Фотозйомка за несприятливих умов. Корекція балансу білого

Мікросліди-включення - це мікрочастинки тіла, що перебувають у контактному зв'язку з носієм внаслідок проникнення в його масу (у матеріал об'єкта). До слідів включень, зокрема, відносяться дрібні шматочки металевої стружки, уламки металевих предметів, облицювання стін, обшивання меблів і т.п. Мікровключення можуть бути виявлені й у тканинах тіла людини.

На практиці зустрічаються не тільки накладення та включення “у чистому виді”, але й комбіновані мікросліди - накладення із включеннями (наприклад, що перебувають на поверхні рослинні мікрочастинки із проникаючими в масу об'єкта-носія гачками та шипами).

Залежно від механізму слідоутворення, властивостей часток та об'єктів-носіїв накладення та  включення класифікуються на мікросліди, отримувані з деформацією слідоутворюючого об'єкту та мікросліди без істотної деформації цього об'єкта. Якщо в результаті контактної взаємодії мікрочастинка перестає існувати як одиничне фізичне тіло й переходить у масу речовини, то в наявності буде не накладення або включення, а мікрослід-нашарування або микрослід -включення.

Мікросліди-нашарування - це малі кількості речовин (матеріалів), що перебувають у контактному зв'язку з поверхнею об'єктів-носіїв. Міцність контактного зв'язку нашарувань (як і накладень) з об'єктами залежить від багатьох факторів. Цей зв'язок, наприклад, може бути досить міцної при наявності адгезійних властивостей у речовини-нашарування (рідкі, напіврідкі речовини), однак часто зв'язок нашарування зі следообразуючою  поверхнею є досить слабкої, тому мати відношення з таким об'єктом-носієм доводиться з великою обережністю (об'єкти з мікронашаруваннями пилу, попелу, сухих будівельних матеріалів і т.п.).

Стосовно мікрооб'єктів речовин та матеріалів зберігає своє значення традиційна класифікація слідів по механізму слідоутворення - на статичні та динамічні.

Фіксація, вилучення, мікрооб'єктів та предметів-носіїв мікрооб'єктів. Мікрофотозйомка та опис мікрооб'єктів та предметів-носіїв

Фіксація мікрооб'єктів та предметів-носіїв забезпечується різними коштами, що створюють матеріально закріплений і доступний носій інформації. Основні й обов'язкові кошти фіксації мікрочастинок при виробництві слідчих дій - протокол.

Протокол, як засіб фіксації огляду мікрооб'єктів-речових доказів, повинен відповідати загальним вимогам ст.ст.104, 105 КПК України та містити послідовний виклад інформації, відображати факти об'єктивно та з достатньою повнотою, мати термінологічну ясність і визначеністю. Протокольна фіксація огляду мікрочастинок, що виявляються, починається із вказівки, на якій ділянці місцевості або приміщення перебуває об'єкт-носій, далі - на якій поверхні й частині об'єкта знайдені частки (“на внутрішній поверхні центрального вітринного скла”, “на зовнішній поверхні лівого рукава піджака” і т.п.).

Фіксація місця знаходження мікрооб'єктів здійснюється шляхом опису у протоколі огляду. Для визначення координат у слідчій роботі широко застосовується тригонометричний метод. У тому випадку, коли мікрочастинка перебуває на прямокутному предметі (вікно, двері, сейф), просторову фіксацію іноді провадять по методу “прямокутних координат” - шляхом виміру найкоротших відстаней до двох перпендикулярних країв предмета, ліній його деталей. Фіксація місцезнаходження декількох одиночних мікрочастинок провадиться послідовно, чергуючись із описом їхніх ознак, при цьому в протоколі відображаються координати кожної частки, а у випадку їхнього близького розташування - і відстані між ними. Якщо група мікрочастинок зосереджена на обмеженій площі, то в протоколі вказується діаметр або розміри зони скупчення часток і координати центра цієї зони. При виявленні на об'єкті-носії значної кількості різноманітних мікрочастинок, що представляють інтерес, бажано доповнити протокольний опис складанням схеми взаєморозташувань  таких мікрооб'єктів.

Описується форма, зовнішній вигляд  мікрооб'єктів  (частка кулястої, кубічної форми, частка у вигляді пластинки, плівки, волокна, частка, що не має правильної геометричної форми, і т.п.). Відносно мікрооб'єктів - речовин у протоколі вказується форма нашарування, форма плями (кругла, овальна, подовжена, прямокутна й т.п.). При описі мікрооб'єктів в протоколі огляду потрібно вказати: місце виявлення об'єкта-носія; його розташування (щодо орієнтирів); зовнішній вигляд об'єкта-носія; назву і призначення об'єкта-носія; з якого матеріалу виготовлений; колір і форма об'єкта-носія; розміри об'єкта-носія; індивідуальні ознаки об'єкта-носія; локалізацію виявлених або передбачуваних мікрооб'єктів на об'єкті-носії (вказати координати цього місця по відношенню до фіксованих точках або лініях); приблизні розміри мікрооб'єктів та їх кількість; передбачувана форма і колір мікрооб'єктів; техніко-криміналістичні засоби та методи, використані при огляді, виявленні, вилученні і упаковці мікрооб'єктів; причини виникнення мікрооб'єктів; умови навколишнього середовища (вологість, температура та інше).

У додатках до протокольного опису при фіксації мікрооб'єктів використовуються різні технічні методи. До технічних методів фіксації відносяться закріплення мікрочастинок на об'єктах-носіях. Закріплення часток на місцях їхнього виявлення спрямовано не тільки на збереження ознак мікрослідів, але й на фіксацію їхньої локалізації. Зрозуміло, цей метод застосуємо лише тоді, коли планується подальше вилучення об'єкта-носія або його частини.

Для закріплення рекомендувалося накласти на місце їхнього розташування прозору целофанову плівку. Від чистого аркуша целофану відрізають невеликий прямокутний шматочок і накладають його на зону мікрослідів. Скріплення целофанової аплікації з поверхнею об'єкта-носія провадиться не пришиванням, а приклеюванням по периметру за допомогою універсальної скліючої стрічки. Вищезазначена стрічки добре закріплює аплікації на будь-яких об'єктах-носіях з м'яких і твердих матеріалів. Липка сторона стрічки не повинна стикатися із зоною мікрослідів - половину її по ширині розташовують на шматочку целофану,

При закріпленні на об'єкті-носії мікросліду, визначеного у протоколі номером, під кінець стрічки, що склеює (перед наклейкою) підкладають смужку паперу з відповідним номером. Після накладення фіксуючих аплікацій об'єкти-носії можуть бути вилучені, упаковані й засвідчені.

Існують два основних варіанти вилучення мікрочастинок: а) вилучення разом з об'єктом-носієм (вилучення мікрослідів); б) вилучення з відділенням від об'єкта-носія.

У всіх випадках, коли це здійснено та практично виправдане, варто провадити вилучення мікрочастинок разом з об'єктом-носієм, тобто  з тим об'єктом, на якому вони виявлені (після їхнього належного закріплення). Достоїнства цього варіанта досить очевидні: зберігається для вивчення комплекс - частка й об'єкт (мікрослід), виключаються трудомісткі операції по відділенню часток, а отже, ризик їхнього ушкодження “чи втрати при відділенні, полегшується індивідуалізація мікрочастинок, відпадає потреба у відборі контрольних зразків від носія для напрямку на експертизу.

Невеликі транспортабельні предмети-носії (зброя, одяг, взуття, посуд і т.п.) вилучаються, як правило, цілком. Цілком вилучаються також предмети - передбачувані носії мікрочастинок, коли самі частки в ході слідчої дії виявити не вдалися (іноді передбачувані носії не вилучають, а тимчасово виключають до них доступ, потім проводять повторний огляд або надають об'єкти в розпорядження експертів).

Якщо виявлені мікрооб'єкти розташовані на поверхні великої площі й об'єкт не представляє цінності (шпалери, щит забору, асфальтове покриття та ін.), то вилучається частина поверхні із частками, які попередньо захищають целофановою аплікацією (вилучення здійснюється інструментами зі слідчої валізи - скальпелем, пилкою, долотом). У багатьох випадках мікрочастинки перебувають на деталях, частинах предмета, які при вилученні можуть бути від нього відділені (наприклад, бампер автомобіля, дверцята шафи, сидіння стільця).

Вилучення мікрооб'єктів з відділенням від об'єкта-носія здійснюється  шляхом відокремлення частини від слідоутворюючої поверхні або слідосприймаючої поверхні речовини, матеріалу.  Криміналістичній і судово-медичній практиці відомо кілька технічних методів вилучення мікрочастинок з відділенням від об'єктів-носіїв. Вибір оптимального методу обумовлюється властивостями мікрооб'єктів і носіїв, умовами проведення слідчої дії, наявністю спеціальних технічних засобів, професійними навичками слідчого й фахівця. Самим універсальним є механічний метод вилучення мікрооб'єктів.

Найбільш простим є вилучення мікрочастинок - дрібних тіл, що вільно лежать на поверхні. Такі мікрооб'єкти вилучаються пінцетом.  Нашарування на поверхні носія сухих порошкоподібних речовин (попіл, тютюн, вапно, борошно й т.п.) вилучаються шляхом переміщення на шматочок чистої глянсової кальки або білого паперу. Для вилучення порошкоподібних речовин можна використовувати спеціальні змінні пензлики, які після кожного застосування виймаються із цангової ручки й направляються в окремому целофановому пакетику одночасно із частками на дослідження. Відділення мікрооб'єктів може виконуватися за допомогою скальпелів. Механічне вилучення  мікрооб'єктів, виявлених в отворах, щілинах, поглибленнях, провадиться за допомогою препарувальної голки, зубного зонда.

Ряд методів вилучення одночасно дозволяє й виявляти мікрооб'єкти, які раніше не були виявлені. До таких методів відноситься адгезійне вилучення. Метод заснований на прилипанні мікрочастинок до покритого спеціальним складом або зволоженої поверхні. Для вилучення мікрочастинок зі збереженням їхнього просторового розташування застосовують прозорі плівки з липким покриттям. Такі плівки повинні бути досить еластичними, щоб забезпечувався гарний контакт із поверхнею об'єкта-носія, мати помірні адгезійні властивості (щоб уникнути відриву матеріалу носія). Крім того, склад липкого покриття не повинен містити домішок, що утрудняють наступне дослідження часток.

Для упакування мікрочастинок і об'єктів-носіїв застосовуються тверді та м'які пакувальні кошти. До твердих засобів відносяться невеликі скляні пробірки й флакони з герметичними пробками (зі скла або з поліетилену), а також контейнери із пластмаси, що входять до складу слідчої валізи. Перед застосуванням цих пакувальних коштів необхідно переконатися у в тім, що вони є чистими, сухими й надійно закупорюються.

У пробірки, флакони, контейнери можуть міститися всілякі мікрочастинки, ізольовані від об'єктів-носіїв або вилучені з невеликою частиною (деталлю) носія (шматочок деревини з нашаруванням фарби, ґудзик з волокнами та ін.). Тільки у твердому пакувальному засобу-пробірці або флаконі – необхідно упаковувати невеликі об'єкти з мікрослідами мастильних матеріалів, об'єкти, що мають мікрослід бензину, гасу, спирту й інших летучих речовин. Вологі об'єкти для доставки до місця подальшої обробки вкладають у пробірку або контейнер.

Різноманітні мікрочастинки та об'єкти-носії можуть бути упаковані за допомогою м'яких пакувальних коштів (у м'які матеріали впаковують волокна, шматочки сухих лакофарбових покриттів, сухий ґрунт, тютюн, попіл, одяг і інші предмети). М'які пакувальні засоби є компактними, що дозволяє доставляти їх у необхідній кількості на місце виконання слідчої дії.

Фотозйомка мікрочастинок провадиться відповідно до загальних рекомендацій по судовій фотографи. На вузлових знімках відображаються ділянки місцевості або приміщення із предметами, на яких виявлені мікрочастинки. Після виконання вузлових зйомок приступають до детальних фотозйомок мікрочастинок. Для одержання детальних знімків часток застосовуються методи макрофотозйомки та мікрофотозйомки.