Юридична характеристика складу злочину ст. 60 "Диверсія"

Способи учинення диверсії у першій формі будуть розглядатися окремо, але зараз необхідно зазначити, що вибух — це процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженному об'ємі за короткий відлік часу, в результаті якого речовина, яка заповнює об'єм, де проходить вивільнення енергії, перетворюється в газ з великим тиском. Цей газ з великою силою діє на навколишнє середовище і цим самим завдає шкоди об'єкту диверсії. Під підпалом слід розуміти процес створення вогню, внаслідок чого виникає пожежа. А також її розповсюдження. Під іншими діями, спрямованими на спричинення наслідків, указаних у законі, слід розуміти затоплення чи обвал шахт, організацію аварій та катастроф транспорту; зруйнування житлових будинків, установ; радіактивне забруднення місцевості, споруд, приміщень, продуктів харчування та інше.

2. Учинення вибухів,  підпалів чи інших дій спрямованих на зруйновання або пошкодження об'єктів, які мають важливе народогосподарське чи оборонне значення.

Зруйнування або  пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, учиняються тільки з прямим умислом. Суб'єкт злочину, як передбачено законом, може використовувати для досягнення своєї мети не тільки вибухи і підпали, але й інші способи вчинення цього злочину, наприклад, порушуючи нормальний режим роботи автоматичних систем управління повітряним транспортом, виводячи з ладу радіомаяки; організовуючи зіткнення потягів, повітряних, морських та річкових суден та інше.

Зруйнування майна  — це доведення його до повної непридатності, коли його ремонт неможливий із технічних  причин або з економічної точки  зору не виправдає себе.

Під пошкодженням того чи іншого майна слід розуміти доведення його до часткової непридатності; а для його використання за призначенням слід витратити значні кошти на ремонт.

Диверсію можна  учинити шляхом бездіяльності. Можливість зростає і набирає реальної загрози в теперішній час. Наприклад, неподача в потрібний момент відповідної команди або невимикання звичайного вимикача може привести до більш серйозних наслідків, ніж активні дії будь-якої диверсійної групи.

Як диверсія така бездіяльність  може кваліфікуватися тільки за наявності  мети ослаблення держави.

3. Масові отруєння.

Масове отруєння — це злочинна ворожа діяльність, яка полягає в  спричиненні шкоди життю і  здоров'ю великої кількості людей шляхом внесення отруйних високотоксичних речовин у продукти харчування, джерела води для пиття, у повітря. Під отруєнням розуміється хворобливий стан організму людини внаслідок попадання в нього отруйних речовин. Особлива суспільна небезпечність отруєння полягає в тому, що при цьому може наступити смерть.

При вчиненні диверсії в цій формі  діяння винного спрямовані на виведення  з ладу маси людей, що може спричинити шкоду не тільки економіці України (адже саме люди є основою виробничих сил суспільства), але й посіяти  паніку серед населення, спричинити негативні соціально-психологічні та політичні наслідки.

Диверсія, учинена у цій формі, визнається закінченим злочином у випадках, коли в результаті суспільно-небезпечних  дій суб'єкта злочину спричиняється  смерть або завдається шкода здоров'ю великої кількості людей. При цьому слід мати на увазі вид використання отруйних речовин, спосіб їх розповсюдження. Береться до уваги також характер та наслідки отруєння (наявність чи відсутність смертельних випадків, заподіяння серйозної шкоди здоров'ю потерпілим). Якщо масове отруєння відбулося, тобто завдана реальна шкода життю та здоров'ю людей, то має місце диверсія у формі масових отруєнь. Якщо дії, спрямовані на масове отруєння людей, не призвели до реальної шкоди, то, очевидно, мова повинна йти про диверсію у формі вчинення дій, спрямованих на масове знищення чи заподіяння шкоди здоров'ю (замах на диверсію).

При вирішенні питання про правову  оцінку факту внесення отруйних речовин  у продукти харчування слід виходити зі спрямованості умислу винного, маючи при цьому на увазі, що саме життя та здоров'я людей є безпосереднім об'єктом диверсії у цій формі.

4. Поширення епідемії

Під епідемією розуміється безперервний процес поширення один за одним інфекційних  захворювань, їх значне поширення серед людей у тому чи іншому населеному пункті, на тій чи іншій місцевості або в районі, які перевищують рівень звичайної захворюваності на цій території. В основі епідемії лежить епідемічний процес, тобто процес передачі збудника інфекції та безперервний ланцюжок послідовних взаємопов'язаних станів, які розвиваються в колективі.

Діяння, спрямовані на розповсюдження епідемії, можуть носити різноманітний  характер, але вони завжди спрямовані на спричинення смерті або розладу  стану здоров'я у великій кількості  людей.

Оцінюючи розповсюдження того чи іншого захворювання як епідемію, слід враховувати  як характер хвороби, так і число  осіб, які заразилися нею. Основним при цьому виступає не число захворювань, а їх характер, тобто не кількісний, а якісний показник.

Зараження навіть невеликої кількості людей серйозним захворюванням (віспа, холера, чума, СНІД) слід розцінювати як поширення епідемії. Зараження такої ж кількості осіб менш небезпечними хворобами, наприклад, грипом, не може розглядатися як епідемія. Поширення менш серйозного захворювання може розцінюватись як епідемія, якщо воно розповсюдилось на значну територію при захворюванні великої кількості людей.

Способи розповсюдження інфекційних  захворювань при цьому можуть бути різноманітними. Вони можуть виражатися в розповсюдженні хворобливих бактерій та вирусів, що викликають епідемію через їжу, воду, повітряно-краплинним шляхом, шляхом розпилення аерозоля, шляхом зараження медикаментів чи медичних приладів, а також порушеннями правил по боротьбі з розповсюдженням епідемій.

5. Поширення епізоотій

Пиширення епізоотій — це вчинення діянь, спрямованих на захворювання великої кількості тварин на значній  території заразною хворобою (сип, сибірська  виразка, свиняча чума, ящур тощо). Епізоотія  — це безперервний процес розповсюдження заразних інфекційних або інвазійних хвороб, пов'язаних з передачею збудника від заражених тварин здоровим. Характеризується епізоотія широким розповсюдженням хвороби, яка охоплює господарство, район, область, державу.

Виникнення епізоотії можливо лише при наявності комплексу взаємопов'язаних елементів, які являють собою епізоотичний ланцюжок: джерело збудника інфекції (хвора тварина або тварина мікробоносій, фактори передачі збудника інфекції (об'єкти неживої природи) або живі переносники; тварини, які хворіють. Характер епізоотії залежить: протяжність інкубаційного періоду, співвідношення хворих і сприятливих для хворіння тварин, умов утримання тварин і ефективності протиепізоотичних заходів.

Питання про те, з якого часу заразні захворювання тварин слід вважати епізоотією, вирішується в залежності від характеру захворювання, його наслідків та площі охопленної ним території. При цьому захворювання значно перевищує значний для цього району рівень.

Способи розповсюдження заразних захворювань  серед тварин з наміром викликати епізоотію можуть бути різноманітні: передача збуджувача заразних захворювань через їжу, воду, розповсюдження аерозольним шляхом та інше.

Особлива суспільна небезпечність  розповсюдження епізоотії полягає  в тому, що окремі види захворювань тварин є загрозливі для людини при контакті з ними, при вживанні чи використовуванні продуктів тваринництва. Масова загибель тварин не є обов'язковою ознакою цієї форми диверсії, однак повинна враховуватися судом при визначенні винному міри покарання. При розповсюдженні епізоотії не має значення, серед яких тварин поширюється те чи інше заразне захворювання. Це можуть бути деякі тварини, враховуючи птахів та рибу. Свійські тварини, які належать як державі, так і окремим громадянам.

6. Поширення епіфітотій

Поширення епіфітотій — це поширення  масових заразних захворювань рослин, коли ці захворювання охоплюють великі площі. Суспільна небезпечність  цієї форми диверсії полягає в  тому, що такі діяння можуть спричинити серйозну небезпеку для економічної  обстановки в тому чи іншому регіоні, а також для здоров'я людей. Справа в тому, що вживання в їжу плодів рослин, заражених епіфітотією, в окремих випадках можуть спричинити серйозні отруєння.

Епіфітотія може принести велику шкоду  на необмежене коло рослин, в той час, коли в перших двох формах посягання здійснюється на окремий предмет або достатньо визначене коло предметів, і суб'єкт може при цьому більш-менш чітко уявити об'єм суспільно небезпечних наслідків діяння. При епіфітотії, як і при епідемії, суб'єкт не може в повному об'ємі передбачити ані просторових, ані часових меж суспільно небезпечних наслідків злочину.

Предметом злочину при епіфітотії є поряд з культурними також  деякі дикі рослини. В народному  господарстві ліс є сировиною  багатоцільовою використання. Ліси відіграють велику роль в розвитку економіки, покращенні навколишнього середовища, підвищенні благоустрою народу; вони здійснюють вплив на клімат, атмосферу, гідрологічний режим рік та інших водних об'єктів, запобігають вітрій та водній ерозії грунтів, мають інші корисні природні властивості, використовуються в лікувальних цілях, для задоволення культурних та естетичних потреб населення. Відновлення лісових масивів, ушкоджених в результаті епіфітотії, потребують не тільки матеріальних витрат, але й часу. В окремих випадках знищені в результаті епіфітотії лісові масиви не можуть бути відновлені (наприклад, реліктові діброви у заповідниках українського степу і т.п.).

При епіфітотії ускладнено як визначення епіцентру її виникнення, так і  початкового моменту, що буде впливати не тільки на успішність боротьби з нею, але й на розслідування цієї категорії злочинів. При епіфітотії завдається не тільки економічна, але й біологічна шкода.

Отже, я розглянув об'єктивну  сторону диверсії. Всі інші ознаки, які входять до її складу, є факультативними. Так, наприклад, спосіб вчинення диверсії чітко визначений — вчинення вибухів, підпалів, але в цьому є реченні диспозиції ст.60 законодавець визначив, що здійснення диверсії може бути й іншими способами. Наприклад, здійснення диверсійного акта за допомогою радіозасобів, коли має місце пряме та безпосереднє використання радіоприладів в цілях здійснення диверсійних актів (створення поміх радіомаяку, радіолокаційним елементам, в результаті чого можуть виникнути авіакатастрофи та ін.).

Спосіб здійснення диверсії не є  кваліфікуючою ознакою, але здійснює істотний вплив на ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину  і береться до уваги при визначенні міри покарання.

Знаряддя, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину теж, як і спосіб, є факультативними ознаками і на кваліфікацію не впливають, хоча враховуються при визначенні винному міри покарання. Тому, на мій поглад, не має необхідності розглядати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суб'єкт злочину

 

Для суб'єкта злочину при диверсії достатніми ознаками і в той же час необхідними обставинами є осудність і досягнення 16-річного віку. Встановлюючи кримінальну відповідальність за диверсію з 16 років, законодавець тим самим ніби відмітив, що особа, яка не досягла цього віку, при усвідомленні тактичної сторони діяння та його очевидних наслідків не може в той же час в повній мірі і в повному обсязі усвідомлювати політичні, економічні і соціальні наслідки свого діяння. Разом з тим, як свідчить психологія, розвиток і становлення індивідуальності не зупиняється й при досягненні особою шістнадцяти років, в силу чого не завжди і не кожний суб'єкт, який досяг визначеного віку, може в повному обсязі усвідомлювати взаємозв'язок своїх діянь з іншими соціальними фактами та явищами. Дослідження, які провели Смирнов та Ігнатьєв А.Н., говорять про те, що особливо небезпечні державні злочини здійснюються, як правило, людьми зрілого (26-60 років) віку.

Диверсійні акти можуть вчинятися  особами, які вороже налаштоні проти  державного та суспільного ладу України, які морально розклались, а також особами, які стали на шлях державної зради та вчинити ці акти за завданням іноземних розвідок. Це можуть бути громадяни України, іноземці або особи без громадянства. Якщо диверсію здійснює громадянин України, якій працює на іноземну розвідку, то його дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів: "Державна зрада" у формі подання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України та "Диверсія", тобо за ст.ст. 56, 60 КК України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суб'єктивна сторона

 

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується формою прямого умислу. Особа, яка  скоює цей злочин, усвідомлює суспільно  небезпечний характер свого діяння, передбачає його небезпечні наслідки і бажає їх настання (в останніх чотирьох формах). В перших двох формах достаньо, щоб особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій й бажала так діяти, переслідуючи ціль ослаблення держави.

Крім прямого умислу, диверсія характеризується наявністю у винного спеціальної мети — ослаблення Української держави. Про наявність її можуть свідчити об'єктивні данні про зміст діяння, вони повинні включати конкретну соціальну обстановку, на фоні і в зв'язку з якою здійснено злочин. Немалу роль при цьому відіграють грунтовний аналіз і належна оцінка поведінки суб'єкта до скоєння злочину, а також мотиви здійснення злочину.