Біографія Тараса Григоровича Шивченка

 

 

 

 

 

 

Реферат

Пугачівське НВК

''Дошкільний навчальний  заклад - 

 

загальноосвітня школа 

 

І - ІІ ступенів''

Уманської районної ради

 

    Черкаської  області

Підготував учень 

 

6 класу

 

Гейко Владислав

на тему:

 

 

''Біографія Тараса Григоровича Шивченка''

 

 

 

 

                                  Тарас Шевченко

                                                                 (1814 – 1861)

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в силі Моринці  Звенигородсько-   

 го повіту Київської губернії (нині – Черкаської області) . Згодом Шевченки переїхали до Ки-    

рилівки куплену Григорієм у  селянина Тетерюка небагату хату, де й минуло дитинство  

Майбутнього поета, який завжди  вважав своєю батьківщиною саме  це село. Тут народи -   

лися й молодші сестри Тараса -  Ярина, Марія, і брат Йосип. Пізніше, 1843 року, Шевченко  

намалював свою хату й умістив  літературний спогад про своє  дитинство на рідній садибі 

в повісті «Княгиня».

  Влітку 1823 року померла Тарасова мати – ще досить молодою, 40-річною. Тому батько,  

щоб дати раду п’ятьом сиротам, одружився із вдовою Оксаною  Терещенко, яка теж  біду -

вала зі своїми трьома дітьми. Мачуха внесла в хату Григорія  сварки, а провини власних 

дітей перекладала на чоловічих. Навесні 1825 року захворів батько  Тараса, і хлопцеві до -     

велося перебиратися до дяківської  хати-школи. Тарас дуже хотілося  вчитися. Але шкіль - 

ний дяк, до якого найнявся  малий за можливість навчатися, виявився п’яницею і  змушував

його красти. Хлопець знайшов  собі нового вчителя – маляра.

   У 1828 році успадкував Моринці, Кирилівку та сусідні села із 3880 кріпацькими душами

Павло Енгельгардт, офіцер, ад’ютант  віленського генерал-губернатора. Тараса  взяли за

кухарчука в панську пекарню, а потім – за козачка в  панські покої. 

 

 

 

 

   У березні 1829 року кріпацький обоз вирушив через Київ (тоді Тарас вперше побачив це

місто) до родового маєтку на  Смоленщину, а звідти – до Вільна, місця служби пана,куди

прибув у вересні.                                                                                                                                           

   Навесні 1832 року Шевченка було законтрактовано в учні до цехового майстра «кімнатного живопису» Василя Ширяєва. Важливою подією у житті молодого кріпака

стало знайомство з художником  Іваном Сошенком і з українським  письменником Євгеном

Гребінкою, котрі перейнялися сумним  становищем юнака. На початку 1837 року Сошенко представив Шевченка  секретарю Академії мистецтв  Василю Григоровичу,

познайомив його з учнем уславленого  художника Карла Брюллова Аполлоном  Мокрицьким 

який дуже клопотався перед  своїм метром за обдарованого  кріпака, зацікавив Брюллова 

Шевченковими віршами, і той  заповзявся визволити талановитого  юнака. Він долучив до цієї  справи російського поета Василя  Жуковського, художника Олексія  Венеціанова.

Брюллов написав портрет Жуковського, щоб зібрати гроші на викуп  Шевченка.

    Венеціанов домігся від Енгельгардта згоди відпустити Шевченка, хоч і за нечувано

високу ціну – дві тисячі  п’ятсот карбованців. Потрібна сума  була сплачена Енгельгардту

22 квітня 1838року. 25 квітня Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.

    У травні 1838 року, завдяки клопотанню Карла Брюллова, Шевченко вступає до Академії мистецтв вільним учнем до класу Брюллова. Навчання в Академії загалом тривало шість років Шевченка ж було прийнято одразу до четвертого класу – гіпсових

фігур.

 

 

 

 

 

  З найкращих творів поета збереглися лише балада «Причина» (1837). 1838 року Шевченко написав чотири «думки», в яких герої-сироти – то козак на чужині, то розлучена з милим дівчина – виливають свої жалі. Коли до Петербурга дісталася сумна

звістка про смерть у Полтаві 29 жовтня Івана Котляревського, молодий  поет відгукнув 

елегією «На вічну пам’ять  Котляревському». Результатом ностальгії  за Україною та активного читання  історичної літератури стала  поема «Тарасова ніч»(1838) про герої -

чний епізод національно-визвольної  боротьби українського козацтва  під приводом Тараса 

Павлюка (Трясила).

  Під Тарасовим пером народжуються нові твори: балада «Тополя», вірш «Перебендя»,

історична поема «Іван Підкова» (1839), нові розділи поеми «Гайдамаки», послання 

«До Основ’яненка» і, нарешті, програмний  вірш «Думи мої, думи мої» (1840), написаний,

коли вже з’явилася можливість  видати власну поетичну збірку  завдяки допомозі Євгена

Гребінки і грошовій підтримці  поміщика Петра Мартоса.

  Шевченко мріяв про поїздку в Україну. Нарешті, в травні 1843 року Шевченко виїхав з

Петербурга в товаристві Євгена  Гребінки та його сестри Людмили. Враження від цієї 

подорожі відбито в повісті  «Музикант» (1855).

  Повернувшись у лютому 1844 року до Петербурга, Шевченко розпочав навчання в рисувальних класах Академії мистецтв, працював над гравюрами для альбому «Живо –

писна Україна». Навесні 1845 року  сталася важлива подія у Шевченковому  житті: заве –

ршився термін навчання Шевченка  в Академії мистецтв. Рада Академії  надала йому звання некласного  художника. Можна було залишити  Петербург і виїхати в Україну, як 

він сподівався, назавжди.

 

 

 

 

  У Києві поет був уже 22 квітня 1845 року. Оселившись на Печерську, Шевченко почав

клопотатися у справі розповсюдження  своєї «Живописної України» та  постійної праці 

при університеті.

  Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й

поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром  біля Канева.

  Віримо, немає в Україні такої людини, яка б не знала й не любила творів Шевченка.

                                                Він був поетом волі в час неволі,

                                                Поетом доброти в засиллі зла.

                                                Була у нього незвичайна доля,

                                                Та доля Україною була.