Жанрове розмаїття просторових мистецтв

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

«Жанрове розмаїття просторових мистецтв»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Бондаренко Тетяна

Група : Доб-2-10

 

 

Київ – 2013

План

Вступ

1. Декоративно-прикладне мистецтво
2. Живопис
3. Архітектура
4. Скульптура

Висновки 

Список використаної літератури

       

 

Вступ  
 Мистецтво, одна з форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. У цьому плані до мистецтва відносять групу різновидів людської діяльності - живопис, музику, театр, художню літературу (яку іноді виділяють особливо - вираження "література і мистецтво") і т.п., поєднуваних тому, що вони є специфічними - художньо-образними формами відтворення дійсності.  
 
 Художньо-творча діяльність людини розгортається в різноманітних формах, що називають видами мистецтва, його родами і жанрами. Достаток і розмаїтість цих форм можуть показатися хаотичним накопиченням, у дійсності ж вони є закономірно організованою системою видових, родових, жанрових форм. Так, у залежності від матеріальних засобів, за допомогою яких конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:  
 
1) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне і дизайн), тобто такі, котрі розгортають свої образи в просторі;  
 
2) тимчасові (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а не в реальному просторі;  
 
3) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво і всі що базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове і т.д.), тобто такі, образи яких володіють одночасно довжиною і тривалістю, тілесністю і динамізмом.  
 
 Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків. У цих межах усі його види мають різновиду, що визначаються особливостями того чи іншого матеріалу і своєрідністю художньої мови, що випливає звідси. 

 

 

 

 

 

1.Декоративно-прикладне мистецтво

 
  Декоративно-прикладне мистецтво, розділ мистецтва; охоплює ряд галузей творчості, що присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Його творами можуть бути: різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, а також одяг і всякий рід прикраси. Поряд з розподілом творів декоративно-прикладного мистецтва по їхньому практичному призначенню в науковій літературі з 2-й половини 19 ст. затвердилася класифікація галузей по матеріалу (метал, кераміка, текстиль, дерево) чи по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набойка, лиття, карбування, інтарсія і т.д.). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосередньому зв'язку з виробництвом.  
 
 Вирішуючи в сукупності, як і архітектура, практичні і художні задачі, декоративно-прикладне мистецтво одночасне належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей.  
 
 Твори цього виду мистецтва невіддільні від матеріальної культури сучасної їм епохи, тісно зв'язані з побутовим укладом, що відповідає їй, з тими чи іншими його місцевими етнічними і національними особливостями, соціально-груповими розходженнями. Складаючи органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори декоративно-прикладного мистецтва своїми естетичними перевагами , образним ладом, характером постійно впливають на щиросердечний стан людини, його настрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його відношення до навколишнього світу. 
 
 Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори цього жанру в той же час як би поглинаються нею, тому що звичайно сприймаються у взаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, із вхідними в неї іншими чи предметами їхніми комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творів декоративно-прикладного мистецтва може бути зрозуміле найбільше повно лише при ясному представленні (реальному чи думкою відтвореному) про ці взаємозв'язки предмета із середовищем і з людиною. 
 
 Архітектоніка предмета, обумовлена його призначенням, конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто відіграє основну роль у композиції художнього виробу. Нерідко в декоративно-прикладному мистецтві краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту виробу (наприклад, позбавлені декору виробу зі скла чи ін. нічим не тонованих матеріалів). Тут наочно виявляється особливе значення для декоративно-прикладного мистецтва чисто емоційних, необразотворчих засобів художньої мови, використання яких і ріднить його з архітектурою. Емоційно-змістовний образ найчастіше активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами, з яким-небудь ін. виробом - дзвоном, балясиною і т.п.). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором мистецтва. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями (нерідко контрастними стосовно форми, як, наприклад, у виробах хохломських майстрів, де скромна, проста форма чаші й ошатний, святковий розпис поверхні різні по своєму емоційному звучанню), декор зорово видозмінює форму й у той же час зливається з нею в єдиному художньому образі.  
 
 Для створення декору широко залучаються орнамент і елементи ( порізно чи у всіляких сполученнях) образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше - графіка). Засобу образотворчих мистецтв і орнамент служать не тільки для створення декору, але часом проникають і у форму предмета (деталі меблів у виді пальметт, волют, звіриних лап, голів; судини у виді квітки, плоду, фігури птаха, звіра, людини). Іноді чи орнамент зображення стають основою формоутворення виробу (візерунок ґрати, мережива; малюнок плетива тканини, килима). Необхідність погодити декор з формою, зображення - з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури (наприклад, сполучення в оформленні ніжки столу мотивів левиної лапи, крил орла і лебедячої голови). 
 
У єдності художньої й утилітарної функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-прикладного мистецтва. Його добутки розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Тому виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують у декоративно-прикладному мистецтві значення особливо активних засобів естетичного впливу. 
      2.Живопис 
Живопис, вид образотворчого мистецтва, художні твори, що створюються за допомогою фарб, які наносяться на яку-небудь тверду поверхню. Як і інші види мистецтва, живопис виконує ідеологічні і пізнавальні задачі, а також служить сферою створення предметних естетичних цінностей, будучи однією з високорозвинених форм людської праці. 
 
 Живопис відбиває й у світлі тих чи інших концепцій, оцінює духовний зміст епохи, її соціальний розвиток. Могутньо впливаючи на почуття і думки глядачів, змушуючи останніх переживати дійсність, зображену художником, вона служить діючим засобом суспільного виховання. Багато добутків живопису мають документально-інформаційну цінність. 
 
 У силу наочності образа оцінка життя художником, виражене в його добутку, здобуває особливу переконливість для глядача. Створюючи художні образи, живопис використовує колір і малюнок, виразність мазків, що забезпечує гнучкість її мови, дозволяє їй з недоступної ін. видам образотворчого мистецтва повнотою відтворювати на площині барвисте багатство світу, об'ємність предметів, їхня якісна своєрідність і матеріальна плоть, глибину зображуваного простору, світло-просторове середовище. Живопис не тільки безпосередньо і наочно утілює всі зримі явища реального світу (у т.ч. природу в її різних станах), показує широкі картини життя людей, але і прагне до розкриття і тлумачення сутності процесів, що відбуваються в житті, і внутрішнього світу людини. 
 
 Доступні даному виду мистецтва широта і повнота охоплення реальної дійсності позначаються й у достатку властивих їй жанрів (історичний, побутовий, батальний, анімалістичний та ін.). 
 
 По призначенню, по характеру виконання й образів розрізняють: живопис монументально-декоративний (стінні розписи, плафони, панно), що бере участь в організації архітектурного простору, що створює ідейно-насичене середовище для людини; станкову (картини), більш інтимну по характеру, звичайно не зв'язану з яким-небудь визначеним місцем; декораційну (ескізи театральних і кінодекорацій і костюмів); іконопис; мініатюру (іконописи рукописів, портрети і т.д.).  
 
 По характеру речовин, що зв’язують пігмент (барвну речовину), по технологічних способах закріплення пігменту на поверхні розрізняються масляний живопис, живописозвідними фарбами по штукатурці — сирій (фреска) і сухій (а секко), темпера, клеєвий живопис, восковий живопис,емаль,живопис керамічними фарбами (сполучні — легкоплавкі стекла, флюси, глазурі — закріплюються випалом на кераміку), силікатними фарбами (зв'язувальна речовина — розчинне скло) і т.п. Безпосередньо з нею стуляються мозаїка і вітраж, вирішальні ті ж, що і монументальний живопис, зображувально-декоративні задачі. Для виконання мальовничих добутків служать також акварель, гуаш, пастель, туш. 
 
 Основний виразний засіб живопису — колір — своєю експресією, здатністю викликати різні почуттєві асоціації підсилює емоційність зображення, обумовлює широкі образотворчі і декоративні можливості цього виду мистецтва. У добутках він утворить цільну систему (колорит).Звичайно застосовується той чи інший ряд взаємозалежних квітів і їхніх відтінків (гамма красочная),хоча існує також живопис відтінками одного кольору (монохромна). Колірна композиція (система розташування і взаємини плям кольору) забезпечує визначену колірну єдність добутку, впливає на хід його сприйняття глядачем, будучи специфічної для добутку частиною його художньої структури. Інший виразний засіб живопису — малюнок (лінія ісветотень) — ритмічно і композиційно разом з кольором організує зображення; лінія відмежовує друг від друга обсяги, є часто конструктивною основою мальовничої форми, дозволяє чи узагальнено детально відтворювати обрису предметів, виявляти їхні дрібні елементи.

Графіка  заснована на однотонному малюнку і використовує в якості основних образотворчих засобів контурну лінію, крапку, штрих, пляму. Залежно від призначення вона ділиться на станкову, прикладну і друкарську: малюнок, гравюра, літографія, офорт, ілюстрація, карикатура тощо. 
     3.Архітектура 
 Архітектура (лат. architectura, від грец. аrсhіtекtоn — будівельник), зодчество, система будинків і споруджень, що формують просторове середовище для життя і діяльності людей, а також саме мистецтво створювати ці будинки і спорудження відповідно до законів краси. Архітектура складає необхідну частину засобів виробництва і матеріальних засобів існування людського суспільства. Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства. Функціональні, конструктивні і естетичні якості архітектури (користь, міцність, краса) взаємозалежні. 
 
 Добутками архітектури є будинки з організованим внутрішнім простором, ансамблі будинків, а також спорудження, що служать для оформлення відкритих просторів (монументи, тераси, набережні і т.п.). 
 
 Предметом цілеспрямованої організації є і простір населеного місця в цілому. Створення міст, селищ і регулювання всієї системи розселення виділилися в особливу область, неподільно зв'язану з архітектурою — містобудівництво. 
 
 Найважливішим засобом практичного рішення функцією, і ідейно-художніх задач архітектури є будівельна техніка. Вона визначає можливість і економічну доцільність здійснення тих чи інших просторових систем. Від конструктивного рішення багато в чому залежать і естетичні властивості добутків архітектури. Будинок повинний не тільки бути, але і виглядати міцним. Надлишок матеріалу викликає враження надмірної ваги; зрима (удавана) недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю і викликає негативну емоції. У ході розвитку будівельної техніки нові принципи архітектурної композиції, що відповідають властивостям нових матеріалів і конструкцій, можуть вступати в конфлікт із традиційними естетичними поглядами. Але в міру поширення і подальшого освоєння конструкції обумовлені нею форми не тільки перестають сприйматися як незвичайні, але і перетворюються в масовій свідомості в джерело емоційно-естетичного впливу.  
 
 Якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Особливе значення має заміна ремісничих методів будівництва індустріальними, зв'язана з загальними процесами розвитку виробництва, з необхідністю підвищення темпів масового будівництва і яка вимагала введення стандартизації, уніфікованих конструкцій і деталей.  
 
 Основні засоби створення художнього образа в архітектурі — формування простору й архітектоніка. При створенні об'ємно-просторової композиції (у т.ч. і внутрішньої організації споруджень) використовуються принципи чи симетрії асиметрії, чи нюанси контрасти при зіставленні елементів, їх різні ритмічні співвідношення і т.д. Особливе значення в архітектурі мають домірність частин і цілого один одному (система пропорцій) і домірність спорудження і його окремих форм людині (масштабність). У число художніх засобів архітектури входять також фактура і колір, розмаїтість яких досягається різними прийомами обробки поверхні будинку. Цілісна художньо-виразна система форм добутків архітектури, що відповідає функціональним і конструктивним вимогам, називається архітектурною композицією.  
 
 Стійка спільність характерних рис художньої форми архітектури і її ідейно-змістовної програми утворить її стиль. Найважливіші риси стилю виявляються в системі функціональної і просторової організації споруджень, у їхній архітектоніці, пропорціях, пластику, декорі.  
    4.Скульптура 
 
 Скульптура (лат. sculptura, від sculpo — висікаю, вирізую), ліплення, пластика (грец. plastike, від plasso — ліплю), вид мистецтва, заснований на принципі об'ємного, фізично тривимірного зображення предмета. Як правило, об'єкт зображення в скульптурі — людин, рідше — тварини (анімалістичний жанр), ще рідше — природа (пейзаж) і речі (натюрморт). Постановка фігури в просторі, передача її руху, пози, жесту, світлотіньова моделювання, що підсилює рельєфність форми, архітектонічна організація обсягу, зоровий ефект його маси, вагових відносин, вибір пропорцій, специфічних у кожнім випадку характер силуету є головними виразними засобами цього виду мистецтва. Об'ємна скульптурна форма будується в реальному просторі за законами гармонії, ритму, рівноваги, взаємодії з навколишньою архітектурним чи природним середовищем і на основі спостережених у натурі анатомічних (структурних) особливостей тієї чи іншої моделі. 
 
 Розрізняють два основні різновиди скульптури.: круглу скульптуру, яка розміщується в просторі, і рельєф, де зображення розташовується на площині, що утворить його тло. До добутків першої, звичайно потребуючого кругового огляду, відносяться: статуя (фігура в ріст), група (дві чи кілька фігур, що складають єдине ціле), статуетка (фігура, значні менша натуральної величини), торс (зображення людського тулуба), погруддя (погрудне зображення людини) і т.д. По змісту і функціям скульптура поділяється на монументально-декоративну, станкову і т.зв. скульптуру малих форм. Хоча ці різновиди розвиваються в тісній взаємодії, у кожної з них є свої особливості. Монументально-декоративна: скульптура розрахована на конкретне архітектурно-просторове чи природне оточення. Вона носить яскраво виражений суспільний характер, адресується до мас глядачів, розміщається насамперед у громадських місцях — на вулицях і площах міста, у парках, на фасадах і в інтер'єрах суспільних споруджень.      Монументально-декоративна скульптура покликана конкретизувати архітектурний образ, доповнювати виразність архітектурних форм новими відтінками. Здатність монументально-декоративної скульптури вирішувати великі ідейно-образні задачі з особливою повнотою розкривається в добутках, що називають монументальними і до яких звичайно відносять міські памятники, монументи, мемориальние сооружения. Величавість форм і довговічність матеріалу з'єднуються в них з піднесеністю образного ладу, широтою узагальнення. Станкова скульптура, прямо не зв'язана з архитектурой, носить більш інтимний характер. Зали виставок, музеїв, житлові інтер'єри, де її можна розглядати поблизу і у всіх деталях, є звичайним її середовищем. Тим самим визначаються особливості пластичної мови скульптури, її розміри, улюблені жанри (портрет, побутовий жанр, ню, анімалістичний жанр). Станковій скульптурі в більшій мері, чим декоративною-декоративній-монументально-декоративної, характерний інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий психологізм, розповідність. Скульптура малих форм включає широке коло добутків, призначених переважно для житлового інтер'єра, і багато в чому стуляється з декоративно-прикладним мистецтвом. Призначення і зміст скульптурного твору визначають характер його пластичної структури, а вона, у свою чергу, впливає на вибір скульптурного матеріалу. Від природних особливостей і способів обробки останнього багато в чому залежить техніка скульптури. М'які речовини (глина, віск, пластилін і т.п.) служать для ліпки; при цьому найбільш вживаними інструментами служать дротові кільця і стеки. Тверді речовини (різні породи каменю, дерева й ін.) обробляються шляхом рубання (висікання) чирізьби, видалення непотрібних частин матеріалу і поступового вивільнення як би схованої в ньому об'ємної форми; для обробки кам'яного блоку застосовуються молоток (киянка) і набір металевих інструментів, для обробки дерева — переважно фасонні стамески і свердли. Речовини, здатні переходити з рідкого стану у тверде (різні метали, гіпс, бетон, пластмаса і т.п.), служать для виливка добутків скульптури за допомогою спеціально виготовлених форм.

 

      Висновки

Мистецтво в силу його універсальності  та багатоманітності поділяється на види та жанри, і з´ясування їх особливостей хвилювала науковців з давніх часів. Перші спроби виділити види мистецтва, які здійснили Платон і Арістотель, не виходили за рамки вивчення специфіки окремих видів мистецтва. Цілісну класифікацію видів мистецтва запропонував І.Кант, але не в практичній, а в суто теоретичній площині. Вперше системного характеру викладу взаємозв´язку конкретних видів мистецтва (від скульптури до поезії) надав Г.Гегель в лекції "Система окремих мистецтв"; у фундамент цієї системи він поклав співвідношення ідеї і форми. Після Г.Гегеля були створені різноманітні класифікації видів мистецтва, серед яких на сьогоднішній день не існує єдино визнаних та усталених; підходи до них залежать від тих завдань, які намагається вирішити науковець.

Оскільки множинність  видів мистецтва дозволяє естетично  більш-менш повно освоювати світ у всій його складності і багатстві, то не існує головних і другорядних  мистецтв. Кожний вид має свої сильні та слабкі сторони порівняно з  іншими мистецтвами, але всі вони перебувають у відношеннях взаємного  доповнення .

Таким чином, завдяки ознайомленню із видами та різновидами мистецтва  і мистецьких напрямів, історично  сформованими стилями мистецтва  ми можемо належною мірою сприйняти  та оцінити невичерпні можливості мистецької діяльності та осмислити мистецтво  як незамінну складову людського  буття.

 

Список використаної літератури 

1. Виппер Б. Р., Статті про мистецтво. - М., 1990.
2. Загальна історія мистецтв, т. 1—6, М., 1986—86.
3. Загальна історія архітектури. Короткий курс, т. 1—2, М., 1988—63.
4. Молева Н., Скульптура. Нариси закордонної скульптури, М., 1990.
5. http://pidruchniki.ws/17390211/kulturologiya/vidi_mistetstva_osnovni_hudozhno-stilovi_napryamki
6. http://www.info-library.com.ua/books-text-5395.html
7. http://light.carrental.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1&Itemid=17&lang=uk