Поняття, предмет та джерела кримінального права

Дія або бездіяльність особи, що завдала шкоди правоохоронним інтересам, визнається правомірною, якщо її було вчинено з метою виконання законного наказу або розпорядження (ч. 1 ст. 41 КК України).

Фізичний або психічний примус. Не є злочинною дія або бездіяльність особи, яка завдала шкоди право охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України). Питання про кримінальну відповідальність особи, яка завдала шкоди право охоронюваним інтересам під впливом психічного примусу, вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України).

Діяння, пов'язанні з ризиком. Не є злочином діяння (або бездіяльність), яке завдало шкоди право охоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, яку було поставлено, не можна було досягти в цій обстановці дією (бездіяльністю), що не є поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам (ч. 1 і 2 ст. 42 КК України).

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право-охоронюваним інтересам особою, яка, відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження розкриття їх злочинної діяльності (ч. 1 ст. 43 КК України). Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43 КК України).

4. Поняття покарання, види покарань

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України),

Ознаки покарання:

1) є заходом примусу;

2) застосовується від  імені держави;

3) застосовується лише  за вироком суду;

4) застосовується тільки  до особи, визнаної винною у  вчиненні злочину;

5) полягає в передбаченому  законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є:

а) кара за вчинений злочин;

б) виправлення та перевиховування засуджених;

в) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України).

Згідно зі ст. 52 КК України, покарання поділяють на три групи:

1) основні — громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний термін, довічне позбавлення волі;

2) додаткові — позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;

3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові — штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначено лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несилачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на термін не більше двох років.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Згідно зі ст. 54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч. 1 ст. 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Громадські роботи. Згідно з ч. 1 ст. 56 КК України, полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на термін від шістдесяти до двохсот сорока годин і тривають не більше як чотири години на день, Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої груп, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям служби на визначений термін.

Виправні роботи. Згідно зі ст. 57 КК України, встановлюються на термін від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем праці засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт здійснюється відрахування у дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються: до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці з догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли віку шістнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі, згідно зі ст., 64 КК України, встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний термін. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин до 18 років і до осіб віком понад 65 років, а також: до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Службове обмеження для військовослужбовців. Згідно зі ст. 58 КК України, проявляється у позбавленні майнового характеру: в дохід держави проводиться відрахування у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; засудженого не може бути підвищено на посаді, у військовому званні, термін покарання не зараховується йому у термін вислуги років для присвоєння чергового звання. Воно застосовується на термін від шести місяців до двох років.

Покарання у вигляді конфіскації майна. Полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього майна або його частини, що є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або вказати предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України). Перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначений у додатку до КК України.

Арешт. Новий вид основних покарань. За своєю природою він є різновидністю позбавлення волі на короткий термін (від одного до шести місяців), що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції, яке має здійснити на нього шоковий виправний вплив. Арешт допустимо застосовувати до всіх засуджених, у тому числі й до непрацездатних осіб, осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати це покарання до осіб віком до шістнадцяти років, до вагітних жінок та жінок, котрі мають дітей віком до семи років (ст. 60 КК України).

Обмеження волі. Справляє двоякий вплив на засудженого: а) він обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) він обов'язково залучається до праці. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. За ними у встановленому порядку здійснюється нагляд. Обмеження волі є покаранням на певний термін — воно може призначатися судом на термін від одного до п'яти років.

Цей вид покарання не може застосовуватися до:

а) неповнолітніх;

б) вагітних жінок;

в) жінок, котрі мають дітей віком до чотирнадцяти років;

г) осіб пенсійного віку;

ґ) військовослужбовців служби на певний термін;

д) інвалідів першої і другої груп (ст. 61 КК України).

Тримання в дисциплінарному батальйоні. Застосовують винятково до військовослужбовців служби на певний термін. Таке покарання є одним із видів основних покарань, що застосовується на термін від шести місяців до двох років. Покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, передбачених чинним КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на термін не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий термін (ст. 62 КК України).

Позбавлення волі. Полягає у примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний термін до кримінально-виконавчої установи. Це основне покарання може застосовуватися на термін від одного до п'ятнадцяти років винятково тоді, коли воно вказане в санкціях норми КК України, яке передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у порядку амністії чи помилування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний термін.

Також воно може застосовуватися, коли суд прийде до висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи, за рішенням суду, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України).

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи, за рішенням суду, можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК України).

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України). В окремих випадках, визначених у ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років

Згідно зі ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набуття чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі терміни:

1) два роки — у разі  засудження до покарання менш  суворого, аніж обмеження волі;

2) три роки — у разі  засудження до покарання у  вигляді обмеження волі або  позбавлення волі за злочин  невеликої тяжкості;

3) п'ять років — у  разі засудження до покарання  у вигляді позбавлення волі  за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до  позбавлення волі на термін  не більше п'яти років за  тяжкий злочин;

4) десять років — у  разі засудження до покарання  у вигляді позбавлення волі на термін понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на термін не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років —  у разі засудження до покарання  у вигляді позбавлення волі  на термін більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437— 439 та ч. 1 ст. 442 КК України.

 

Використана література

1. Конституція України: прийнята  на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами від 8 липня 2004 р.: Офіційне видання. — К.: Ін Юре, 2006. УД

2. Кримінальний кодекс  України: Офіційний текст. — к  Атіка, 2006.

3. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч закл. — К.: Ін Юре, 2006.

4. Кримінальне право України. Загальна частина. — к. Юридична думка, 2004.

5. Кримінальне право України. Особлива частина. — К-Юридична думка, 2004.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-тє вид., перероб. та доп. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Атіка, 2005.