Поняття документа у криміналістиці

1. Поняття документа  у криміналістиці

Документ —  це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. Термін «документ» походить від лат. docu-mentum — свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри  та інші записи);

2) графічні (креслення,  малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно та відеодокументи;

5) фонодокументи.

За своєю процесуальною  природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи — речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи — письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень звичайно мають справу з письмовими документами як речовими доказами. 126

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі  зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить за-відомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов'язкові відомості, які  повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються - реквізитами (від лат. requisitum — потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені  рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових —ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила  поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно  поводитись з документами (на  них заборонено робити будь-які  позначки, перегинати їх, класти  на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів  повинні бути створені відповідні  умови (запобіжні заходи щодо  впливу промінів світла, вологості,  хімічних речовин).

2. Сутність  техніко-криміналістичного дослідження документів

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в  їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з'ясовуються такі питання:

1) визначення характеру  і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього  вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту  документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів  документа;

6) виявлення ознак  підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючи приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів — техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів документів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза  реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей  виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу  внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів,  факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної  техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків  за просіками;

8) ідентифікація письмового приладдя  за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала  машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер  певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності  виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлювався) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.

.

3. Встановлення слабковидимих і невидимих текстів

Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є. Ф. Буринським.

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційне-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом  тайнопису. Тайнопис — невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках засгосовють різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису  є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або скурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

5. Дослідження  залитих і закреслених текстів.  Встановлення тексту спалених  документів

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для  встановлення істини, пошкоджені — тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використовувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і  закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косо-падаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того ж самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження  залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення — спосіб  фотозйомки з застосуванням світлофільтрів;

2) фотозйомка в інфрачервоних  променях (доцільна при виявленні  запису, який виконаний речовиною,  що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому  світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських  променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об'єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних  променях (фотозйомка об'єкта, який  освітлюється тепловими променями.  На об'єктив одягається інфрачервоний  фільтр, а об'єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки);

6) дифузно-копіювальний  метод (рекомендується для текстів,  які виконані водорозчинними  речовинами (наприклад, чорнилом) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою);

7) адсорбційно-люмінесцентний  метод (для копіювання використовується виборче діючий розчинник).

Виявлення записів  на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані  температурі не більш ніж 150—250 °С. З такими документами необхідно  поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10—20 %) або водяною парою.

Для встановлення текстів  спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи Дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

6. Встановлення  технічних підробок підписів

Технічна підробка підпису  передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних пристосувань. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису  шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2) копіювання підпису  на просвіт;

3) передавлювався через  копіювальний папір;

4) передавлювався дійсного  підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;

5) виготовлення з дійсного  підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6) використання комп'ютерних  можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі.

Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок  пишучого приладу у вигляді стотовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін.

У процесі дослідження  підпису необхідно встановити дійсний  він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з  якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопіювало підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.

Під час експертизи досліджуваний  підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6—8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.

7. Встановлення  підробки відбитків печаток та  штампів

Відбитки печаток і  штампів є одним з основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функцію, захищають документ від його підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.