Землеробські племена Північної Америки: ірокези

Землеробські племена Північної Америки: ірокези.

Ірокези (фр. Iroquois) – група племен, які проживають в США (штати Нью-Йорк, Оклахома) та Канаді (провінція Онтаріо). Назва походить з анголкинських мов і означає «справжні гадюки». А з мов лаврентійських ірокезів походить назва країни Канада.

Довгий час в американській етнографії ірокези вважалися етнічною групою, що порівняно недавно увірвалася на північний схід Північної Америки звідкись із півдня або південного заходу материка.

Л.Г.Морган, наприклад, уважав, що ірокези, будучи гілкою дакотів, прийшли через Міссісіпі й направилися спочатку в долину ріки Св. Лаврентія, але ворожість навколишніх алгонкимовних племен змусила ірокезів мігрувати в центральну частину сучасного штату Нью-Йорка, куди вони переправилися на човнах уздовж східного берега оз. Онтаріо.

Спростування міграційної теорії дали археологічні матеріали. Археологічні дослідження 60-х років XX ст. на території розселення древніх ірокезів (у межах штату Нью-Йорк (США) і південного Онтаріо (Канада)) дозволили простежити історію їхнього індіанського населення протягом 5 тис. років і зовсім по-новому порушити питання про етногенез ірокезів. У світлі нових даних ірокези з’являються як нащадки більш древніх мешканців північного сходу Північної Америки.

Приблизно 1570 року південніше оз. Онтаріо виник Союз племен ірокезів, або інакше кажучи Ліга Ходеносауні (Ho-de-no-sau-nee; ходеношоні у вимові індійців). До неї увійшло п’ять племен: могавки («народ кремню»), онейда («народ граніту»), онондага («народ на горбах») кайюга («народ на ненадійній землі»), сенека («народ Великого горба»). 1722 року було прийнято ще одне плем’я – вигнанці з півдня тускарора («ті, що плетуть сорочки з кендирю»).

Ірокезька мовна сім’я колись була широко поширена на північному сході Північної Америки, нині ж більшість її мов вимерли або просто забуті. Вона умовно поділяється на дві великі групи: північних і південних ірокезьких мов. Кожне з племен мало свою мову або діалект, назва якого ідентична етноніму. Північні поділялися на Мохок-онейда, Сенека-онодага, Тускарора. До  південних належать черокі.

З мов власне ірокезів одне до одного найбільш близькі мови мохок і онейда, а також сенека й кайюга, дещо окремо стоїть онондага. А ось мова тускарора не така наближена до п’яти попередніх у зв’язку з довготривалою ізоляцією від інших північноірокезьких мов. На мові черокі у XIX ст. існувала складова письменність з 85 знаків.

Крім них до ірокезів відносяться сасквеханнокі, ері, нейтральні, гурони (вайандот), мінго (нащадки сенека, гуронів та ері, їхня мова є діалектом мови сенека), лаврентійські ірокези (ірокези, які жили на берегах ріки Св. Лаврентія) – в наш час їхні мови не збереглися.

У племен було високо розвинуте землеробство, вирощувалися маїс, бобові та гарбуза. Постійні ж торгові зносини склалися у Ліги з голландцями, чиї поселення з'явилися в регіоні на початку XVII ст. Найважливішим торгівельним продуктом, який постачали індійці було боброве хутро. На землях Ліги бобри були винищені досить швидко, і голландські агенти, що мали потребу у великій кількості дешевого хутра (у Європі його можна було продати з багатократним прибутком) підштовхували своїх індіанських партнерів на захват нових територій, що призвело до багаточисельних індіанських війн, які згодом отримали назву Бобрових. Чисельність населення племен Ліги в середині XVII ст. складала всього біля 20-25 тисяч чоловік (значно менше, ніж в разом узятих племен, що оточують їх). Унаслідок постійних воєн, принесених європейцями хвороб, це число з часом лише зменшувалося. Військові втрати частково компенсувалися прийняттям до складу П'яти Націй підкорених ними племен (згідно із звітами французьких місіонерів, в кінці XVII ст. — початку XVIIІ ст., навряд «серед ірокезів можна вести проповіді на їх рідній мові»).

Витісняючи своїх сусідів — гуронів, оттава і махіканів з регіону, ірокези також споряджали військові експедиції, направлені проти віддалених племен, таких як оджібва і черокі. В результаті воєн, безліч алгонкинських племен була витиснена з лісів північного Сходу в район Великих Озер. Попри вороже настроєних алгонкинських племен, противниками Ліги були так само їх далекі «родичі» — ірокезомовні племена лаврентійців, нейтральних (про яких не збереглися майже жодних відомостей), ері і гуронів. Ці племена були знищені ірокезами, а їх залишки влилися до складу Ліги. Лише невеликій групі гуронів удалося піти на захід (де вони відомі під назвою вайандоти).

У XVIIІ ст. від ірокезів відкололося плем'я мінго, що складалося з представників різних ірокезьких племен. Під час Американської революції британським дипломатам вдалося вмовити більшість племінних рад Ліги прийняти їхню сторону. Нічого доброго це ірокезам не принесло: спустошлива експедиція генерала Саллівана завдала остаточного удару Лізі. Частина ірокезів була розселена у резерваціях, інша частина, яку очолював Джозеф Брандт, пішла в Канаду, де її теж чекали резервації. Чисельність населення Хауденосауні на той час в порівнянні з XVII ст. зменшилася у декілька разів, — це було наслідком голоду, епідемій і військових дій, і сумна тенденція змінилася лише до кінця XIX ст.

В наш час багато ірокезів добиваються визнання незалежності своїх земель. Центром їхньої території є селище Онондага, що налічує близько тисячі жителів. Органом управління є Рада Сорока Мудрих.

Давня соціальна організація ірокезів – класичний приклад материнсько-родового ладу. В етнографії існує термін «система спорідненості ірокезького типу».

Житло ірокезів – «довгий будинок» (овачира), який виготовлявся з кори в’яза та слугував житлом по 20-50 років. Його повністю заселяв один рід, яким очолював старійшина (сахем, іноді вимовляється сечем або сашем). Житло такого типу довготривало використовувалося до XVIII ст.

Основні заняття – полювання, риболовство, землеробство. В наш час ірокези живуть в резерваціях, працюють у містах за наймом або ж займаються виготовленням сувенірів. Традиційні ремесла – плетення кошиків, виготовлення виробів зі шкіри, вишивання бісером.

Раніше ірокези проживали у компактно побудованих селах, які складалися з 20 – 100 побудов, які були засновані на підвищених ділянках землі або на обривистих берегах, віддалених від озер, оточених маленькими садибами, садами і полями, часто-густо розміром в декілька сотень акрів. В період формування Ліги (1570) села огороджувалися одинарним або подвійним палісадом або частоколом, встановленим, щоб захистити мешканців від нападу ворожих племен. Частоколи складалися з 15-футових колод, загострених з одного кінця і встановлених безперервним рядом по землі. Потреба огороди села майже зникла на початок XVII ст., а до кінця століття частоколи, повністю були залишені. Села стали менш компактними, але будови продовжували будувати поруч, щоб розташовуватися по сусідству. Інколи було необхідно змінити місце розташування сіл. Будови з кори розпадалися від часу і заражалися паразитами, закінчувалися дрова, і виснажувався ґрунт. Багато хто був залучений в роботу по перекочуванню на нову ділянку і постановку нового села.

В наш час ірокези одягаються по-європейськи, а історичний костюм – сорочка у чоловіків або сукня у жінок зі шкіри. На ногах вони носили не штани, а ноговиці-леггіни (гісеха) і пов’язку на стегнах. Взуття – мокасини (ейхтакваовех). Давній одяг індіанців був зі шкір та дублянок, які носили, як халати, коли погода була холодною. Вони поступово замінялися заводськими тканинами, які привозили ранні мандрівники і торгівці, але одяг з оленячих шкір, який одягався повсякденно і на полювання, використовувався ще й у XIX ст. Є дані, які підтверджують, що сукно привозилося англійцями і французами ще 1537 року. Після експедиції де Шамплена 1609 року тканини стали ще більш доступними. В останній чверті XVII ст. сукно і ситець стали популярними як для чоловічого, так і для жіночого одягу. Поховання цього періоду вказують на те, сукно використовувалося доволі широко. Воно збереглося там, де торкалося мідних прикрас або посуду. В деяких випадках колір і навіть текстура тканини добре збереглися. Шовк увійшов у вжиток у другій половині XVIII ст., вельвет став популярним в останній чверті XIX ст.. Як шовк, так і оксамит використовували для прикрашення одягу з сукна. Крій одягу з тканини був подібний до крою одягу зі шкіри, але поступово одяг став перекроюватися за європейським стилем, хоча прикраси продовжували активно використовуватися: штани, куртки та жилети прикрашалися голками дикобраза, бісером та китицями.

Домашнє начиння, посуд виготовлявся з дерева, кори або глини. Із зброї використовували луки, духові рушниці (до часів перших контактів з європейцями), стріли, дротики, ножі, пізніше запозичили у європейців рушниці. Томагавк, як класична зброя індійців, спочатку являв собою дерев'яну палицю, прикрашену різьбленням. Металеві сокири також запозичені у європейців. Ірокези також носили зброю з дерев'яних пластинок і щити, проте, з поширенням вогнепальної зброї необхідність в цих захисних предметах, а також в духовій рушниці і дротиках, відпала.

Для пересування по річках і озерах використовували човни з кори.

У ірокезів було багато танців, більшість з яких була пов’язана з церемоніями. Деякі з танців виконувалися спеціальними танцюристами, одягненими в повний костюм і розфарбовані для цього випадку. У інших танцях брали участь і чоловіки і жінки. Інструментальна музика і спів грали важливу роль в танцях. Співці розташовувалися в центрі приміщення, і танцюристи переміщувалися довкола них. Інструменти, які зазвичай відмічали такт для танців і пісень включали брязкальця з черепахових панцирів, брязкальця з невеликих гарбузів, брязкальця з копит оленя, пір'яні трубочки, ритм палиці, флажолети або церемоніальні свистки і водяний барабан.

Характерну подобу ірокеза у минулому створювала зачіска. В більшості своїй, ірокезькі чоловіки носили зібраний на верхівці жмут волосся, відомий під назвою «скальпове пасмо». Пізніше було поширене також довге волосся. Головні убори з пір'я, класичні, характерні не для всіх індіанців, а переважно для степових. Ірокез – зачіска популярна в культі панків. Запозичена з культури індіанців і названа на честь однієї з племінних груп. У англійській мові відоміша як mohawk (мохок – самоназва одного з ірокезьких племен), в Англії також mohican (могіканин). У ідеології панка ірокез є символом свободи від суспільства, стереотипів, чужої думки.

В наш час ірокези — християни. Зберігаються і традиційні вірування, це — культ родючості, культ «довгого будинку». У ірокезів була складна космогонія і розвинена календарна обрядовість. Свята ірокезів:

• Отаденоне-не-о-ней-ватей – подяка клену, перше свято весни;
• Ейентвата – свято посіву;
• Хейнундайо – свято ягід (пора суниць);
• Дейонуннеокуа-ней-деохейко – свято жниву;
• Гінневаноускуайюва – новий рік (бл. 1 лютого).