Романтична легенда про Святого Валентина

День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — світське свято, яке відзначають у деяких країнах щороку 14 лютого.

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського  проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру й невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг  відповісти на її почуття, але в ніч  перед стратою (ніч проти 14 лютого) надіслав їй зворушливого листа, який підписав «Твій Валентин».

У пам'ять про  це тепер у День Святого Валентина  заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки в вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони.

Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

Святий Валентин

За церковною  легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100—153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

Загалом у римо-католиків  є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак в сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва "Кредо") 14 лютого відзначено як день пам'яті св.Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

З інтерв'ю представника РКЦ: капуцин о.Костянтин Морозов, після історичного екскурсу та справедливої критики комерціалізації та вульгаризації Дня святого Валентина (як і багатьох інших свят та щоденного побуту), у своїх розмірковуваннях, яким може бути цей день, визнає, що сьогодні важко сказати, що Валентинин день є у всіх проявах суто християнським днем. Але отець Костянтин пропонує подивитися на справу з іншого боку: може, вона має якесь добре зерно, на яке вразливе сьогоднішнє суспільство? У багатьох країнах цей день сприйнявся більшістю суспільства, народжуються нові звичаї, у кожній країні Валентинин день має свої особливості. Християни завжди намагалися якимось чином «освятити» те, що було добре у язичників. Можливо, припускає о.Костянтин, і сьогоднішнім християнам слід побачити у дні святого Валентина не тільки численні зловживання, яким насправді не бракує, але й велику спрагу світу молодих людей у духовній, великій і передусім справжній любові, яку сьогодні так важко знайти. Адже християни завжди були експертами від любові, як це доводить історія: історія мучеників, історія святих, які любили насправді. Відтак, о.Костянтин висновує, що «сьогодні нам потрібні нові святі Валентини, які вчинять чудо прозріння для сучасного світу, які подарують своє серце іншим, які зможуть сказати щиро, без тіні пожадання: «Я твій, твій Валентин!», зможуть показати справжнє джерело любові і перемінити світ… наш світ!»

Цікаво, що навіть не всі протестанти проти відзначання  Дня св.Валентина. Так, на думку пастора Української Християнської Євангельської Церкви Олександра Анфіногенова, свято закоханих все ж потрібне. Ось як він обґрунтовує це: сучасний світ, в якому ми живемо, переповнений подіями. Але у цьому «безумному, безумному, безумному світі» люди відчувають нестачу родинних і особистих подій. Ми погрузли в побуті, роботі, служінні, проблемах. Є заведений порядок, є звичні приємні і не дуже обов’язки. Але подій в родинних хроніках все менше і менше. Як говорив герой улюбленого у всіх сім’ях фільму: «В нас пропав дух авантюризму, ми перестали лазити у вікна до улюблених жінок, ми перестали робити великі хороші дурниці». Тому О.Анфіногенов вважає, що «день святого Валентина – це закріплена в календарі можливість зробити все не так, це ухвалений суспільством шанс справжній події увірватися в чийсь уповільнений побут, це виклик нашій емоційній байдужості. День Валентина – прекрасна нагода для чоловіків практикуватися в романтичних подвигах, які так чекають від них дружини»

У давні часи природні чинники та події позначалися  не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала  Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

Листівка до Дня святого  Валентина. США, 1900-ті роки.

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.^[3]

В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілізації.

Останніми роками День Святого Валентина набув  і політичного звучання. Він був  заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

Ставлення Східних Церков до Дня Святого Валентина

У календарі Східних  Церков (Православної 14 лютого згадуються лише святі Трифон, Перпетуя, Сатир, Ревокат, Сатурніл, Секунд, Феліцитата, Петро та Вендиміан. Натомість пам'ять трьох святих Валентинів українські Церкви відзначають 7 травня, 19 липня, 12 серпня.

Крім того, у  «Житіях святих» згадуються два  Валентини: перший — єрусалимський диякон, мученик Святої Церкви (згадується 16 лютого). Другий належить до Севастійських Мучеників (22 березня).

Однак не все так  однозначно в УГКЦ. В календарі журналу для підлітків "Сто талантів" греко-католицького видавництва "Свічадо" день 14 лютого позначений як день св.Валентина (лютневий номер за 2011 р.) Також у цьому виданні греко-католицький священик радить підліткам, як можна відзначити це свято:

Відповідаючи на питання прес-служби УПЦ, голова синодального відділу УПЦ по роботі з молоддю, єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій у 2003 р. сказав: „Ім'я святого Валентина, котре є у святцях Православної Церкви, не має відношення до дня закоханих 14 лютого, яке чомусь називають «днем святого Валентина». Церква вшановує пам'ять святого Валентина в інший день. Любов Христова до людей і любов християн до свого Бога і Спасителя, вищий приклад якої показали святі мученики, не має нічого загального з закоханістю і скороминущими любовними захопленнями. Не потрібно плутати праведне з гріховним“. Єпископ нагадав, що у православних християн у ці дні є свої свята, одне з яких має безпосереднє відношення до молоді. 15 лютого у свято Стрітення Господнього відзначається Всесвітній день православної молоді. Владика зауважив, що було б краще не перемішувалися свята світські і християнські.^[3]

Разом з тим, 14 лютого 2008 р. митрополит УПЦ Володимир (Сабодан) освятив церкву в Києві в ім'я св.Валентина.

«Історії про  підпільні вінчання закоханих є легендами, які не підтверджуються жодними джерелами з церковних книг», — стверджує о. Михайло Димид, директор Інституту церковного права (УГКЦ).

З нагоди «Дня закоханих» директор Інституту родини та подружнього життя Львівської Богословської Академії Юрій Підлісний звернувся до молоді (2003): «Сьогоднішній світ переживає драматичні зміни, пов'язані із глобалізаційними процесами. Вони — цікаві і, водночас, багато в чому суперечливі та незрозумілі. Один із них — взаємопроникнення культур, традицій та звичаїв. Сучасна молода людина сприймає як звичне і самозрозуміле те, що для молодого покоління 10-20 років тому видавалось чужим і невідомим, часом ворожим. Таким є поширення в Україні звичного у західному світі свята святого Валентина… Це свято дає щоразу особливу нагоду задуматися над суттю любові, на якій, за словами Ісуса Христа, основується увесь закон і пророки… На жаль, ми стаємо свідками як любов та гідність людини підмінюється, пристрастю і пропагуванням сексу, відірваного від подружжя, а саме свято перетворюється на комерцію і гонитву за зиском. Гідність чоловіка і жінки розтоптують, зводячи людину до предмету маніпулювання і до об'єкта чуттєвої насолоди, а вірність і взаємна пошана висміюються. Дорога молоде, кожне покоління переймає від своїх батьків традиції свого народу, плекає їх збагачує; нерідко переймає щось від народів інших, але теж творить своє, намагаючись створити щось цінне, гідне подиву і перейняття наступними поколіннями. Приймаючи свято закоханих будьте свідомими свого вибору! Що ви святкуєте? Чисту і вірну любов чи тілесну хтивість, до якої підштовхують ті, хто зацікавлені в наживі за будь-яку ціну?».^[3]

Микола Шкрібляк, кафедра релігієзнавства та теології ЧНУ ім. Ю.Федьковича: «Вважається, начебто день закоханих, та й взагалі наявність такого феномену у християнській церкві, вже є своєрідним благословенням на позашлюбні та дошлюбні взаємини людей, у тому числі й статеві. Цілком очевидно, що саме такий підтекст цього свята є найбільш прийнятним для сучасної молодої людини. Тому за таке кохання можна молитися до будь-якого святого! Треба завжди пам'ятати повчальні слова Апостола Павла про те, що все нам дозволено, та не все буде на користь».

Прес-секретар Патріархії УПЦ КП протоієрей Євгеній Заплетнюк вважає, що «День святого Валентина», що за новомодною традицією відзначають напередодні великого двунадесятого свята Стрітення Господнього, є типовим прикладом людської неграмотності у питанні християнського віровчення, та як наслідок цього — разючої підміни понять, коли «святість», навіть видуманої особи полягає не у догоджені Богу, але в потуранні людським порокам.