Підсумовуючи розвиток архітектури
можна сказати, що в КР був високий
рівень культури.
14. Галицько-Волинська земля
як політичний і культурний правонаступник
Києва.
Галицько-Волинська держава продовжила
культурну традицію Київської Русі,
чим підтримала формування і подальший
розвиток української народності.
Столітній період від погрому
Києва татарами у 1240 р. до
смерті Юрія II в 1340 р. державну
спадщину, культурну, економічну, національну
і духовну традиції Київської
Русі на українських землях
продовжувала Галицько-Волинська
держава. Створена Романом Мстиславовичем
у 1199 p., вона з приєднанням Київського
князівства охопила всі південноруські
землі. За часів Данила Романовича
Галицько-Волинське королівство
стало могутньою загальновизнаною
державою середньовічної Європи.
Вона загальмувала монголо-татарську
навалу на захід, чим захистила
здобутки європейської цивілізації
від азіатських погромників. Разом
з тим Галицько-Волинська держава
захистила й українське населення,
згуртувала його для опору
поневолювачам, створила умови
для дальшого прогресу господарства,
ремесла, торгівлі, будівництва міст,
розбудови державного апарату,
формування власної національної
структури населення.
Та найважливішим було створення
Галицько-Волинським королівством
умов для завершення формування
української народності та поступовогоїї
переростання в народ. Адже
роздроблення Русі й утворення
та розвиток на південно-західній
її частині у ХІІ-ХІІІ ст. окремих
князівств, таких як Київське,
Чернігівське, Переяславське і особливо
могутнє Галицько-Волинське, куди
перенісся центр державницького
життя України-Русі, спричинили прискорення
процесу утвердження на всій
цій великій території й окремої
української народності.
Між різними частинами Русі-України
посилювалися економічні звязки,
торговий обмін. 3 Галичини продовжували
везти в Київ, Острог, Чернігів
сіль, зброю, хліб. Київські купці
вели жваву торгівлю в Галичі,
Володимирі, Луцьку. Українські князівства
поступово утворювали єдиний
економічний організм.
Між ними склався і політичний
союз. Вони часто разом виступали
у воєнні походи проти ворогів,
вели спільну зовнішню політику.
Князь Данило Романович у період
найвищого піднесення його владититулувався
то королем Русі, то князем
всієї Малої Русі, то королем
України.
Під натиском навал половців,
а потім монголо-татарських завойовників,
значна частина жителів Середньої
Наддніпрянщини переселилась у
західні землі. Це спричинило
змішування населення Київського,
Переяславського, Чернігівського
і Галицько-Волинського князівства,
що сприяло подоланню колишньоїплемінної
специфіки та згуртуванню єдиного
українського етносу. Це бувважливий
етап найінтенсивнішої концентрації
важливих рис близьких за походженням
племен у згуртовану і спаяну
етнічну єдність -народність —
на основі спільності території,
мови, звичаїв, обрядів, побуту, потреби
захисту від зовнішніх ворогів.
Під час роздроблення України-Руси
досягала зрілості формування
нова етнічна єдність Східної
Європи — українська народність.
Доказом її розвитку може слугувати
мова. Науково доведено, що основу
лексики руської літературної
мови, якою написані Київський
і Галицько-волинський літописи,
Слово о полку Ігоревім та
інші літературні памятки, склала
народна мова місцевих племен,
насамперед полян-русів, що згодом
дістала назву української. Вже
за часів розквіту Русі українська
народна мова відігравалавідчутну
роль, впливала на офіційну церковнословянську.
He тільки простолюдини Києва,
а й князі, які народилися
й жили тут, користувалися українською
мовою, яку б ми зрозуміли
й сьогодні.
Отже, Галицько-Волинська держава
— важливий етап в історії
України. Вона зберегла, примножила
і передала наступним поколінням
державницьку, культурну і духовну
спадщину Русі.
15. Західні культурні впливи на розвиток
Галицько-Волинської культури.
Історичне
значення Галицько-Волинського князівства
полягає в тому, що воно на ціле століття
продовжило існування державної
організації і стало головним
політичним центром для всієї
України. Галицько-Волинська держава
змогла подолати період поділів і
зберегти тереторіальну єдність. Вона
використала західні зразки в
організаціїї держави, війська. Її культура
розвивалась на основі синтезу давньоруських
традицій та впливу західної культури.
Галицько-Волинську державу слід
розглядати як спадкоємця Київської
Русі протягом майже півтораста наступних
років. Це була перша держава, яка
існувала лише на етнічних українських
землях
Галицько-Волинське
князівство в силу свого географічного
положення та історичної долі
знаходилося під постійним впливом
різних культур — європейського
католицизму і православя та
азійського китаєцентризму та
ісламу. Це спричинило постання
нової галицько-волинської культури,
яка успадкувала традиції Київської
Русі й увібрала у себе багато
новацій сусідніх держав. На сьогодні
більшість відомостей про цю
культуру маємо з писемних
і археологічних джерел.
Головними
культурними центрами князівства
були великі міста і православні
монастирі, які водночас відігравали
роль основних освітніх центрів
держави. Провідну роль у культурному
житті країни займала Волинь,
а саме місто Володимир, давнішня
цитадель Романовичів. Місто прославилося
завдяки діяльності князя Василька,
якого літописець згадував як
книжника великого і філософа,
якого не було у всій землі
і після нього не буде. Цей
князь розбудувавБерестя і Камянець,
створив власну бібліотеку, спорудив
чимало церков по всій Волині,
яким дарував ікони і книги.
Другим за значенням культурним
центром був Галич, відомий
своїм митрополичим собором, церквою
св. Пантелеймона, а також памятками
письменства — Галицько-Волинським
літописом та Галицьким євангелієм.
До найбільших і найвідоміших
монастирів князівства входили
Полонинський, Богородичний та Спаський
монастирі.
Про
архітектуру князівства відомо
небагато. Писемні джерела описують
переважно церкви, не торкаючись
світських будівель князів чи
бояр. Даних археологічних розкопок
також не вистачає для точної
реконструкції тогочасних споруд.
Залишки храмів Галицько-Волинського
князівства в поєднанні з записами
літопису дають змогу стверджувати,
що на західноруських землях
залишалися міцними традиції
руської архітектури Київської
доби, але відчувалися нові віяння
західноєвропейських архітектурних
стилів.
Образотворче
мистецтво князівства знаходилось
під сильним впливом візантійського.
Галицько-Волинські ікони особливо
цінувалися у Західній Європі.
Чимало з них потрапило до
польських храмів після завоювання
князівства. Мистецтво іконопису
галицько-волинських земель мало
спільні риси з московською
іконописною школою 14 — 15 століть
. Хоча православні традиції не
заохочували розвиток скульптури
через її звязок з ідолопоклонством,
на сторінках Галицько-Волинського
літопису згадуються скульптурні
шедеври у Галичі, Перемишлі та
інших містах, що ймовірно свідчить
про католицькі впливи на майстрів
західноруських земель. Моду у
декоративному мистецтві, особливо
у обробці зброї і військових
знарядь, диктували азійські країни.
Починаючи
з 13 століття на території князівства
поширилася нова для Русі культура
західноєвропейського лицарства.
Відомо, що галицько-волинські князі
і бояри неодноразово проводили
лицарські турніри, які називалися
іграми. Разом з різними запозиченнями
у військовій справі, розвитком
міждержавної торгівлі та проведенням
активної зовнішньої політики, на
руських землях поширились латина,
універсальна мова західноєвропейського
цивілізаційного простору.
Розвиток
культури в Галицько-Волинському
князівстві сприяв закріпленню
історичних традицій Київської
Русі. Протягом багатьох сторіч
ці традиції зберігались в
архітектурі, образотворчому мистецтві,
літературі, у літописах та історичних
творах. Проте водночас західно-руські
землі потрапили під культурний
вплив Західної Європи, де галицько-волинські
князі і знать шукали протидію
агресії зі Сходу.
16.Розвиток гуманістичних
та реформаційних ідей в українській
культурі XV – XVI ст.
Перебуваючи у складі Польсько-Литовської
держави, Україна зближувалася із Західною
Європою. Звідти йшли нові культурнівпливи,
зокрема латинізація. Ці впливи захопили
верхи українського громадянства. Через
Польщу Україна познайомилась із
такими течіями в культурі Західної
Європи, як гуманізм і реформація.
Зміцненню
західноєвропейських культурних впливів
сприяли й інші історичні події.
Так, в 1389 р. після бою на Косовім
полі Сербія відійшла під владу турків.
У 1393 р. втратила політичну незалежність
Болгарія. У 1453 р. під ударами турків
перестала існувати Візантія. Усе
це призвело до послаблення взаємин
України з Візантією, Сербією
та Болгарією і тим самим зменшило
культурні впливи, що йшли з цих
країн.
Західноєвропейські
культурні впливи проникали в
Україну через тих українських
інтелектуалів, які здобували освіту
в Італії та інших європейських країнах.
Багато з них ставало вчителями,
поетами, визначними громадськими й
політичними діячами.
17.Зміст
та основні проблеми праці
Ст. Оріховського “Напучення польському
королеві Сигізмунду Августу”.
У
багатьох європейських країнах
добре знали праці з філософії,
публіцистичні твори й промови
священика-гуманіста Станіслава
Оріховського, уродженця села Оріхівців
Перемишлянської округи Руського
воєводства. Biн учився в Краківському,
Віденському, Віттенберзькому, Падуанському
й Болонському університетах.
Більшу частину життя прожив
в Італії, але слава про нього
поширилася по всій Європі. Відзначаються
художньою досконалістю і можуть
бути віднесені до блискучих
зразків української полемічної
літератури прозові та публіцистичні
твори С.Оріховського Про турецьку
загрозу слово… 1543-1544 рр., Напучення
польському королеві Сигізмунду
Августу 1543 і 1548 рр., Хрещення в
русинів, памфлет Розрив із
Римом. С.Оріховський одним із
перших серед представників європейської
політичної думки заперечив божественне
походження влади та держави,
категорично висловився проти
підпорядкування світської влади
духовній, відстоював невтручання
церкви у державні справи.
С.Оріховського
вважали неперевершеним оратором і
називали українським Демосфеном і
сучасним Ціцероном. Особливо прославився
він своїми промовами проти турецько-татарської
агресії. Переважна більшість вчених
вважає саме С. Оріховського засновником
полемічної літератури. У праці «Напучення
польському королю Сигізмунду Августу»
виклав своє бачення образу ідеального
короля. Щоб стати ідеальним королем для
своїх підданих, філософ радить дотримуватися
таких правил :
1. Прагнути справедливості та
самовдосконалення. 2. Добирати гідне
оточення.
3. Дотримуватися
розподілу повноважень. 4.
Вибрати правильне місце для мешкання.
5. Дбати про прихильників. 6.
Раціоналізувати службу у війську.
7. Понад усе поважати
закон. 8.
Обрати потужний сенат.
9. Запровадити
незалежну судову систему. 10.
Не втручатися у справи церкви.
18.
Творчість І. Вишенського.
Великий
вплив на сучасників мали писання
афонського ченця Івана родом
з Вишні, у літературі — Іван Вишенський
(1545-1620). Його пристрасні послання до єпископів,
які зрадили віру предків, до всіх земляків,
можновладців не були надруковані крім
одного й ходили в численних рукописах
серед української людності.
Концепція
Вишенського про рівність та свободу
народу і особи ставила метузахистити
вчення православної церкви від впливу
католицизму. Захищаючи православну
віру, він узяв на себе роль борця
за права приниженого й експлуатованого
українського селянства проти соціальної
несправедливості, національного гноблення.
Твори Вишенського
визначаються в українській полемічній
літературі 16-17 ст. не лише винятковим
літературним талантом автора, але
і його своєрідною позицією. Вишенський
не обмежувався боротьбою з католицизмом
та унією. Виходячи з засад візантійського
аскетизму, він гостро критикував увесь
тодішній церковний і світський
лад і вимагав простоти старохристиянського
братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський
відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні
звичаї, як поганські. Вишенський
користувався формами церковних послань,
діалогу і полемічного трактату, постійно
поєднуючи ці жанри.
У своїх
творах Іван Вишенський малював барвисті,
часто гіперболічні, образи морального
занепаду вищих верств, зокремадуховенства, протиставляючи
їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення,
емоційне піднесення чергуються тут з
гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і
закликів, іронічне представлення побутових
деталей, багатство словника, використання
живої народної мови надавало творам Вишенського
яскравості й ефектності. Стиль Івана
Вишенського, що походить від візантійської
проповіді, але споріднений і з літературною
манерою сучасних йому полемістів — українських
(із острозького гуртка) і польських (П. Скарги,
М. Рея) — «наближається до кращих взірців
барокового стилю» (Д. Чижевський).