Культура Украины в первую половину 19 ст

     Перша збірка віршів «Кобзар» Шевченка виданий у 1840 (перевиданий у 1844 - «Чигиринський Кобзар»), в 1841 - «Гайдамаки», у 1844 - «Гамалія» (написана в 1842). Не ввійшли до «Кобзаря» вірші були надруковані в альманахах «Ластівка» [1841] і «Молодик» [1843-1844]. Вже в перших творах Шевченка відчувається геніальна художня сила народного поета: хвилююча простота, глибокий ліризм в передачі романтичних пристрастей героїв з народу, різноманітність, багатство ритму, не стилізація, а безпосередня близькість до народної поезії, могутність поетичних прийомів, чарівна сила мови.

     З ранніх творів на історичні теми найбільш пройнята народністю ліро-епічна поема «Гайдамаки», що мала особливе значення завдяки революційної спрямованості (у ній зображена боротьба українського народу з віковими ворогами - польськими шляхтичами), майстерності й силі образів. У поемі «Катерина» помітна тяга поета до реалізму, хоча через наявність сентиментально-романтичних елементів в образності поеми назвати її цілком реалістичної ще не можна.

     Глибоко народної була соціальна лірика раннього Шевченка, що відображала настрої широких мас пригнобленого поміщиками селянства. За характером образотворчих засобів вона романтична. На особливість романтизму Шевченко вказав ще Добролюбов: «Спокійна смуток, не схожа на безплідну тугу наших романтичних героїв, ні на гірке відчай, налити часто розгулом, але тим не менш важка і стискаюча серце, складає постійний елемент віршів Шевченка».

     Новий період у творчості Шевченка розпочався з 1843. Під впливом приголомшливих фактів кріпосницької експлуатації і національного гноблення українського народу царизмом, під впливом революційного руху в Росії Шевченка вступив на шлях революційно-реалістичного відображення дійсності. Одним з кращих творів не тільки цих років, але також і всієї творчості Шевченка є поема «Сон» [1844]. Виконана гнівного сарказму, пройнята ненавистю до миколаївського Петербургу, ця поема відіграла надзвичайно революціонізуючу роль. У поемі «Кавказ» Шевченка викрив загарбницьку політику російського царату. Про жіночу долю, про знущання поміщиків над кріпаками дівчатами писав Шевченко у віршах «Відьма», «Русалка», «Лілея», «Хустина», «Наймичка». У ліричному вірші «Заповіт» («Заповіт»), що став вельми популярною народною піснею, поет не тільки погрожував, але відкрито закликав народні маси до революційного повалення самодержавно-поміщицького ладу:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте,

І вражою, злою кров'ю

Волю окропіте.

    У творах Шевченка цього періоду чувся голос пригнобленого царизмом українського народу, стогін закріпаченого селянства, розрізненими бунтами протестував проти поміщицької кабали. Шевченко поступово виходив за межі національних інтересів, він піднімав свій голос проти поневолення всіх народів царської Росії. У середині 40-х рр.. Шевченко вже був яскраво вираженим революційним поетом-реалістом. Елементи романтики ще знаходили собі місце в його поезії, але основний характер творчості в ці наступні роки - реалістичний. Реалізм Шевченка - критичний, викривальні. Він нещадно зривав маски з феодально-кріпосницького режиму. Поетична майстерність Шевченка розвивалося і міцніла разом з його ідейним зростанням - зростанням революційного демократа. Поряд зі старими з'являлися у Шевченка і нові жанри: політичної лірики та епосу (поеми), сатири, разючої гострим сарказмом. Але там, де мова йшла про народ, про переживання героїв з народу, там поет знаходив найм'якші, ліричні, задушевні тону і фарби. Мова, образотворчі засоби поезії Шевченка, що вражають своєю ліричністю простотою, народністю, збагачували українську літ-у мова багатьма сильними епітетами, влучними порівняннями,   майстернями метафорами.

     У квітні 1847 поет був арештований. Творчість Шевченка в наступні роки заслання свідчить про поглиблення революційно-демократичного самосвідомості і надалі ідейно-художнє зростання поета. Лірика Шевченка цього періоду відрізнялася надзвичайним багатством мотивів, образів; він створив ряд чудових творів, сидячи в казематі «III відділення», перебуваючи в найтяжчих умовах заслання.

     Крім ліричних поезій Шевченка написав на засланні багато поем: «Княжна», «Марина», «Царі», «Варнак» та ін У поемі «Княжна» Шевченко розкрив різкі протиріччя кріпосницької системи; сильний образ бунтаря-протестанта дано в поемі «Варнак ». Одним з найбільш великих творів усієї творчості Шевченка є поема «Царі», що відрізняється повноцінної політичної насиченістю, революційної налаштованістю, широкими художніми узагальненнями. В останні роки заслання Шевченко написав дев'ять великих повістей російською мовою.

    Періодом найвищого підйому революційного свідомості і розквіту творчості Шевченка були роки після його повернення із заслання. Велика російська література (Герцен, Салтиков-Щедрін, Некрасов) мала великий вплив на творчість Шевченка, посилюючи його викривальний, реалістичний характер. Шевченко зблизився з найвизначнішими представниками російської революційно-демократичної думки - Чернишевським, Добролюбовим, що зробили на поета значний вплив. В останні роки своєї творчості він з новою силою звертав вістря свого поетичного зброї проти царизму, поміщиків, релігії. У поемі «Неофіти» Т. Шевченка в алегоричних образах зобразив миколаївську дійсність, різко виступаючи проти «тиранів», «распінателей народних». У поемі «Юродивий» Т. Шевченка обрушився на миколаївську воєнщину, бюрократію, на самого царя і його «сатрапів». У віршах «Саул», «Під Іудеї у дні вони» Шевченко знову в образах Саула та Ірода сатирично викрив «вінчаних катів». У вірші «Колись та Що во время оно ...» поет висміював подготовлявшуюся реформу; нарешті у вірші «Я не нездужаю Нівроку» Шевченка абсолютно відкрито висловлював своє негативне ставлення до майбутньої реформи, закликаючи не вірити в «волю - з рук царя», а всім світом «загартовувати обух», «гострити сокиру», будити справжню волю, тобто закликав до революційної боротьби за визволення від поміщицької кабали. Образ «сокири» разюче близький до образу, до якого вдався Чернишевський у листі до Герцена: «До сокири кличте Русь». Політична поезія Шевченка в ці роки гостра і злободенна. Ряд віршів великого українського поета спрямований проти офіційної релігії. Така, напр., Відома шевченківська поема «Марія», яка настільки різко розходилася з офіційно-церковною трактуванням євангельського міфу, що набувала антирелігійний характер. Особливої ​​гостроти боротьба Шевченка проти православної релігії досягла у віршах: «Гімн Чернечий» і «Світе ясний». В останньому вірші він висловив упевненість в тому, що ризи будуть використані як «матеріал» на онучі, іконами будуть топити печі, А кропилом замітати «нову хату». У ці ж роки Шевченко написав ряд прекрасних ліричних віршів: «Доля», «Ликері», «Ой діброво, темний гаю ...». Особливо вдало поет інтерпретував уривок зі «Слова о полку Ігоревім» «Плач Ярославни». Образні засоби Шевченка в ці роки досягли вищого ступеня досконалості.

     Поезія Шевченка мала колосальний вплив на весь наступний розвиток У. л. Ні українського поета, який в тій чи іншій мірі не випробував би на собі впливу потужної поезії великого народного поета-революціонера. Воно не обмежувалося рамками У. л., Його зазнали й інші поети різних національностей нашої Спілки.

     Слід зазначити сучасника Шевченка Куліша П. А. [1819-1897] (псевдоніми: Микола М., Казюка П., Ратай П. та ін), який писав російською і українською мовами. Куліш в У. л. найбільш відомий своїм романом «Чорна рада». Роман, написаний у 40-х роках, виданий у 50-х роках, зображував події на Україні в другій половині XVII ст. - Боротьбу між двома претендентами на гетьманську булаву - Сомком і Брюховецьким, а також невдоволення народу козацьким старшиною, що зайняв місце польського старшини. Симпатії автора цілком на боці старшини. За характером своєї діяльності Куліш був консерватором, поєднуючи свої монархічні переконання з пропагандою місцевого націоналізму.

     Велику роль у розвитку У. л. зіграла письменниця Марко Вовчок (псевдонім Марії Олександрівни Маркович) [1834-1907]. Російська за походженням, Вовчка вийшла заміж за українського фольклориста О. Марковича. У 1851 вона поїхала на Україні, проживши тут до 1857. Вовчок чудово вивчила українську мову, фольклор, побут українського селянства. У 1858 в Петербурзі вийшла перша книжечка її оповідань українською мовою «Народні оповідання» Марка Вовчка. Книжка ця мала величезний успіх; розповіді вражали своєю правдивістю, безпосередністю, свіжістю. Особливе враження справляли розповіді з життя кріпаків. М. Вовчок викривала кріпосників, їх жорстокість, розбещеність, експлоататорство. М. Вовчок безсумнівно випробувала на собі вплив поезії Шевченка, хоча і не перейшла цілком на революційно-демократичні позиції. Книга М. Вовчка була радісно зустрінута революційними демократами, зокрема Шевченка. Книгу засуджувала реакційна «Бібліотека для читання», але її привітала вся прогресивна громадськість тодішньої Росії. І. С. Тургенєв написав передмову до переведеним «Народним оповіданнями» на російську мову. У 1859 книга оповідань М. Вовчка російською мовою вийшла під назвою «Оповідання з народного російського побуту». Нову книгу вітав великий критик

М. Добролюбов у статті «Деякі риси для характеристики російського  простолюду» («Современник», 1860). Високу оцінку оповідань М. Вовчка дав Герцен. В оповіданнях з життя кріпаків М. Вовчок намалювала яскраві, живі реалістичні картини. У наступні роки Марко Вовчок видала другу книгу «Народних оповідань», одне з кращих своїх творів - «Інстітутка» і нарешті розповідь про народного героя-бунтаря («Кармелюк»). Деякий час Вовчок була близька до гуртка «Современника», надрукувала в ньому повість «Жили да були три сестри», яка зустріла серйозні цензурні труднощі. Але в подальшій творчості письменниці ясно виявився занепад, відхід від демократичних настроїв раннього періоду. Вовчок є класиком У. л., Мали великий вплив на творчість П. Мирного та ін прозаїків.

   У літературі до реформи 1861 отримали відображення найбільш характерні, найбільш суттєві сторони епохи, типові особливості кріпосного ладу і боротьби народу проти гнобителів. Український народ висунув геніального, справді народного, революційного поета Т. Г. Шевченка. Творчість інших видатних письменників цього періоду: Івана Котляревського та Марка Вовчка також перейнято в більшій чи меншій мірі елементами народності. Зачатки реалізму ми бачимо вже в бурлеску І. Котляревського. Сентиментально-романтичний напрям рішуче подолав у своїй творчості великий поет-реаліст Тарас Шевченко. У прозі на шлях реалізму вступила Марко Вовчок

 

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і  науки України

Донецький національний університет  економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

 

Маріупольський навчально-консультаційний  центр

 

 

 

Реферат

З дисципліни: «історія української культуры » 
на тему: «Українська література першої половини XIX століття» 

 

 

                                                       Виконавець: 
                                                                 студентка 3 курсу

                                                                           заочної форми навчання

                                                                     групи зМО-12-С1(Б) 
                                                           Сайкова Ірина

 

 

 

 

Маріуполь 2012