"Божествена комедія" Данте як шедевр Проторенесансу

3.3. Структура  поеми як відображення середньовічних  уявлень.

Сама назва «Комедія» походить до чисто середньовічних змістів: у тодішніх поетиках трагедією називався всякий твір із сумним початком і благополучним, щасливим кінцем, а не драматургічна специфіка жанру з установкою на сміхове сприйняття. Епітет же «Божествена» затвердився за поемою вже після смерті Данте не раніш XVIIст. як вираження її поетичної досконалості, а зовсім не релігійного змісту.

«Божественна комедія» відрізняється чіткою і продуманою композицією: вона розділена на три частини (кантики), кожна з який зображує одну з трьох частин загробного світу, відповідно до католицького навчання, - пекло, чистилище, рай. Кожна частина складається з 33 пісень, а до першого кантику додана ще одна пісня-пролог, так що всього виходить 100 пісень при троїчному членуванні: уся поема написана трьохрядковими строфами – терцинами.

Це панування в композиційній  і значеннєвій структурі поеми  числа 3 походить до християнської ідеї про трійцю і містичне значення числа 3. На цьому числі заснована вся  архітектоніка загробного світу  поеми, продумана поетом до дріб'язків. Символізація на цьому не закінчується: кожна пісня закінчується тим самим словом «зірки»; ім'я Христа римується тільки із самим собою; у пеклі ім'я Христа ніде не згадується , як і ім'я Марії, і т.д.

При усій своїй оригінальності поема Данте має різні середньовічні джерела. Фабула поеми відтворює схему популярного в середньовічній літературі жанру  «видінь» чи «ходінь по борошнах» - про таємниці загробного світу. Тема загробних «видінь» розроблялася в аналогічному напрямку в середньовічній літературі і за межами Західної Європи: давньоруський апокриф «Ходіння Богородиці по борошнах», XII ст., мусульманський переказ про бачення Магомета, що споглядало в пророчому сні мучення грішників у пеклі і райське блаженство праведників. В арабського поета-містика XII ст. Абенарабі є твір, у якому дані картини пекла і раю, схожі на дантевські, і їх рівнобіжне незалежне виникнення (тому що Данте не знав арабської мови, а на відомі йому мови Абенарабі переведений не був) свідчить про загальну тенденцію в еволюції даних представлень у різних відокремлених один від іншого регіонах.

У своїй поемі Данте  відбив і середньовічні уявлення про пекло і рай, час і вічність, гріх і покарання.

Як відзначає С.Аверинцев: «Систематизована «модель» пекла в  поемі із усіма її компонентами – чіткою послідовністю дев'яти кіл, що дає «перекинутий», негативний образ небесної ієрархії, докладною класифікацією розрядів грішників, логіко-алегоричним зв'язком між образом провини й образом кари, наочною деталізацією картин розпачу мучимих і катівською брутальністю бісів - являє собою геніальне поетичне узагальнення і перетворення середньовічних представлень про пекло».

Ідея середньовічного  дуалізму, яка різко розділяла  світ на полярні пари протилежностей, що групуються по вертикальній осі (верх: небо, Бог, добро, дух; низ - земне, диявол, зло, матерія) виражена в Данте у фігуральному образі сходження-сходження. «Не тільки пристрій потойбічного світу, у якому матерія і зло концентруються в нижніх шарах пекла, а дух і добро вінчають райські висоти, але і всякий рух, зображуваний у «Комедії», вертикалізовано: кручі і провали пекельної безодні, падіння тіл, ваблених вагою гріхів, жести і погляди, самий словник Данте - усі привертає увагу до категорій "верха" і "низу", до полярних переходів від піднесеного до низинного - визначальних координат середньовічної картини світу».

З найбільшою силою Данте  виразив і середньовічне сприйняття часу. "Контраст часу скороминущого  земного життя людини і вічності, - відзначає А.Я. Гуревич, - і сходження  від першої до другого визначає "просторово-часовий континуум" "Комедії". Вся історія роду людського з'являється в ній як синхронна. Час коштує, воно усі - і сьогодення, і минуле, і майбутнє - у сучасності... ". По висловленню російського поета О.Мандельштама, історія розуміється Данте "як єдиний синхроністичний акт". Земна історія, який живе Данте, впливає на зображуваний їм потойбічний світ, утворити специфічну форму простору-часу. Образи й ідеї, що наповняють "вертикальний світ" поеми, по вираженню М. Бахтина, спонукувані прагненням вирватися з нього і "вийти на продуктивну історичну горизонталь". Звідси - гранична напруженість усього Дантова світу. Конфлікт часів, перетинання часу і вічності виражає ведучу ідею "Комедії". Образно говорячи, "Божественна комедія" перетворює час у трагедійне утілення вічності, у той же час установлюючи з нею складний діалектичний зв'язок.

У його Аду міфологічні  персонажі співіснують з дияволами  з Біблії. Харон, Мінос, Цербер, кентаври, Мінотавр перетворені в дияволів, що карають грішників. Боги і напівбоги античності демонізовані. Безсумнівно, що Данте сприйняв топографію царства Плутона від древніх поетів (особливо Вергілія), але палаюча і кривава ріка Флегетон, гарпії в лісі самогубців, Цербер, люті фурії на стінах Діта - образи Данте.

Етичне і естетичне  в поемі Данте нерозривно зв'язані. Усі демони: Цербер, Мінос, Мінотавр, Геріон (крилате транспортне чудовисько на зразок надпотужного танка), біси, - відверто потворні.

Отут превалює середньовічне  однозначно негативне відношення до ворога роду людського. Люцифер Данте, що наполовину вмерзнув у лід (символ холоду нелюбові), виявляє виродливу  пародію на образи небес: три його обличчя - глузування над трійцею, з  них червоне - гнів як протилежність любові, блідо-жовте - безсилля чи лінощі як протилежність усемогутності, чорне - неуцтво як протилежність усевіданню; 6 крив нетопира відповідають шістьом крилам херувиму.

Не дивно, що дантів Люцифер  не подобався Шатобриану й іншим романтикам. У ньому немає нічого загального з гордим Сатаною Мільтона, з Мефистофелем Ґете,, що філософствує, з непокірливим Демоном Лермонтова. Люцифер у "Божественній комедії" бунтівник, що безнадійно програв свою справу. Він став частиною космічного цілого, підлеглим вищим незаперечним законам.

Пекло в системі світобудови  має спеціальну функцію ізоляції і - в останніх своїх глибинах - аннігіляції  гріха і грішників.

У трьох вустах троєликого Демона мучать самі мерзенні, на думку  Данте, зрадники: Іуда, Брут, Кассій. Центр світобудови, що збігає з центром землі, скований льодами. Зло - у зосередженні ваги всесвіт. Найбільший гріх є разом з тим і найбільше неподобство, скам'яніння, нерухомість, непритомність свідомості. При подорожі по загробному світі Данте неодноразово торкається думки, що в пеклі добро полягає в тому, щоб не бути добрим, не почувати жалю до карних грішників:

У побудову картини Ада  Данте виходив із християнської  моделі світу.

По Данте Пекло представляє  воронкоподібну прірву, що, звужуючи, досягає центра землі. Її схили оперезані концентричними уступами, "колами" Ада. Ріки пекла (Ахерон, Стикс, Флегетон) - Літа, ріка обмивання і забуття, коштує особняком, хоча води її так само стікають до центра землі - це, по суті, один потік, утворений сльозами Критського Старця і проникаючий у надра землі: спочатку він з'являється як Ахерон (по-грецьки, "ріка уболівай") і оперізує перше коло Ада, потім, стікаючи вниз, утворить болото Стикса (по-грецьки, "ненависний"), що омиває стіни міста Діта, що облямовують пропасти нижнього Ада; ще нижче він стає Флегетоном (по-грецьки, "палючий"), кільцеподібною рікою киплячої крові, потім, у виді кривавого струмка перетинає ліс самогубців і пустелю, відкіля гучним водоспадом падає всередину, щоб у центрі землі перетворитися в крижане озеро Коцит. Люцифера (він же Вельзевул, диявол) Данте називає Діт (Dis), це латинське ім'я пануючи Аїда, чи Плутона, сина Кроноса і Реї, брата Зевса і Посейдона. По-латинськи Lucifer означає Світлоносец. Прекрасніший з ангелів, він за мятеж проти Бога був покараний каліцтвом.

Походження Ада по Данте таке: Повсталий проти бога ангел (Люцифер, Сатана) разом зі своїми прихильниками (демонами) був скинуть  з дев'ятого неба на Землю і, встромивши в неї, продолбил западину - лійку  до самого центра – центра Землі, Всесвіту і всесвітнього тяжіння: далі падати вже нікуди. Застряг там у вічних льодах. Лійка, що утворилася - підземне царство - це і є Пекло, що чекає грішників, що по ту пору ще і не народилися, оскільки Земля була безжиттєвою. Зяюча рань Землі відразу затяглася. Зрушена в результаті зіткнення, викликаного падінням Люцифера, земна кора закрила підставу конусоподібної лійки, спучивши в середині цієї підстави горою Голгофою, а з протилежної сторони лійки - горою Чистилища. Вхід у підземелля Ада залишився збоку, біля краю поглиблення, на території майбутньої Італії. Як видно, багато образів (ріки пекла, вхід у неї, топологія) були узяті Данте з античних джерел (Гомер, Вергілій).

Звертання Данте до античних письменників (і насамперед Вергілію, фігура якого безпосередньо виведена в поему як провідник Данте по пеклу) є одним з головних симптомів підготовки Ренесансу в його творчості. "Божественна комедія" Данте - не богонавіяний текст, а спроба виразити деякий досвід, одкровення. І оскільки саме поету відкритий спосіб вираження вищого світу, то він і обраний провідником у потойбічний світ. Вплив “Енеїди” Вергілія позначилося в запозиченні у Вергілія окремих сюжетних деталей і образів, описаних у сцені сходження Енея в Тартар з метою побачити свого покійного батька.

3.4. Ренесансні  складові поеми.

Ренесансні елементи відчуваються як у самій переосмисленні ролі і фігурі провідника по загробному світу, так і в переосмисленні змісту і функції “бачень”.

У чому ж складаються  ці відмінності?

По-перше, язичник Вергілій одержує в Данте роль провідника-ангела-провідника середньовічних “бачень”. Правда, Вергілія внаслідок тлумачення його 4 еклоги як пророкування про настання нового “золотого століття справедливості” зараховували до провісників християнства, так що він був фігурою як би не зовсім язичеської, але все-таки такий крок Данте можна було назвати по тим часам досить сміливим.

Друга істотна відмінність  полягала в тому, що задача середньовічних “бачень” полягала в тім, щоб відвернути людини від мирської суєти, показати йому гріховність земного життя і спонукати звернутися думками до загробного життя. У Данте ж форма “бачень” використана з метою найбільш повного відображення реального земного життя. Він діє суд над людськими пороками і злочинами не заради заперечення земного життя як такий, а в ім'я її виправлення, щоб змусити людей жити більш правильно. Він не веде людину від дійсності, а навпаки, занурює в неї.

На відміну від середньовічних "бачень", що ставили метою звернути людини від мирської суєти до загробних думок, Данте використовує форму "бачень" для найбільш повного відображення реального земного життя і насамперед для суду над людськими пороками і злочинами в ім'я не заперечення земного життя, а її виправлення.

Третя відмінність складається  в пронизуючому всю поему життєстверджуючому початку, оптимізмі, тілесній насиченості (матеріальності) сцен і образів.

По суті, усю "Комедію" сформувало прагнення до абсолютної гармонії і віра в те, що вона практично  досяжна. Звідси глибинний оптимістичний  зміст зверхреальної, математично чіткої геометрії пекла, що полягав у тім, що стругаючи геометрична пропорційність "Комедії" і самого Ада, що панує в них символіка чисел суть відображення віри, представлення і прагнення до світової абсолютної гармонії, злиттю з Богом.

Данте показує цілу галерею  живих людей, наділених різними  пристрастями, причому навряд чи не перший у західноєвропейської літературі робить предметом поезії саме зображення пристрастей, матеріалізованих у вигляді  грішників. Навіть саме пекло його наділене особистісним усвідомленням:

                         "Я відвожу до знедолених  поселень,

                          Я відвожу крізь віковічний  стогін,

                         Я відвожу до загиблих поколінь,

                         Був правдою мій зодчий натхненний”

Матеріалізація торкається і духовного аспекту. Так, усі  гріхи, карні в пеклі, спричиняють  форму кари, що алегорично зображує щиросердечний стан людей, підданих даному пороку: хтиві засуджені вічно  кружлятися в пекельному вихрі їхньої пристрасті; гнівливі занурені в сморідне болото, де запекло борють один з одним; тирани борсаються в киплячій крові; лихварі згинаються під вагою навішених на шиї важких гаманців; у чаклунів і віщунів голови вивернуті назад; на лицемірів надіті свинцеві мантії, позолочені зверху; зрадники і зрадники піддані різним катуванням холоду, що символізує їхнє холодне серце. Тяга до матеріалізації виявляється й у збереженні в більшості кіл незмінним тілесного вигляду грішників. Виключення, що волочуть за собою не просто втрату цілості і битійності (тобто здатності до переміщення, усвідомленню й існуванню в нехай і далекому незвичному середовищі), а втрату самого людського виду, відносяться до найбільш тяжких гріхів. Таке змішування злодіїв зі зміями в 7 колі Щілин: “Усе колишнє в одну змішалася каламуть; / И моторошний образ повільною ходою, / Ніщо і двоє, продовжував свій шлях” (пісня XXV, 76). Однак попри все те сама матеріальність їх невикорінна (нехай і в образі отрутного чи лісу суміші людського і зміїного тіл).

Однак ця реалістичність в описах різко контрастує з глибокою символістикою й алегоричністю поеми. Даний контраст збільшується в міру опускання в прірві пекла.

Спуск у пекло - це спуск  у царство бездуховної матерії, що лежить багато нижче матеріальності повсякденного життя. Чим ближче в "Комедії" до Сатани, тим менш людяними стають по своїй суті грішники. Фр. Де Санктіс так пише про це: "Людський вигляд зникає: замість нього - карикатура, непристойно зіпсовані тіла... Людині і тварині риси в них перемішані, і найглибша ідея, закладена в "Злих Щілинах", складається саме в цьому перевтіленні людини у тварину і тварини в людину...".

"Сам розподіл страт, - пише И.Н. Голенищев-Кутузов, - у  який самі тяжкі розміщені  нижче від поверхні землі, указує  на те, що Данте найбільш легкими пороками вважав ті, котрі походять від нестриманості, як хтивість, обжерливість, гнів, і самими тяжкими - обман і зрадництво. У перших ще бушують пристрасті, їм властиві людські почуття, вони знаходяться в стані вічного руху. Гнівні, занурені в Стигийское болото, ще не зовсім утратили людський вигляд. У граді Дите грішники лежать у кам'яних трунах, але повстають і пророкують майбутнє, зберігши всю пристрасність живих. Античні кентаври мучать мешканців верхніх кіл; вони перетворюються в дерева, що виливають кров, прямують під вічним вогненним дощем, але здатні думкою переноситися в минуле, розповідати про свою земну долю. У самій нижній з пекельних безодень немає ні вогню, ні руху, усе захолонуло під вітром, породженим шістьма крилами Люцифера, перетворилося в безжиттєву матерію, де мляво пробивається свідомість. Над вічною мерзлотою звучить лише голос помсти, вічний, безнадійний - голос графа Уголіно...".