Лірика – як рід фольклору

                         Міністерство культури України

                    Харківська державна академія культури

                             Кафедра культурології

 

 

                                             Реферат на тему:

                                 «Лірика – як рід фольклору»

                                                             

                                                         Виконала: Волкова Тетяна Анатоліївна,

                                                         студентка 2-го курсу театрального      

                                                         факультету групи 1 –ТА (а)

                                                         Перевірила: Босенко Тетяна Валентинівна,

                                                         доцент кафедри культурології

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Харків – 2015

                                                       Зміст

1.Лірика – як рід фольклору…………………………………………………3

  1.1.Історична довідка……………………………………………………………3

  1.2.Сюжетність…………………………………………………………………..3

  1.3.Жанрова класифікація………………………………………………………4

2.Голосіння –  жанр ліричного фольклору……………………………………4

2.1.Історична довідка……………………………………………………………4

2.2.Історіографія………………………………………………………………...4

2.3.Особливість голосінь………………………………………………………..5

2.4.Тематична класифікація  ……………………………………………………..5

2.5.Різновиди жанру голосінь………………………………………………….6

2.6.Поетика голосінь…………………………………………………………….7

3.Список використаної  літератури……………………………………………8

 

 

 

 

 

 

 

 

                           1.Лірика – як рід фольклору

ЛІРИКА (від грец. «виконується під акомпанемент ліри), - прийнято вважати, - на відміну від епосу найчастіше безсюжетна, на противагу драмі - суб'єктивна. Особливість ліричного твору в тому, що воно концентрує і передає суб'єкту сприйняття інформацію не стільки про подію, скільки про особистість мовця - носія авторської мови. Провідною властивістю лірики вважають переважно здатність емоційно «заражати». Лірика створює уявлення про подію якби «зсередини», це - суб'єктивно емоційно-оцінне відтворення внутрішнього світу людини, «експозиція» його думок і переживань. Ліричний рід використовує тільки віршовану форму. Всі віршовані твори відрізняються з'єднанням слова і наспіву. Основа в ліриці - це відношення до реалій, передача думок, почуттів і настроїв. Почуття і думки, що передаються фольклорною лірикою, завжди характеризуються узагальненістю. Вона «стурбована» не тільки думками та емоціями, але і причинами, які  визвали     переживання. Форма    виконання в ліриці ділиться на два стилі: одноголосся і багатоголосся.  
1.1.Історична довідка.

Зароджується лірика в епоху неоліту (4-3 тис. до н. е). Календарно-обрядові пісні з'являються в бронзовому столітті. У залізному віці формуються жанри сімейної обрядовості. У князівський період історичної епохи розвиваються історичні пісні. У часи козацтва з'являється балада, соціально-побутові і родинно-побутові пісні. Період бездержавства формує романси. 
1.2. Сюжетність

У сюжетній основі ліричної пісні - невеликий епізод, з часто невиразною зав'язкою, кульмінацією, розв'язкою. У ліричній пісні сюжет лише привід висловити почуття і думки.

 

 

1.3.Жанрова класифікація.

До ліричних жанрів відносять пісні соціального змісту, любовні , сімейні і так звані малі ліричні жанри:коломийки, приспівки, весільні і похоронні голосіння, обрядова поезія.

Пісні поділяються на ліро-епічні, ліричні (про кохання, загально побутові козацькі, чумацькі, антикріпосницькі, ремісничі, емігрантські, рекрутські, солдатські, пісні найманих працівників, хороводні) , жартівливі й сатиричні, а також епічні (історичні пісні, балади).Обрядові пісні - трудові, веснянки, колядки,купальські, жнивні, щедрівки, ігрові, хороводні, весільні. Відносяться до ліро-епічного жанру.

2.Голосіння –  жанр ліричного фольклору.

Голосіння – це жанр усної народної творчості, яким супроводжуються похоронні ритуальні дії. Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником в період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення в труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, останнє прощання перед похованням); виконання яких періодично повторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. ними висловлюють індивідуальні переживання, смуток, жаль, розпач з приводу смерті людини.

2.1.Історична довідка

Жанр голосінь — надзвичайно давній і ґенетично сягає доби магії та жанру замовлянь (часті звертання, як форма замовлянь). Голосіння первісно походять від міфів-лачів, виникли з прадавніх замовлянь на основі віри в магічну дію слова, що має здатність повертати душу зі світу мертвих, «розбудити» покійника, вони ґрунтувались на уявленнях праслов´ян у здатності душі чути і бачити все, що відбувається у світі живих.

2.2.Історіографія

Збирання й публікація   українських голосінь     почалися з середини XIX ст. О. Терещенка «Быт русского народа» (1848) , збірник В. Милорадовича «Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии» (Харків, 1897), видання «Похоронні голосіння» І. Свєнціцького та «Похоронні звичаї й обряди» В. Гнатюка (Етнографічний збірник, т. XXXI—-XXXII, 1912), збірнику «Народна лірика»(1941).Ф. Колесса видав дослідження «Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь» (ЗНТШ, томи СХХХ — СХХХІЇ, 1920—1922). Розділ «Голосіння» в книзі    «Українська народна поетична творчість» (К., 1959) М. Й. Стельмаха

2.3.Особливість голосінь.

Виконавцями плачів могли бути професійні плакальниці або родичі померлого (як правило, тільки жінки). тексти голосінь не мають паралельних варіантів у такому вигляді, як інші жанри усної словесності. Цей жанр індивідуалізований. Голосіння виконуються речитативом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування. Причини плачу чи голосіння - підсвідомий страх переходу межі між світами: для покійника чи важко хворого — зі світу живих у світ мертвих; для нареченої, рекрутів-новобранців, каторжан, еміґрантів — зі світу «своїх» у світ «чужих». Голосіння мають усталену композицію, образність, ритміку, а подеколи й римування, що зближує їх з іншими видами обрядової пісенності.

2.4.Тематична класифікація.

За тематикою текстів поділяють на: голосіння дочки (сина) за матір´ю (батьком); матері (батька) за дочкою (сином); дружини за чоловіком (і навпаки).

За тематикою голосіння бувають:

1)      будження покійника; 2) величання покійника найкращими епітетами, перебільшеними похвалами й пестливими висловами; 3) опис гробу як підземної хати без вікон і дверей; 4  зображування похоронів парубка й дівчини як весілля, що вказує на обрядове одруження по смерті; 5)   поздоровлення, просьби й доручення, які передають через небіжчика для свояків і знайомих на тому світі; 6) опис похоронів як виряджання покійника в далеку дорогу, в незнану країну ;7) закликування й дожидання покійника в гості та приготування гостини із нагоди великих свят (Різдва, Великодня) і поминальних празників;8 ) мертві зображені птахами, що відлітають у вирій, у другий світ; птахи виступають у ролі посланців, посередників між світом живих і мертвих; 9) персоніфікування долі як окремої істоти: вона вроджена по матері, неминуча, необхідна.

В окрему групу виділяють святочні голосіння — плачі за покійником, що здійснюються у поминальні свята, пов´язані з ушануванням померлих родичів, культом предків. Наприклад, плач матері за сином у Свят-вечір: «Синочку, синочку, Іваночку,

Хто би був казав посліднього Свят-вечора,

Що ти уже цего Свят-вечора не будеш вечеряти…»

2.5.Різновиди жанру голосінь

Рекрутські голосіння — це вид речитативно-поетичного плачу з приводу проводів близького родича у військо. Обряд ініціації розглядався як ритуальне вбивство і оживлення, тому що рекрутська служба тривала 25 років. «Сину мій, дитино моя! Я ж тебе кохала, ніченьку не спала, тебе доглядала... Мій рідненький, моя й жалоба! Із якої дороги тебе ожидать, відкіль виглядать? чи з поля, чи з моря, чи з далекого краю?»

Весільні голосіння. Зафіксовано ряд традицій, пов´язаних з оплакуванням нареченої, її дівування; плачами над сиротою-нареченою (рідше нареченим); голосіннями через розлуку з ріднею, прощанням з домівкою, подругами, безтурботним життям

Соціально побутові поділяються на кілька циклів. Одна група плачів — з приводу важкої хвороби чи каліцтва когось із родичів. Мотивами та художньо-образною системою тісно пов´язані із похоронними голосіннями, оскільки хвороба чи травма, через яку вони виконуються, може призвести до смерті. Окрему групу становлять голосіння через стихійне лихо, що призводить до зубожіння, втрати дому, худоби, нищення врожаю на полі.

Еміґрантські голосіння (еміґрантські плачі), які виконувалися перед переселенням окремої людини чи всієї родини на територію, просторово віддалену від сталого місця проживання на довгий проміжок часу або назавжди (часто без змоги чи надії повернутись). Надзвичайної емоційної напруги набували голосіння з причини насильницької еміграції — виселення у Сибір, заслання на каторгу, табори, тюрми

 2.6.Поетика голосінь

За своєю будовою голосіння — жанр найбільш відкритий для імпровізації, що дає широкі можливості виконавцеві долучати до витворюваного тексту нові теми, мотиви, образи з урахуванням різних обставин та ситуацій. Голосінням притаманне використання гіперболи, ідеалізувань, опоетизовувань у рисах померлого. Похоронні голосіння дуже різноманітні за тематикою, мотивами, образами.

Усі різновиди голосінь об´єднані багатьма спільними рисами. Головною їх ознакою є вільна речитативна форма, що зумовлює нескладність імпровізувати текст у процесі виконання; а також — насиченість художніми тропами (епітетами, порівняннями, паралелізмами, метафорами), які, як правило, укладаються в традиційні формули. Тому мова голосінь завжди урочиста, піднесена і патетична.

Вірш голосіння є нерівномірним та різноскладовим, неримованим або з дієслівною римою в кінці рядків, які об´єднуються у тиради. Кожна з тирад може виконуватись у різному ритмі — від протяжного плачу до швидкого ритмічного виспівування позитивних рис оплакуваного з перелічувальною інтонацією та пестливими словами. Значно поширеними художніми прийомами голосінь є тавтологія, анафора та епіфора, а також — образний паралелізм. Речитативною манерою виконання, поділом на тиради, нерівно-складовістю вірша голосіння найбільше подібні до дум, які первісно були похоронними плачами і розвинулися з них.

Поетикою та символікою голосіння близькі й до пісень.Символіка птахів, буйно розвинена в голосіннях, має глибші основи в давньому віруванні про втілення душі у пташачій подобі.

Приклад голосіння:

Мій таточку, мій ріднесенький,

Мій таточку, мій старесенький!

Нащо ж ви вас покидаєте?

Кому ви нас уручаєте?

Чи ви дубові сухому.

Чи ви батенькові чужому?

Чи холодній стіні,

Чи чужій, мій таточку, чужині?

Сухий дуб, мій таточку, не розів’ється,

А чужий батенько до вас і не обізветься.

 

3.Список використаної  літератури

1. Євтушенко С.В «Народна художня творчість»: ХДІК.1997.Т.1

2.Лановик  М.Б., Лановик З.Б «Українська усна народна творчість», 2006