Поняття і значення досудового слідства

    Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.

Усі учасники кримінального процесу мають знати як свої права й обов'язки, так і бути обізнаними щодо можливої відповідальності за ті чи інші дії. Таємниця слідства — важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забезпечення нерозголошення даних досудового слідства є як однією з гарантій істини, так і захисту прав і свобод людини.

У процесі розслідування доречно кожного із учасників слідчих дій, роз'яснюючи права й обов'язки, попередити про відповідальність за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.

Згідно зі ст. 387 Кримінального кодексу України "розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,— карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,— карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

  Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй н права, передбачені статтею 49 цього Кодексу, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.

У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст. 49 КПК України). Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.

Потерпілий має право:

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчен- 
ня досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не 
провадилося,— після призначення справи до судового розгляду; 
брати участь у судовому розгляді;

- заявляти відводи;

- подавати   скарги   на  дії  особи,   яка  провадить  дізнання, 
слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або 
ухвали суду і постанови судді;

- за наявності відповідних  підстав — на забезпечення  безпеки;

- під час судового  розгляду особисто або через  свого представ 
ника у випадках, визначених цим законом, підтримувати обвину 
вачення;

- брати участь у судових дебатах;

- вимагати відшкодування  заподіяної йому майнової шкоди  та 
компенсації матеріальної шкоди [12;147-158].

Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Зміст функції розслідування кримінальних справ у діяльності слідчого як суб'єкта доказування, на мій погляд, становлять такі напрями: розгляд заяв і повідомлень про злочини і вирішення питання про порушення справи; дослідження обставин, що складають предмет доказування в справі; висунення слідчим попереднього обвинувачення; забезпечення реалізації законних прав іншими учасниками кримінально-процесуального доказування; доказування у зв'язку з прийняттям підсумкових рішень у справі.

Здійснення слідчим діяльності, яка розрізняється за своєю спрямованістю і призначенням, в практичному плані є їх тісним взаємозв'язком, що, у свою чергу, утворює основну процесуальну функцію слідчого — розслідування кримінальних справ.

Чіткий поділ процесуальних функцій передбачає наявність рівних прав суб'єктів у реалізації ними принципу змагальності, що сприяє досягненню мети доказування. Тому, вважаю, у новому КПК України слід законодавче визначити, що:

1. Кримінальний процес ґрунтується  на поділі процесуальних функцій між суб'єктами, зобов'язаними здійснювати доказування, суб'єктами, що мають право, і суб'єктами, які залучаються до участі в доказуванні.

2. Процесуальні функції розслідування, обвинувачення, захисту і правосуддя  відокремлені і не можуть здійснюватися одним і тим же органом або посадовою особою.

3. Право формулювання і висунення  попереднього обвинувачення має  орган, що провадить розслідування (слідчий, прокурор), а доказування  обвинувачення в суді покладається  на обвинувача.

4. У досудовому слідстві і судовому розгляді справи суб'єктам кримінального процесу надаються і забезпечуються рівні можливості для активної участі в доказуванні своєї позиції.

Правильне визначення змісту функції в діяльності слідчого, як суб'єкта доказування, дасть можливість точно встановити його місце серед інших учасників кримінально-процесуальних відносин, визначити роль і призначення у вирішенні завдань судочинства. Права й обов'язки слідчого хоч і не систематизовані, але закріплені в КПК, а питання щодо його процесуальної функції, її змісту залишається дискусійним. Як варіант вирішення могло б стати прийняття Закону «Про органи досудового слідства», в якому, крім прав, обов'язків і повноважень слідчого, потрібно розкрити і зміст функції розслідування, вказати основні напрями процесуальної діяльності слідчого.

Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, до істини — тільки один. Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зробити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлені в при-ховуваант істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ — знання, допитливість розуму, воля й досвід.

Останнім часом зроблено багато щодо реалізації ідей правової держави у сфері кримінального судочинства. Зміцнено процесуальні механізми захисту, розширено права свідків та інших учасників процесу, юридична закріплено принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного і привілеї звільнення від самозвинувачення, надано право потерпілому брати участь в судових дебатах, в законодавстві знайшов втілення інститут судових доручень, учасникам процесу надано право апеляційного оскарження рішень суду, одержав становлення й розвиток інститут реабілітації незаконно притягнених до відповідальності, укріплено гарантії захисту прав, свобод і законних інтересів людини. До КПК України включено норми, що безпосередньо спрямовані на забезпечення безпеки учасників процесу. Саме ці якості дають можливість захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі досудового слідства.

 

 НОРМАТИВНІ АКТИ  ТА ЛІТЕРАТУРА

 

1.Конституція України. - К., 1996. — 118с.

 

 

2. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р.  // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 8. - С. 56; Закони України. - Т. 4. - С.296.

 

 

3. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року. // Відомості Верховної Ради України. -1991. - № 53. - С. 793.

 

 

4. Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів України. - К., 1994.

 

 

5. Про  застосування  законодавства,   що   забезпечує   незалежність   суддів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. // Право України. -1996. - № 6. - С. 40-43.

 

 

6. Науко-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997.

 

 

7 Бьїков  В. М. Принципи утоловного процесса по Конституции РФ 1993. //Российская юстиция— 1994, — №8— С.8-9.

 

8.Маляренко  В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. — К/. Юрінком Інтер, 1999.

 

9.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко  В.П. Кримінальний процес України: Підручник. -К., 1999.

 

10. Михеєнко  М. М-, Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України— К., 1992.

11. Божьев  В. П. Процесуальний статус потерпевшего // Россий-ская юстиция.— 1994.— №1.

12. Бойко  В. Ф. Гарантовані Конституцією України  права і свободи людини мають  надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим  судом // Вісник Верховного Суду  України. —1999.— №1.

13. Бояров  В. І., Рохненко О. В, Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України— 1999— №5— С. 35-37.

14. Брьшцев  В. Д. Судебная власть (правосудне). —  Х-, 1998