Знак,символ, міф. Мова, як знакова система

                                                  Міністерство освіти і науки України

Національний університет  «Острозька академія», кафедра української мови та літератури                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

 

 

 

 

                           Реферат 

на тему: « Знак,символ, міф. Мова, як    знакова система»                                                 

                                                      Підготувала:  

                                                                    студентка гуманітарного факультету                                                                      

                        групи У-11

              Цюзь Катерина Олександрівна

Перевірила:                                                                                      

                                                                   кандидат філологічних наук

                                          викладач кафедри української мови і літератури

                                                                             Банацька Наталія Анатоліївна                

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………………………….3

1. Мова, як знакова система........................................................................3
2. Гіпотези виникнення мови………………………………………………………………….7
3. Думки мислителів щодо виникнення мов………………………………………….9

Висновок……………………………………………………………………………………………….11

Список використаної літератури…………………………………………………………..12 
                                    Вступ

 

   Мова — один із найвизначніших божественно-людських витворів,

універсальне надбання людства  й універсальна реальність суспільного

існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґера, оселя

людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи зацікавились мовою і

створили про неї науку  — мовознавство.

    Мовознавство, або лінгвістика, — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.

    У  контексті мовознавства важливим аспектом є питання про мову, як знакову систему, про знак, символ і міф у мові. Вивченням цього питання займались багато вчених, зокрема Аристотель, Олександр Потебня,Вільгельм фон Гумбольдт, Фердинанд де Сосюр. Проте, ця тема і досі залишається актуальною і відкритою для подальших досліджень.                                                              

   У світі існують різноманітні системи знаків, які служать для передачі інформації. Серед них, наприклад, дорожні знаки, морська сигналізація прапорцями, воєнні сигнали, азбука Морзе, знаки ввічливості, математичні, хімічні, топографічні та інші знаки, серед цих систем важливе місце належить мовній. Мовні знаки є довільними, вони не пов’язані з явищами, які вони позначають. Про це свідчить те, що однакові предмети у різних мовах позначаються по-різному. Мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона, на відміну від них, не є штучною, а  є особливою, дуже складною природною знаковою системою і найпотужнішим засобом формування думки.                                               

                                                                                                                  1. Мова, як знакова система 
   Основним терміном у семіотиці є "знак". Будь-яке міркування можна уявити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак? 
Знак — це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта. 
   Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними. 
   У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні. 
    Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на 
- знаки-копії (іконічні знаки), 
- знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси), 
- знаки-символи. 
  Знаки-копії (іконічні знаки) — це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають. 
  Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення. 
   Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо. 
Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) — це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями.. 
  Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим — знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля — знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи — знак правопорушення тощо. 
  Знаки-символи — це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. Їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила. Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури — Т.Шевченко, Л.Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін; знаки-символи Української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн.                                У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення. 
   Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості. 
Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д. 
    Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать. 
Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління. 
Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків. 
   З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення. 
Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь). 
   Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані). 
Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами. 
   У природній мові розрізняють алфавіт і граматику. 
   Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення. Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (гр. - слово). 
   Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень). 
  Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень. 
   Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови. 
   До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.     Розрізняють два основних типи значення знака: 
предметне значення; 
смислове значення. 
    Предметне значення (денотат) знака — це предмет, що позначається цим знаком. 
   Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо. 
   Смислове значення (смисл) знака — це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл знака — це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком. 
   Розглянемо мовний вислів (знак) «Аристотель». Предметним значенням цього знака буде виступати сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних знакових ситуаціях можуть бути ті чи інші властивості цієї людини: «засновник логіки», «вчитель Олександра Македонського  тощо. 
   Розглянемо мовний вислів «студент». Предметним значенням цього знака буде виступати певний клас людей, що навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням — така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вузі». 
    На перший погляд здається, що визначити предметне і смислове значення різноманітних мовних висловів зовсім не важко. Однак насправді це не так. Дуже багато непорозумінь і навіть конфліктів виникає між людьми саме тому, що вони чітко не визначилися зі структурою значення мовних висловів, які вони застосовують. 
   Така ситуація обумовлена тим, що у процесах мислення і спілкування люди застосовують мовні вислови (знаки), які є: 
багатозначними; 
неточними; 
неясними. 
   Багатозначний мовний вислів — це вислів, який може мати різні предметні і смислові значення. 
   Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією. Відкрийте будь-який тлумачний словник — і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мові, мають не одне, а кілька значень. Так, наприклад, слово «новий» може означати «сучасний», або «наступний», або «невідомий» тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова «новий» може спричинити серйозні помилки і непорозуміння. 
   Як приклад наведемо міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: «Він підтримує усе нове». Однак, як відомо, нове — це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте». 
  Багатозначність — це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки.

  2.Гіпотези виникнення мови 

 

Гіпотеза божественного  походження мови

   В уявленнях народів, що населяють Азію та Індостан, мова була створена божественним началом. У деяких збережених писаннях відзначали, що мову створили мудреці під заступництвом бога. Так, в індійських ведах говориться, що установником імен є бог – загальний ремісник і "пан мови". Він давав імена іншим богам, а імена речам надавали люди – святі мудреці. У біблійній легенді в перші три дні творіння Бог називав великі об'єкти сам, а коли перейшов до створення тварин і рослин, право встановлення імен було передане Адаму.

Гіпотеза людей  – винахідників мови

   Прихильником встановлення імен був Платон. Аристотель вважав, що слова є знаками хвилювань душі, вражень від речей. Згідно з деякими уявленнями, назви встановлював володар або правитель. Кожен правитель в Китаї починав правління з виправлення імен. Ж. Ж. Руссо і А. Сміт вважали, що мова виникла як результат угоди, тобто люди зібралися і домовилися про значення слів.

Гіпотези випадкового  винайдення мови

   Торндайк вважав, що зв'язок звуків із смисловим змістом слів міг встановлюватися в окремих індивідуумів випадково і потім при повторенні фіксуватися і передаватися іншим членам колективу. Дійсно, в різних мовах немає відповідності між змістом і звуковими фонемами.

Гіпотеза життєвих шумів

   На думку В. В. Бунака, мова виникла на основі звуків, властивих вищим мавпам, але не на основі афективних криків, а на основі життєвих шумів, що супроводжують буденну поведінку: це рохкання, акання, нявкання та ін. Зустрічаються ці звуки при зборі їжі , ночівлі, зустрічі з іншими тваринами. Звукові образи ставали основним ядром в спілкуванні і готували виникнення мови. 

 

Гіпотеза звуконаслідування

   Німецький філософ Лейбніц вважав, що слова утворилися завдяки стихійному інстинктивному наслідуванню тих вражень, які справляли на стародавніх гомінідів предмети навколишнього середовища і тварини. Відповідно до гіпотези Л. Нуаре, стародавня людина наслідувала, в першу чергу, звуки, які супроводжують трудові операції, наприклад "тук-тук". Ще Ч. Дарвін в книзі "Походження видів" вказував на можливе походження мови шляхом звуконаслідування. Наслідування відіграє важливу роль в імітації звуків у процесі вивчення мови у людини, але звуки, властиві виду, можуть бути освоєні тільки при наявності розвинутого слуху та мовнорухових органів. Марно намагалися навчити мавп звукової мови людини. Крім двох слів, "тато" і "чашка", молодий орангутанг не міг вимовити нічого, так як у нього інше положення гортані і недорозвинений мовний апарат.

   В цілому ж уміння відтворювати звуки, як це роблять деякі птахи, папуги, ворони, шпаки, приматам невластиве.

Гіпотеза афекту

  Це одна з ранніх гіпотез, вона вважає, що мова виникла з несвідомих вигуків, які супроводжують різні емоційні стани. Проте звуки, що виробляються в стані афекту, збудження, не могли містити смислове навантаження і узагальнення. Деякі вчені вважають, що першими реальними елементами мови були закінчення довільних вигуків, що варіювали за інтенсивністю. Поступово ці звуки відокремилися і стали командами.

Гіпотеза ручних жестів

   Згідно В. Вундту, рух голосових органів спочатку виник як частина пантомімічного комплексу – рухів тіла, рук, обличчя. Особливого значення набувають рухи рук. У первісних людей спочатку була пантоміма, що супроводжувалася нечленороздільними звуками, як у мавп, наприклад сигнали небезпеки, привертання уваги. Пантоміма була занадто громіздка в повсякденному спілкуванні. Звук ставав образом відрізка пантоміми. Н. Я. Марр вважав, що спочатку люди використовували навмисні рухи рукою, пов'язані з різними діями чи предметами. Це могли бути образотворчі або вказівні жести. Але спілкування за допомогою рук неекономічне, містить невелику кількість знаків. Звукова мова відрізняється від жестів більшою узагальненістю звукових одиниць, більшою комбінаторною можливістю для позначення різноманітних ситуацій, легкістю відтворення, економічністю. Крім того, в процесі трудової діяльності функції руки – комунікативна і маніпуляторна – вступали в конфлікт, тобто людина не могла одночасно користуватися рукою і для спілкування, і для праці. Тому жестова комунікація поступово замінювалася більш ефективною членороздільною звуковою мовою.

 3.Думки мислителі щодо виникнення мови 

 

Демокрит і  епікурейці

   Демокрит пов'язував виникнення мови зі способом життя первісних людей і з їх потребами. Він так уявляв собі виникнення людства. Спочатку у людей було життя, схоже на звіряче. Вони врозбрід виходили на пасовища і харчувалися травою і плодами дерев. Страх перед звірами примусив їх об'єднатися і допомагати один одному. Їх голос спочатку був нечленороздільним і безглуздим, але поступово вони перейшли до членороздільних слів, встановивши один з одним символи для кожної речі, і тим самим створили засіб для пояснення щодо всього. Хоча, як ми пам'ятаємо, Платон устами Сократа назвав грубим міркування про договір між людьми так чи інакше називати речі. Для Платона, творця світу ідей і держави філософів, древні люди були нікчемними і нездатними ні придумати назви, ні домовитися про їхнє значення. Договірна гіпотеза, що передбачає природну появу назв, на основі людських потреб, більш співзвучне матеріалістичному світогляду. І вперше вона була сформульована за століття до платонівського "Кратила" знаменитим філософом-матеріалістом античності Демокрітом (V-IV ст. до н.е.). Його енциклопедичні знання, глибина мислення, широта філософського охоплення питань (за словами Аристотеля, він "розмірковував про все") створили йому великий науковий авторитет серед філософів. Разом зі своїм вчителем Левкіппом він є основоположником філософії атомізму і детермінізму.

   У цьому міркуванні неважко побачити постановку наукової задачі: як відбувся перехід від нечленороздільних, неосмислених звіриних звуків до членороздільного пояснення слова. Ми не знаємо, чи намагався Демокрит відповісти на це питання, але те, що він зробив його очевидним для нас поза сумнівом.

   Наведені міркування Демокрита легко пояснюють різноманітність мов і племен. Оскільки люди складали слова випадковим чином в різних людських об'єднаннях створювалися різні мови. Об'єднання людей, розкидані по всьому світу, поклали початок різним племенам з їх різними мовами.

   Епікур і епікурейці, продовжуючи традицію Демокрита, внесли свої додатки і уточнення в договірну теорію. Епікур, наприклад, вважав, що перш, ніж племена встановили позначення речей, у них розвинулися особливі способи видихання повітря. Справа в тому, що людська природа взагалі і враження людей особливо відчувають сильний вплив оточуючих речей і місцевості, де живе плем'я. Особливі враження, пережиті людьми різних племен, викликають особливе видихання повітря, що й призвело згодом до появи різних мов, а не просто випадковість встановлення імен, як вважав Демокрит.

   Однак просте видихання повітря виявилося поганим засобом взаємозв’язку, так як воно було двозначним і недостатньо стислим. Щоб звільнитися від цих недоліків, люди племен "спільно встановили особливі позначення".

   Крім слів, встановлених для речей, люди винайшли слова для абстрактних понять або таких речей, які не можна сприйняти, наприклад атоми. Це стало результатом того, що розум уточнив передане людині природою і "відкрив дещо понад це".

   Вже епікуреєць Діоген з Еноанди (II ст. н.е.) виступив з різкою критикою ідеї "установника назв". Той аргумент, який Платон приховано розумів в міркуваннях Сократа (установник назв мав би спочатку пізнати сутність всіх речей, а потім створити всі назви, що неможливо), Діоген висловив явно: по-перше, до встановлення назв не було ні звуків, ні букв і створювати назви не було з чого, по-друге, неможливо одному зібрати таку безліч назв, а якщо він і збере, то "смішно навчати людей слів, торкаючись указкою до кожної речі".

   Глибокі думки висловлює й інший епікуреєць – Лукрецій Кар (бл. 98-55 до н.е.), поет і філософ-матеріаліст, автор знаменитої поеми "Про природу речей", де викладається атомістичне вчення. Він, як і Діоген, критикує "установника назв". Як можна припускати, риторично ставить питання Лукрецій, що якийсь один чоловік був здатний "позначити всі речі голосом", а інші люди цього робити не вміли? Звідки міг дізнатися установник слова, яких люди ще не застосовували? Люди б просто не витерпіли людини, що навчала б їх незрозумілих звуків.