Формування та становлення наукових шкіл України

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

 

 

 

Реферат з дисципліни «Основи  економіки знань»

на тему:

«Формування та становлення наукових шкіл України»

 

 

Підготувала

Студентка групи МР-11-1

Дідух Ірина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

План

Вступ.

1. Наукова школа як актуальна наукова проблема.

2. Теоретичні засади розвитку наукових шкіл як форми організації наукової роботи.

3. Тенденції розвитку наукових шкіл  в сучасних умовах.

4. Наукові школи: стан і перспективи.

Висновок.

Список  використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Наукова школа — неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою і стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера. Це об'єднання однодумців, що розробляє життєво важливі для суспільства проблеми під керівництвом відомого в певній галузі дослідника, має значні теоретичні і практичні результати своєї діяльності, визнані у наукових колах і сфері виробництва. Наукові школи репрезентують загальновизнану форму наукового пошуку, де поєднуються як особисто-творчі, персоналізовані фактори (у вигляді лідера школи та його послідовників), так і чинники матеріально-організаційні, фінансові, ресурсні (без чого зазвичай у сучасній науці важко вести розмову про істотні результати та приріст знання). Власне виникнення та існування наукових шкіл є критеріально значимим показником того, що наука в даному суспільстві і державі розвивається повноцінно і плідно. Саме наукова школа — природна форма функціонування науки у якості пізнавальної системи та соціального інституту.

Створення наукової школи відбувається внаслідок  поєднання багатьох чинників. Дослідженню  вітчизняної науки присвячено чимало робіт, які торкаються тих чи інших  аспектів та галузей, але й досі відсутня узагальнююча праця, в якій би комплексно був проаналізований процес формування та функціонування вітчизняних наукових шкіл, особливо у контексті соціально-політичних та інституціональних обставин, що супроводжували становлення радянського суспільства.

 1. Наукова школа як актуальна наукова проблема

 Узагальнено історіографію проблеми розвитку наукових шкіл у закладах освіти ХХ століття, схарактеризовано групи наукових джерел дослідження.

Історіографічний пошук  засвідчив, що в науковій та історико-педагогічній літературі накопичено певний обсяг знань про студіювання феномену «наукова школа». На основі ґрунтовного аналізу значного масиву наукових джерел окреслено праці філософського, наукознавчого, соціологічного, суспільствознавчого, педагогічного спрямування, що дало можливість усебічно вивчити обране для дослідження явище. Роботи А. Антонова, І. Аршавського, Г. Доброва, Б. Кедрова, І. Лакатоса, К. Ланге, С. Микулінського, М. Родного, Д. Прайса, Н. Семенова, С. Хайтуна, Р. Штейнера, М. Ярошевського та ін., після виходу у світ яких зазначена проблематика набула особливої актуальності в наукових пошуках вітчизняних і зарубіжних авторів, підтвердили тезу про те, що наукові школи мають значний уплив як на розвиток науки загалом, так і на вдосконалення підготовки та атестації наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації зокрема. У філософських працях «Виникнення та розвиток наукового факту» польського вченого Л. Флека, «Структура наукових революцій» американського філософа й історика науки Т. Куна, «Особистісне знання. На шляху до посткритичної філософії» М. Полані закладено теоретико-методологічні підвалини дослідження наукових шкіл. Саме вони посприяли виокремленню наукового співтовариства як суб'єкта наукової діяльності, обумовлюючи таким чином інтерес до наукових шкіл.

Саме  у 1920—1930-х рр. в Україні з’явилися  й досить швидко встигли отримати широке визнання наукові школи, які  визначали теоретичну новизну і  практичну значущість наукового  знання майже впродовж усього ХХ ст.

Попри усі труднощі, вітчизняні школи спромоглися  в цей час досягти по-справжньому  визначних досягнень. І відбулося  це за умов, коли з кінця 1920-х —  початку 1930-х рр. до загальних соціально-побутових  негараздів додався ще й гнітючий фактор репресивного тиску, не тільки морально-психологічного терору, а  й досить частого прямого притягнення  науковців різних рівнів до суду з  наступною розправою над ними. Треба зазначити, що 20-30-ті рр. ХХ ст. були ознаменовані для української науки формуванням і плідною діяльністю низки наукових шкіл, спроможних працювати на рівні тодішніх світових стандартів. Ці школи здобули вже тоді світове визнання (чого вартий тільки УФТІ, що одразу став центром систематичних зібрань фізиків з усього світу), яке ґрунтувалося і на авторитеті їх лідерів, і на безперечних досягненнях практично на всіх головних напрямках наукового пошуку. Зрозуміло, що репресивно-каральна машина, що безупинно працювала протягом усього досліджуваного періоду, штучно і безжально обірвала роботу багатьох шкіл, вирвавши з життя у самому розквіті сил багатьох з тих, хто становив славу як української, так і світової науки.

Інтерес радянських фахівців до проблем розвитку і діяльності наукових шкіл, теорії і практики наукової комунікації не згас у наступні роки й знайшов своє втілення в збірниках статей «Нові наукові напрями і суспільство» (1983 р.), «Вчений і науковий колектив: соціальні аспекти діяльності» (1986 р.). Аналіз матеріалів  колективних робіт «Основи наукознавства» (1985р.), «Науково-технічний потенціал: структура, динаміка, ефективність» (1987 р.), «Наукові кадри СРСР: динаміка і структура» (1991 р.) свідчить, що наукову школу починають розглядати як невід'ємний складник вітчизняного потенціалу науки й освіти. Виняткове значення в її представленні як наукознавчої категорії мали роботи Д. Зербіно, О. Воверене, О. Вілкіної, В. Корзуна, С. Максюкової, Н. Лукіної, Е. Ляховича.

Варто зазначити, що в поле зору науковців потрапляли проблеми інформаційних зв'язків наукових шкіл, їх ідентифікації та довговічності, оцінки динаміки напрямів дослідження, розвитку мережі наукових комунікацій (Л. Мальцене «Інформаційні зв’язки наукової школи та їх роль у подготовці споживачів і творців наукової інформації» (1986 р.), Г. Дюментона «Мережа накових комунікацій і організація фундаментальних досліджень» (1987 р.) тощо). Виокремленню сутнісних характеристик наукових шкіл, визначенню типології останніх, вивченню аналізу психологічних особливостей учених-засновників цих шкіл, комунікативних процесів у конкретних наукових школах сприяли роботи Д. Гузевича, В. Ізвозчикова, О. Мирської, Г. Несветайлова і М. Потьомкіна.

Отже, аналіз наукових джерел засвідчив, з одного боку, актуальність проблеми, з іншого – прогалини  у вивченні діяльності науково-педагогічних шкіл вищих педагогічних навчальних закладів України у визначений період часу, що й зумовило науковий пошук у цьому напрямі.

2. Теоретичні засади розвитку наукових шкіл як форми організації наукової роботи.

Розкрито суспільно-політичні, соціально-економічні та культурно-освітні передумови розвитку колективної наукової творчості, визначено підходи до з'ясування сутності поняття «наукова школа», схарактеризовано основні її ознаки, функції, узагальнено класифікації наукових шкіл, умови їх становлення й розвитку у вищих навчальних закладах України у ХХ столітті.

У процесі наукового пошуку встановлено, що розвиток наукових шкіл педагогічного спрямування пов'язаний з активізацією науково-дослідної  роботи викладачів, участю професорсько-викладацького  складу вищих навчальних закладів у  поширенні й популяризації наукових знань, поглибленням змісту наукових досліджень, створенням чіткої системи стимулювання студентів до науково-дослідної  роботи, пожвавленням діяльності студентських наукових гуртків, демократизацією  стосунків між викладачами й  студентами, посиленням вимог до отриманих  наукових результатів, а також до контролю за їхньою науково-дослідною  роботою.

Аналіз нормативних документів у галузі вищої освіти, матеріалів теоретичних і практичних надбань  педагогічної науки засвідчив, що розуміння  й тлумачення вченими, педагогами-практиками одного з ключових понять – «наукова школа» – об'єднує досить широкий  спектр думок і поглядів на його сутність. Так, за своїм змістом наукова школа є тією динамічною одиницею науки, яка забезпечує наступність наукового знання й наукових поколінь, інтеграцію науково-дослідної та навчальної діяльності, виступає особливою формою кооперації вчених, підготовки науково-педагогічних кадрів, наукового співробітництва. Крім того, вона – такий соціальний феномен науки, який дозволяє розглянути когнітивні й соціальні характеристики наукової діяльності суб’єктів у їхній єдності та взаємозумовленості. Синтезом  підходів є визначення наукової школи як інтелектуальної, емоційно-ціннісної, неформальної, відкритої спільності вчених різних статусів, які розробляють під керівництвом лідера запропоновану ним дослідницьку програму, здійснюють її презентацію, захищають мету й результати, а також готують науково-педагогічні кадри. Узагальнення основних дефініцій полісемантичного поняття «наукова школа» дало змогу визначити істотні її ознаки: наявність лідера – визнаного науковою спільнотою вченого, який володіє педагогічною майстерністю і має науковий авторитет; розробка прогресивної або інноваційної наукової ідеї та продуктивної дослідницької програми, існування яких виступає провідним чинником консолідації ієрархічно структурованої наукової спільноти; єдність тематики наукового пошуку керівника та учнів; традиція наступності й передачі світосприймання, наукових цінностей, технологій науково-дослідної роботи; оригінальність наукових пошуків та характерний стиль роботи наукового колективу; наукова значущість розробок даної школи; наявність системи підготовки науково-педагогічних кадрів, органічних форм спілкування та взаємного впливу членів співтовариства один на одного. З'ясовано, що суб'єктами взаємодії в наукових школах виступають: учені як основоположники та засновники наукових шкіл (наукові лідери); учені, які увійшли до складу наукових шкіл, поділяють наукову доктрину лідера та виявили бажання продовжити розвиток її певного наукового напряму (прихильники та послідовники); учні основоположника наукової школи, які за умови консультування та керівництва наукового лідера підвищують власну наукову кваліфікацію. Результатами діяльності вчених та створюваних ними наукових шкіл доцільно вважати матеріальні й духовні блага (цінності, надбання), їхню наукову й науково-технічну продукцію, нові наукові знання, які можуть виступати об'єктами права інтелектуальної власності. В основу діяльності наукових і наукових шкіл, як свідчить проведене дослідження, зазвичай, покладено такі принципи: свободи наукової творчості вчених та їх об'єднання в наукові школи; добровільності об'єднання вчених у наукові творчі колективи; самоврядування наукових шкіл як самоорганізувальних структур; невтручання органів самоврядування у творчий процес наукових досліджень; колективності виконання фундаментальних та прикладних наукових досліджень; вільного вибору вченими форм та методів наукових досліджень, презентації їхніх результатів.

Зіставно-порівняльний аналіз праць  учених дав змогу виокремити основні функції науково-педагогічних шкіл: освітню (навчання науково-дослідним умінням і методам науково-педагогічних досліджень, підвищення професійної кваліфікації, інтеграція теоретичних напрацювань наукової школи з навчальним процесом), дослідницьку (зародження та всебічна розробка нових наукових ідей, концепцій, теорій, напрямів, генерація нових знань), виховну (прилучення молодих науковців до наукових традицій, ідей, що висуває керівник, збереження традицій наукової школи на всіх її етапах становлення та розвитку, популяризація отриманих результатів досліджень), комунікативну (наукова школа є моделлю інформаційного простору, каналом обміну інформацією між науковим керівником і учнями, полем спілкування між однодумцями й опонентами), аксіологічну (організація діяльності наукового колективу відповідно до системи педагогічних цінностей), функцію відтворення (підготовка висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів). Крім того, науково-педагогічним школам притаманні швидка трансляція отриманих нових знань у систему загальної і професійної освіти шляхом оновлення їхньої структури, змісту, створення нових кваліфікацій і спеціальностей, розробки й апробації навчальних матеріалів, підручників, посібників, освітніх технологій, а також можливість поповнення кадрового складу з числа обдарованої студентської молоді. 

У процесі наукового пошуку з'ясовано, що розвиток науково-педагогічних шкіл ВНЗ України здійснюється інтенсивно за таких умов: наявність інтелектуальної  харизми й авторитету керівника  в науковому світі; перспективність  дослідницької програми наукової школи; організація педагогічної взаємодії  на основі співробітництва та співтворчості  в межах визначеної наукової спільноти; активність учасників наукової школи, забезпечення наступності в наукових дослідженнях; динамізм школи (постійне поповнення школи обдарованими вихованцями  – послідовниками лідера, які підтримують  з ним контакти, зберігають цінності й традиції школи та здатні до самостійного пошуку); мобільність суб'єктів наукової школи; багаторічна наукова продуктивність, що характеризується як статистичними  показниками (кількість наукових робіт, аспірантів, докторантів, індекс цитування), так і якісними (керівник і члени  наукової школи є авторами фундаментальних  наукових праць, членами редколегій провідних фахових журналів і  збірників, учених спеціалізованих  рад, наукових товариств, національних та зарубіжних академій); розвиток атмосфери  творчості, новаторства, відкритості  до наукових дискусій; постійні комунікакаційні зв’язки між керівником і учнями наукової школи.