоград- маленьке місто ,але з великою історією. І не важливо де ми будемо жити : в іншому місті чи закордоном,ми повинні завжди пам’ятати історію свого рідного краю і не забувати те місто ,де ми народились,де пройшло наше дитинство й найкращі моменти нашого життя.