Генеологічна класифікація мов

Найбільшу групу живих індоєвропейських мов становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн чол. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди єдиної літературної мови в Індії іПакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті, орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мови шастр (священних текстів) — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових пам’яток.

До групи іранських мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська(пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн носіїв) і мертві мови — давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська,хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іранські мови об’єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від колишньої мовної єдності.

Слов’янська група мов поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн носіїв): східну (українська, російська, білоруська), західну (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до західної підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на початку XVIII ст.

Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн чол.) і мертвих — пруської, ятвязької, куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балтійських мов до слов’янських припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвропейських діалектів, тривалого контактування).

До групи германських мов (бл. 550 млн носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, данська,норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська.

Романська група мов (576 млн чол.) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською),італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основілатинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовамиоскською й умбрською утворювали групу італьських мов.

Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської і мертвих — менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у загальнішу італо-кельтську групу.

Грецька мова (12,2 млн людей) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди.

Албанська мова (4,9 млн чол.) генетично пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.

Вірменська мова (понад 6 млн чол.) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі держави Урарту.