Кропивницькі – діячі українського театру

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

«ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» 

ФАКУЛЬТЕТ БІЗНЕСУ ТА ФІНАНСІВ

КАФЕДРА ЕТИКИ, ЕСТЕТИКИ ТА ІСТОРІЇ  КУЛЬТУРИ

 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

на  тему: 

«Кропивницькі – діячі українського театру» 

                     

Студентки групи БФ-19б

Грисенко  Аліни Олександрівни

 

Викладач

Барков  Олександр Сергійович

 
 

                                                                                 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2010

Зміст

   Вступ……………………………………………………………………3

1. Життєвий та творчий шлях Марка Кропивницького………….....3
2. Родина Кропивницьких………………………………………….....8
3. Діти Кропивницького………………………………………………8
1. Олександра  Кропивницька………………………………….9
2. Володимир Кропивницький………………………………...10
3. Ольга Кропивницька…………………………………………10
4. Ігор Кропивницький………………………………………………...10
5. Микола Сочеванов…………………………………………………..11
6. Іван Петляшенко…………………………………………………….11

Висновок………………………………………………………………...12

Список  літератури……………………………………………………....13 

 

Вступ

   Родина  Кропивницьких пов'язана зі створенням українського професіонального театру й наступного етапу розвитку реалістичної драматургії.

   Марко Кропивницький - видатний актор, режисер, енергійний організатор театральної справи, талановитий композитор і письменник-демократ, він разом із М. Старицьким, І.Карпенком-Карим, І. Франком створював літературну основу утвердження й розвитку українського театру.

   Твори М. Кропивницького, за словами І. Франка, «запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора».  
 

   Життєвий  та творчий шлях Марка Кропивницького

   Рід Кропивницьких бере початок у  XVI ст. Батько корифея театру Лука Іванович походив з роду давно збіднілих дворян. Змалку залишився сиротою, працював у багатих селян, згодом служив за економа по різних маєтках.

Мама  Марка Лукича,  Капіталіна Іванівна, виховувалася в родині капельмейстера Дубровинського.

   У шлюбі з Л.І. Кропивницьким вона мала трьох дітей: Ганну, Марка і  Володимира. Вродлива жінка, чудова співачка, Капіталіна Іванівна вміла грати на фортепіано, скрипці, гітарі іт інших інстументах.

   Ставши  окрасою званих вечорів своєї  подруги – княині, вона занедбала  родину, а зодом втекла з офіцером – гусаром. Лука Іванович залишився  з малими дітьми. Вимушений заробляти гроші для родини, він не додивлявся, як жили його діти. 
 
 

   Освіту  М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі  шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало  можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом.  В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.

   Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття  на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач.

   Під враженням однієї з перекладних  мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.

   Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея».

   На  казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток  через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.

   У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.

   У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский  телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За  сиротою і Бог з калитою, або  ж Несподіване сватання».

   Важливим  етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.

   Після скасування (1881) заборони українського театру (хоча ще залишились численні обмеження  й застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості.

   У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії  українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, Марія Заньковецька, Микола Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.

   Збірка  творів М. Кропивницького, що вийшла у  Києві в 1882 р., включала п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник».

   У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка.

   Цим водевілям, як і створеним у цей  період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна  редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі).

   У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім'ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.

   У 900-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.

   Своєрідним  явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні  течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням.

   Незлостивою іронією позначено комедію «Голомозий» (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожному лихо…»).

Прагнення драматурга до жанрової різноманітності  знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).

   Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих  літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша  грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).

   Інтенсивна  артистична (як правило, не менше ста  вистав на рік) й організаторська  діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу для літературної творчості.

   Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями.

   Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори  російської драматургії.

Навіть  в останні роки життя, змушений через  різке погіршення стану здоров'я  оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя.

Кропивницький клопочеться про організацію  школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над  їх постановкою в себе на хуторі.

Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові. 
 
 
 
 

Родина  Кропивницьких 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Діти  Кропивницького 

    Кропивницька Олександра Марківна (01.06(20.05).1888—20.04.1969) — оперна та камерна співачка (сопрано). Дочка М.Л.Кропивницького та його дружини Надії Василівни (до заміжжя Галущенко). Н. в м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград). Названа на честь першої дружини батька — Олександри Вукотич.

    Невдовзі  після народження доньки сім’я Кропивницьких  переїхала до хутора, який перед  тим купив її батько на Харківщині й назвав «Затишок». Значний вплив на виховання К. справила її бабуся Капітоліна Іванівна.

    З дитячих років брала участь у  домашніх спектаклях, вчилася грі  на фортепіано. 1901—05 навчалася в  Харків. г-зії й одночасно брала  уроки гри на фортепіано у проф. А.Бенша. Драм. мист-ва навч. у батька. 1905 вперше виступила на публічному концерті.