Алегоричний змiст поеми "Божественна комедiя" Данте Алiг'єрi

Алегоричний змiст поеми "Божественна комедiя" Данте Алiг'єрi

 
"Божественну комедiю" визнано вершиною творчостi найвидатнi шого iталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури Данте Алiг'єрi. Сучасники поета з простих  людей вiрили навiть, що вiн склав справжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми не обмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiсля смертi. тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: як буквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчним свiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiя з одного боку описується, як така, але несе у собi додаткове навантаження. 
За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло - це мiсце для покарання безнадiйних грiшникiв, Чистилище - для тих, хто ще має змогу врятуватись, тодi як Рай - винагорода за праведне життя. Йдеться про певну моральну оцiнку вчинкiв: куди саме потрапить людина визначається її земним життям:     
Душа тут кожна свiй проходить суд: 
   Сказала, вчула та й пiшла до ями. 
Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих. Але в "Божественнiй комедiї" Данте йдеться здебiльшого не про конкретних осiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи або явища.

 Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише (i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiв пiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, але Вергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатрiче - не просто жiнки, а алегорiї кохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями - вiри, чи навiть теософiї. 

Алегорiї в творi теж не однозначнi, наприклад, звiрi, що заступають поетовi шлях у темному лiсi представленi за традицiйним тлумаченням символiв: леопард - коварство, лев - жорстокiсть, вовчиця - ненажерливiсть, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопард - полi-тичнi супротивники Данте, лев - король Францiї, вовчиця - римське папство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiсту нiби додатковий вимiр. 

Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож - це пошук правильного шляху для людської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастя ми. Пошук сенсу буття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя. Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється, пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе:     
Були ж у мене крила надто кволi; 
   Але яскравiсть сяйва тут прийшла, 
  мiць зростала розуму i волi. 

Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точки зору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, яке шукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшому значеннi цього слова, "Любов, що водить сонце й зорнi стелi". Але ж i в Євангелiї стверджується, що Бог - це любов, хоча тривалими iсторичними перiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджува ти увагу на цьому аспектi. 

У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто смiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголов нiшою цiннiстю.