Книгодрукування в Чернігівській області

токи, розвиток, проблеми" й відомий  учений Я. Ісаєвич, зазначаючи, що воно було незалежним ("...

Баранович домігся ставропігії  для своєї архиєпископії і  сам став головним цензором видань власної

друкарні") та мало "свої оригінальні  риси в мистецтві книги" [6, 245, 249].

Діяльність чернігівської друкарні ХVІІ ст. аналізують і сучасні дослідники. Так, Л. Рева та О.

Ісаєнко досліджують історію кириличної (в т.ч. і чернігівської) книги; О. Клименко – діяльність чернігів-

ської друкарні як чинника становлення  освіти в Україні, зокрема, видані чернігівською  типографією на-

вчальні книги; І. Акименко розглядає чернігівську типографію як центр культурно-просвітницької

діяльності Лівобережжя; Г. Самойленко вказує на роль типографії у розвитку чернігівської літературної

школи [19].

Отже, слід зазначити, що після київської  та львівської чернігівська друкарня була найбільшою

в Україні. Вона мала свою папірню  в селі Білиця Ямпільської сотні  Ніжинського полку, яка випускала

папір із зображенням св. Бориса і  Гліба та написом "Іоанн архієпископ  Черніговскиі" [12, 25].

Як вказує мистецтвознавець А. Адруг, чернігівські майстри досягли незаперечних успіхів в

оздобленні книжок і створенні  ілюстрацій. Саме у чернігівській  друкарні гравюра на міді вперше на

сході Європи перетворилася на постійний  елемент оздоблення книжок. Чернігівські видання оздоб-

люють також заставки із рослинним орнаментом або із зображеннями окремих осіб чи цілих сцен із

біблійної історії. Трапляються також  копії заставок П. Мстиславцянаслідування заставкам І. Федоро-

ва. На сторінках виданих у Чернігові  книг друкувалися зображення місцевих архітектурних пам'яток –

Троїцького і Борисоглібського соборів, Іллінської церкви, а також  відомих творів живопису – чудотвор-

них ікон Іллінської і Єлецької Богоматері [1, 94-99].

Особливістю чернігівської друкарні було також те, що початок її діяльності був офіційно визна-

чений двома документами, підписаними  Л. Барановичем. Це Універсал та "Пункта на споряженья дру-

карне", які визначали обов’язки  власника друкарні та її працівників [9, 373-376]. Про значення

чернігівської друкарні та високий  рівень надрукованих нею книг свідчить той факт, що у 1701 році цар

Петро І наказав "послать в  Киев и в Чернигов книгопечатного дела знаменщика Михаила Дмитриева  в

книжные типографии для учения книжному печатному делу" [23].

На жаль, доля Чернігівської друкарні після смерті Л. Барановича (1693 рік) є менш дослідже-

ною. Лише І. Огієнко в "Історії  українського друкарства" детальніше розглядає діяльність Чернігівської

друкарні в умовах московської  цензури: "по смерті Л. Барановича його друкарня спочатку працювала

нормально і випускала багато книжок, особливо за архієпископа Іоана Максимовича ... Але спокійне

життя Чернігівської друкарні скоро  минулося. ... Накази Петра І за 1720 р. та Синоду за 1721 р. відразу

вбили Чернігівську друкарню і вже  по тому, крім звичайних московського зразку книжок, друкарня цянічого не випускала; такою перейшла вона і в ХІХ століття. Холодний вітер з півночі відразу заморозив

чутливі "Афіни" широкоосвіченого Барановича ..." [16, 348-359].

Як стверджує В. Дубровський, типографія при Троїцько-Іллінському монастирі існувала до

1845 року, при ній була "переплетня", продажа книг здійснювалась через  покупців і монахів, а також

шляхом здачі чернігівським  жителям на комісію [4, 9-13].

Цікаві факти діяльності чернігівської  друкарні наводить Я. Ісаєвич: "щоб  обійти цензуру, друкарня

намагалася щось видавати з неправильними  датами – з часу з-перед указу 1720 р. Але надійшов про це

донос, і чернігівська друкарня була змушена припинити видавничу  діяльність аж до 1743 р." [6, 250].

Крім І. Огієнка, В. Дубровського, Я. Ісаєвича цей період характеризує і Т. Каменєва, яка вва-

жає, що останні роки свого існування  Чернігівська друкарня, мабуть, нічого не друкувала. Якийсь час

продовжувалися ще палітурні роботи і продаж книг. Від цього періоду  життя старої Чернігівської дру-

карні ніяких видань в даний час  не збереглося. Її місце зайняла  друкарня губернського правління, що

скуповує в 1846 році шрифти і матеріали  Чернігівської друкарні [7].

Проте, проведене нами дослідження  спростовує вказану Т. Каменєвою  дату купівлі Чернігівсь-

кої типографії. Опрацювавши такі історичні видання, як "Отчеты Черниговской губернской земской

управы", "Своды постановлений  Черниговских губернских собраний", "Земский сборник Черниговской

губернии", "Черниговские губернские ведомости", ми встановили, що купівля типографії відбулася в

1870 році. В "Земском сборнике  Черниговской губернии" №1-2 за 1886 рік вказується, що "Собрание

1870 года разрешило Управе купить  типографию и ассигновать на  это 7425 рублей или из запасного

капитала, или из общих сметных остатков. Покупка состоялась в августе 1870 года. Типография сос-

тояла из скоропечатной машины, ручного  станка, шрифтов и других принадлежностей. На приобрете-ние и первоначальное обзаведение типографии из губернского  сбора издержано 7408 рублей" [15].

З того часу діяльність типографії була постійно об’єктом уваги чернігівської  влади. Так, у звіті

Чернігівської губернської земської управи за 1899 рік читаємо: "Типография губернского земства по-

мещается, как и прежде, в нижнем этаже дома Губернской Управы, занимая в нем 9 светлых комнат,

служащих – 15 человек". У звіті  також опублікована таблиця діяльності типографії земської губернії за

10 років (див. табл. 1).

Аналіз даних Таблиці свідчить, що з 1889 по 1899 роки земська типографія приносила в середньо-

му дохід більше шестисот карбованців  за рік. Жодного року збитків не було, а в 1899 році типографія дала

чистого прибутку 1966 крб. 71 коп. Отже, такий стан справ типографії губернського земства був досить ви-

гідним, підкреслюється у звіті  Чернігівської губернської земської управи [22, 120, 294-298].

Розглядаючи традиції видавничої діяльність на Чернігівщині, слід відмітити, що на початку 60-х

років ХІХ століття (з липня 1861 по серпень 1863 рр.) друкарня видавала також  газету "Чернігівський

листок", що виходила російською й українською мовами, видавцем і редактором її був байкар Леонід

Глібов. Газета друкувала, крім власних  творів редактора, праці О. Кониського, П. Куліша, П. Кузьмен-

ка, М. Вербицького, фольклорно-етнографічні матеріали та ін. Як зазначає Я. Ісаєвич, після припинен-

ня у жовтні 1862 року виходу журналу  П. Куліша "Основи" газета "Чернігівській  листок" була єдиним

часописом у Російській імперії, який друкував матеріали також і українською  мовою [6, 399]. Перекон-

ливою здається й думка вченого Г. Михайлина про значення газети "Чернігівський листок" як у культу-

рному житті міста, так і розвитку видавничої справи в Україні: "Газета була видатним явищем

української просвітницької преси  свого часу, гідним супутником столичного журналу "Основы". Тижневик

будив застояне болото провінції, виносив  на суд громадськості важливі  проблеми суспільного життя, був

тим дзеркалом, у якому чернігівське громадянство могло бачити свій реалістичний образ" [13, 296].

Середнє за Видавнича діяльність Л. Глібова була високо оцінена дослідниками, зокрема, В. Міяковський

писав: "Чернігову та Чернігівщині пощастило в 50-60-х роках бути осередком  літературного українсь-

кого життя. Окрім неофіційного відділу "Губернских ведомостей", де часто друкувався матеріал чисто

літературного змісту українською мовою, чернігівці мали свою газету "Чернігівський листок" [14, 287].

Видавничу діяльність на Чернігівщині у ХІХ столітті продовжив український  письменник, педа-

гог, історик, етнограф і видавець Б. Грінченко, заходами якого вийшло "близько 50 видань – не лише

своїх власних, а й з питань економіки, культури, санітарної гігієни" [24]. Працюючи на різних посадах у

чернігівському земстві, Борис  Грінченко у 1894 році заснував у Чернігові  видавництво з метою випуску

популярної літератури для народу. За 8 років видано 50 книг тиражем понад 200 примірників, серед

них – твори Т. Шевченка, П. Грабовського, Ю. Федьковича, Б. Грінченка та інших [3].

Виявом пожвавлення культурного  життя на Чернігівщині в кінці  ХІХ ст. стало видання у Черні-

гові літературних альманахів ("Степові  квіти", 1899; "Хвиля за хвилею", 1900). Це підтверджує і Яро-

слав Ісаєвич [6, 402].

Початок ХХ століття характеризувався активізацією просвітницьких ідей, зокрема, і через видавни-

чу діяльність та поширення книг серед народу. Велику активність у цьому плані на Чернігівщині проявила

освітньо-громадська організація "Просвіта". Чернігівська інтелігенція заявила  про свої видавничі наміри на

сторінках газети "Десна" навесні 1906 року. Установчі збори, на яких народилася чернігівська "Просвіта",

відбулися 8 січня 1907 року. Першим головою  товариства було обрано письменника  Михайла Коцюбинсь-

кого, який покладав великі плани на "Просвіту". На жаль, ці плани Коцюбинський реалізувати на зміг через

революційні події 1905-1907 років. З болем пише про це М. Коцюбинський у своїх листах: "... попросту не

дають жити "Просвіті": хочемо скликати збори – заборонено; хочемо зробити  театральну виставу – забо-

роняють. Навіть концерти Лисенка  на користь "Просвіти" заборонили. Їздиш, гризешся, пояснюєш – нічого

не помагає. Кажуть, існуйте на папері, а жити не дамо". І не дали, 25 липня 1911 року чернігівський губер-

натор М. Маклаков заборонив діяльність Чернігівської "Просвіти" [25, 5].

Але помітний внесок у культурне  життя Чернігівщини та видавничу діяльність "Просвіта" все ж таки зробила. Після лютневої революції 1917 року товариство відродилося і до листопада 1917 року

було створено ряд секцій (театральну, шкільну, бібліотечну, лекційну, етнографічну, історичну) та ви-

давництво "Десна". Як вказує сучасний український літературознавець В. Півторадні, першу згадку про

чернігівське видавництво "Десна" знаходимо в "Черниговской земской  газете" за 13 червня 1917 року.

Проте, під цією назвою воно, мабуть, не видало в 1917-1920 рр. жодної книги. Однак, автор припускає,

що на книгах, виданих "Просвітою", була сказана інша назва видавництва  – "Сіверянська думка" [17, 3].

Аналіз літератури та архівних джерел свідчить, що чернігівське видавництво "Сіверянська ду-

мка" виникло у грудні 1917 року завдяки історику Д. Дорошенку та представникам місцевої наукової і

творчої інтелігенції. Воно ставило  собі за мету "задля народної освіти друкувати і видавати різного

роду видання культурно-просвітнього значення, безпартійного характеру, переважно українською мо-

вою" [5]. Незважаючи на вкрай несприятливі умови громадянської війни, "Сіверянська  думка" спромоглася

протягом 1918-1919 років видати декілька невеликих за обсягом книжок –  збірочки творів Т. Шевченка, Б.

Грінченка, історичні й культурологічні  нариси В. Модзалевського, П. Стебницького, М. Коцюбинського, А.

Тесленка та ін. У роботі видавництва "Сіверянська думка" брали участь В. Еллан-Блакитний, П. Тичина,

дружина і діти М. Коцюбинського  – Віра Устимівна та Оксана і  Юрій Коцюбинські [26].

Простежуючи історичні розвідки видавничої діяльності на Чернігівщині, можна стверджувати

наступне:

Витоки книгодрукування на Чернігівщині пов’язані з традиціями книгописання, зокрема, такими

невичерпними скарбницями культури, як "Слово о полку Ігоревім" та Лавришівське Євангеліє.

Найбільш вагомою сторінкою  книгодрукування на Чернігівщині є  видавнича діяльність друкарні

Лазара Барановича, яка протягом XVII-XVIII ст. внесла багато нового у видавничу  справу, зокрема, у

ній друкувались на тільки релігійні, але й політичні, світські твори, панегирики; саме чернігівська дру-