Кримінально процесуальне доказування

Отже, можна виділити два види кримінально-процесуального доказування. По-перше, доказування можна розглядати як власне дослідження обставин справи. По-друге, доказування, як логічний процес. В цьому розумінні кримінально-процесуальне доказування наближається до доказування в логіці. Однак в цілому ототожнювати  їх не можна. Адже кримінально-процесуальне доказування – це, крім логічних операцій, ще й збирання фактичних даних.

Згідно Кримінально процесуального кодексу України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI від 05.07.2012 ) :

Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші  обставини вчинення кримінального правопорушення);

2. винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

 

1.3 Кримінально-процесуальне значення доказування

 

Доказування має кримінально-правове та кримінально-процесуальне значення.

Кримінально-правове  значення полягає в тому, що тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи мав місце злочин і якою є його кваліфікація; доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії як кримінальна відповідальність.

Кримінально-процесуальне значення доказування:

• правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів всіх учасників кримінального процесу;
• всі питання, які виникають під час провадження у кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених у ході доказування обставин;
• участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу;
• докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальній справі. [1. C.123]

Таким чином, поняття доказування в кримінально-процесуальному законодавстві не визначено. Тому серед процесуалістів існують різні точки зору щодо того, що слід розуміти під цим поняттям. Однак, кримінально - процесуальний кодекс встановив обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному процесі. З цього й виходять, аналізуючи поняття доказування. При цьому значна увага приділена елементам доказування, щодо яких також не існує єдиної точки зору. Окремі науковці виділяють різну кількість зазначених елементів. Слід зазначити, що жоден з них не заперечує наявність трьох основних елементів, а саме: збирання, перевірка й оцінка доказів. Вважаємо, що слід на законодавчому рівні закріпити поняття доказування, щоб не виникало суперечок з цього приводу. Пропонуємо дати таке визначення поняття доказування: доказування – це діяльність  особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, що реалізується в ході здійснення ними своїх професійних обов'язків та спрямована на збирання, перевірку та оцінку доказів та їх процесуальних джерел, а також формування на їх основі відповідного висновку.

Щодо значення кримінально-процесуального доказування, то його не можливо перебільшити. Адже, говорячи про процес доказування у кримінальній справі, ми говоримо, насамперед, про те, що вирішується доля людини. І від того, наскільки правильно буде зібрано і оцінено весь доказовий матеріал, залежить правильність, законність вирішення справи та призначення відповідної міри покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ЕЛЕМЕНТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

 

2.1 Збір доказів

 

Враховуючи те, що елементи збирання доказів законом не визначені, то різні автори вкладають у це поняття різний зміст.

За думкою О. В. Волинської, збирання доказів являє собою єдність виявлення та фіксації фактичних даних. Ю. К. Орлов виділяє у цьому процесі декілька етапів: пошук, отримання, процесуальне оформлення доказів (фіксацію). С. А. Шейфер говорить, що структура збирання доказів охоплює виконання уповноваженою особою пошукових, пізнавальних, засвідчувальних та правозабезпечувальних операцій. В. М. Тертишник вважає, що збирання доказів полягає у пошуці та виявленні джерел та носіїв доказової інформації, отриманні та закріпленні фактичних даних, які містяться у виявлених джерелах та носіях. За думкою Р. С. Бєлкіна, збирання доказів – це поняття комплексне, яке включає дії по виявленню, фіксації, вилученню та зберіганню доказів. Л. І. Слєпнєва включає у збирання доказів: пошук та виявлення доказів; фіксацію доказової інформації (документування, засвідчення, виготовлення різних копій та ін.); вилучення та зберігання; вивчення доказів (попереднє дослідження у ході слідчих дій за місцем їх провадження, а також у лабораторних умовах; експертне дослідження речових доказів); використання доказів для отримання нової криміналістично-значимої інформації.

Як видно із перелічених точок зору, все залежить від того, хто розглядає збирання доказів – процесуалісти чи криміналісти. Перші звужують змістовну частину збирання, зводячи її до формалізованих операцій; другі – розширюють, включаючи до нього дії, які, як правило, передують формалізованим операціям або супроводжують їх. Але процесуалісти, і криміналісти однієї думки стосовно того, що збирання доказів починається з виконання пошукових операцій, тому, можливо, найбільш вдалою назвою цього етапу буде пошук та виявлення доказів, що підкреслює пошуковий характер дій. Тим більше, що виконанню пошукових операцій передує складна розумова діяльність – моделювання події злочину з метою визначення місць можливого надходження доказів.

Отже, збирання доказів – це комплекс дій спрямованих на пошук та виявлення фактичних даних, які згодом можуть мати доказове значення. Відомо, що будь-яка діяльність, повинна мати власне підґрунтя – знання певних визначених закономірностей. У цьому ж випадку ними виступають закономірності процесу виникнення того, що необхідно відшукати, тобто збирання доказів стає діяльністю свідомою та цілеспрямованою.

Кримінально-процесуальний кодекс України, закріплюючи принцип змагальності кримінального процесу і рівноправність сторін перед судом, передбачив норму, яка регулює збирання доказів стороною захисту. З аналізу п.  8 і 13 ст. 48 діючого Кримінально-процесуального кодексу і п. п. 6, 8, 13, 14 ст. 354 Проекту Кримінально-процесуального кодексу, прийнятого Верховною Радою України у першому читанні, випливає, що захисник вправі збирати докази шляхом:

• отримання документів, предметів і інших даних;
• витребування довідок, характеристик, інших документів від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань і організацій, які зобов’язані надати такі документи, чи їх копії;
• опитування осіб, за їх згодою;
• отримання письмових висновків фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань.

Проте, як стверджує А. Давлєтов, право на самостійний збір доказів учасник кримінально-процесуальної діяльності має в тому випадку, якщо:

• Кримінально-процесуальний кодекс дозволяє йому проводити ті чи інші процесуальні дії, направлені на відшукання і закріплення інформації, відомостей про факти;
• Кримінально-процесуальний кодекс визнає результати таких дій доказами по справі. Якщо ж суб’єкт не має таких правомочностей, а вимушений звертатися до більш повноважної особи з проханням перетворити наявну в нього інформацію в повноцінні докази, то такий суб’єкт не збирає і закріплює докази, а лише сприяє у їх збиранні [29, с. 50].

Кримінально-процесуальний кодекс України, до змін, внесених 21.06.2001 року, дозволяв захиснику надавати докази. Проте проведення слідчих дій та інших дій по збиранню доказів визнавав виключними повноваженнями органів слідства і суду. Роль захисника, при цьому, зводилась до заявлення клопотань про проведення тих чи інших слідчих дій або про долучення до справи документів чи предметів. Слідчий, виходячи з інтересів слідства, відмовляв чи задовольняв клопотання. Фактичні дані, отримані по справі, ставали доказами лише після процесуальних дій слідчого, тобто захисник клопотав, а слідчий вирішував, бути доказу чи ні. Таким чином, органи кримінального процесу збирали докази, а інші учасники, зокрема захисник, їм сприяли.

В діючому Кримінально-процесуальному кодексі, як зазначено вище, передбачено право захисника на збір доказів шляхом отримання предметів, документів та інших даних, опитування осіб з їх згоди, витребування довідок, характеристик та ін.

Проте, щодо твердження, що сторони обвинувачення і захисту знаходяться в рівних умовах по збиранню та закріпленню доказів, необхідно відмітити наступне.

Ст. 65 КПК (як і ст. 160 Проекту) передбачає, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, що встановлюються показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами [3]. Формулювання даної статті чітке і однозначне. І, як видно, серед названих процесуальних джерел доказів немає жодного з тих, що має право збирати адвокат-захисник: ні опитування осіб, ні зібраних ним предметів, документів.

Ст. 66 КПК передбачає, що збирання доказів проводиться шляхом проведення допитів, очних ставок, тобто слідчих дій, виключне право на проведення яких мають тільки спеціально уповноважені органи держави. 
Таким чином, з аналізу названих положень Кримінально-процесуального кодексу випливає, що адвокат не вправі збирати і закріплювати докази, наприклад, показання особи. Він може отримати від особи пояснення на адресу слідчого чи прокурора, з цими поясненнями звернутися до слідчого з клопотанням допитати дану особу в якості свідка і додати до клопотання отримані пояснення. Проте, слідчий може відмовити у задоволенні даного клопотання або особа, під тиском слідчого, може дати в показаннях зовсім інше, ніж те, що було викладено в поясненнях адвокату [29, с. 51].

Згідно Кримінально процесуального кодексу України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI від 05.07.2012 ) :

Стаття 93. Збирання доказів

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
2. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
3. Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

 

 

2.2. Перевірка доказів

 

Всі зібрані по справі докази повинні бути об’єктивно перевірені. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі.

Професор Р. С. Бєлкін вказує на те, що термін «дослідження» є більш широким за змістом та значенням ніж термін «перевірка» доказів і включає в себе не тільки перевірку, а й пізнання тих фактичних даних, що складають зміст доказів, встановлення їх збігу з іншими доказами в справі, а тому вважає логічним його використання в доказуванні. Дослідження доказів є обов’язковим етапом процесу пізнання об’єктивної дійсності. Оцінюванню доказів та їх використанню в доказуванні завжди передує пізнання доказової інформації, тому що тільки таким чином може формуватися судження про цінність цієї інформації для справи та шляхи її використання з метою встановлення істини. Тому дослідження доказів для кожного акту доказування є необхідним процесом.