Говірки слобожанщини

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет української й  іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

 

 

Виконав: студентка групи УУ-10-1

Петренко А. В.

 

Перевірив: доц.. Мамчич І. П.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Розділ 1.

1.1 Відомості про письменників

1.2 Загальні особливості  слобожанських говірок

3. Розділ 2.
1. Характеристика діалектних рис мови слобожанських письменників
4. Висновок
5. Список використаних джерел

 

ВСТУП

Українська діалектна  мова являє собою складну ієрархію діалектних одиниць, кожна з яких функціонує на певній обмеженій території  і характеризується певними специфічними ознаками різних структурних рівнів, якими вирізняється з-поперед інших. Однак уся різноманітність діалектних одиниць нашої мови зводиться  зрештою до трьох основних діалектних угрупувань, що об’єднують однотипні  діалекти з рядом спільних фонетичних, граматичних і лексичних ознак, якими вони й розрізняються між  собою. Це – поліська, або північноукраїнська, південно-західна та південно-східна діалектні групи.

В цій роботі йтиме мова про південно-східну групу, а саме – про слобожанські говірки.

Слобожанські говірки  – це говірки порівняно нової  формації, що виникли внаслідок заселення  і до заселення Слобідської України, починаючи приблизно з ХVI ст., що набрало особливої інтенсивності з середини XVII ст. і тривало пізніше. На заході вони межують із середньо наддніпрянськими, зокрема полтавськими говірками, на півдні – зі степовими, розмежування з якими приблизно проходить по лінії Красноград – Ізюм і далі на схід по Сіверському Дінцю; на сході і півночі – з говірками російської мови і на північному заході з лівобережнополіськими українськими говірками [1; 237].

В цій роботі мною будуть охарактеризовані діалектні риси мови таких письменників, як Микола Костомаров, Григорій Квітка-Основ’яненко, бо вони є одними із представників слобожанських говірок.

 

РОЗДІЛ 1

1.1 Відомості про  письменників

Одним із видатних представників  слобожанських говірок є Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. Народився  18 листопада 1778 року в сім'ї харківського дворянина Федора Івановича Квітки. З дитинства він був хворим і кволим. Через золотуху в п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму, який і досі стоїть на Холодній горі. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Подія ця мала такий великий вплив на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив стати послушником монастиря. Щоправда, цьому кроку передувала військова служба: вахмістром в лейб-гвардії конному полку, потім до 1796 року при департаменті геральдії й, нарешті, в чині ротмістра в Харківськім кірасирськім полку. Перебуваючи послушником Куряжського монастиря, Квітка, одягнений у чорні смиренні шати, виконував різноманітну роботу до 1806 року. Потім він знов повернувся на війскову службу, за призначенням урядової комісії в міліцію Харківської губернії.

Життя Квітки-Основ'яненка, людини надзвичайної скромності й доброти, самовідданої й прихильної до всього рідного (за все життя своє далі Харкова і його околиць він не виїжджав), протікало в атмосфері родинного щастя, в оточенні люблячої дружини і дітей. Довгий час вони жили  в самітному містечку в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до Основи говорить взятий ним літературний псевдонім Основ'яненко. Вже достатньо відомий, Григорій Федорович служив старостою Основ'янської церкви, при цьому його відзначали доброзичливість і невибагливість.

В червні 1843 року  він захворів запаленням легень і через одинадцять днів, приготувавшись до смерті, тихо відійшов на руках дружини, поряд з рідними  й близькими, серед яких були М.Ю.Квітка, П.П.Гулак- Артемовський. Коли тіло померлого виносили із Благовіщенського собору, вся Єкатеринославська вулиця (нині Полтавський Шлях) була заповнена народом. Похований він був на Холодногірськім цвинтарі - звідти відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому Квітка віддав все життя.

Наступним, кого буде згадано в цій роботі, є Борис Дмитрович Грінченко. Народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) в дрібнопомісній дворянській родині. Батько (відставний штабс-капітан) пишався родинними зв'язками з Григорієм Квіткою-Основ'яненком, знайомством із Петром Гулаком-Артемовським, але був людиною обмеженою і деспотичною. Маючи малі статки, він водночас культивував у сім'ї великопанські звички й зневажав простолюд, його «мужицьке наріччя» — українську мову. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Помер 6 травня 1910 року у Оспедалетто (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі,біля дочки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї [4].

 

1.2 Загальні особливості  слобожанських говірок

Фонетичні особливості:

1. наголошений вокалізм шестифонемний, варіативний;

2. ненаголошений вокалізм варіюється залежно від ступеня збереження основних виявів фонем;

3. зрідка у північних говірках слобожанського говору визначається нейтралізація [а] : [о] — акання (малакó); зміна [о] > [оу], [у] — укання помірне; як протилежне до укання виникло вторинне гіперичне окання — зміна [у] > [уо], [о];

4. посилення функціонального навантаження [р'] (р'áма, комóр'а);

5. пом'якшена вимова окремих шиплячих: [ч’] у позиції перед наголошеним голосним (ч’ýдо, ч’и́стий), у північних говірках [ш’] (лош’á);

6. спорадична відсутність протетичного приголосного [в] (уж, ýхо, од:áти);

7. в окремих словах поширена заміна [т'] на [к'] (к'íсто, к'існи́й), [д'] на [й] (йáтеил' 'дятел', свáйба) і [й] на [д'] (с'ід'бá); [л’] на [н] (манéн'кий);

8. дзвінкі і глухі приголосні здебільшого протиставляються, зрідка відзначається оглушення дзвінких перед глухими і в кінці слова.

Особливості словозміни:

1. протиставлення твердого і м'якого різновидів відмінювання іменників, проте спостерігається уніфікація за твердим різновидом (кон'óм, долóн'ойу);
2. наявність паралельних закінчень у родовому відмінку однини іменників середнього роду колишніх n— і t-основ (ви́мйа і ви́меин'і, ви́меини, теил'á і теил'áти, теил'áт'і);
3. паралельні закінчення;
4. у північних говірках називного відмінку множини прикметників — стягнена форма (чужи́, дóбри);
5. у цих же говірках у непрямих відмінках займенників — форми без приставного [н] (за йóго, йéйу);
6. паралельні форми родовогу відмінку займенника та (тійéйі і тийéйі, т'íйі, тóйі, той, тей);
7. форма інфінітива на -ти, -т', зрідка — -т (ходи́ти, ходи́т', ходи́т);
8. поширення форми першої особи однини дієслів теперешнього часу без чергування кінцевого приголосного основи (вóз'у, нóс'у, хóд'у; кінцевий приголосний [д] може зберігатися або ж змінюватися на [дж], [ж] (вóд'у, вóджу, вóжу);
9. результати взаємодії І і II дієвідмін (третьої особи однини хóдит' і хóде; третьої особи множини нóс'ат' і нóс'ут').

Виразною синтаксичною особливістю слобожанського говору є паралельне вживання конструкцій типу пасý конéй і пасý кóн'і, іти́ за водóйу і іти́ води́ та ін.

У словотворі наявні:

• локальні суфіксальні утворення (лівýша, ліўшáк — лівша, глушпéй, глушпéт — глухий),
• морфемно видозмінені лексеми (огýд — огудиння).

Лексичні особливості  слобожанського говору представлені локальними словами, як наприклад: лáманка — бительня, кобýшка — глечик, ри́га — клуня, хоб'íт':а — відходи після молотьби колосків, степ, неудóбиц'а — цілина, кóбеиц', р'áбеиц' — яструб, в'ідволож — відлига, с'івеирко — холодно, полов'ід':а — повінь, наки́дка, наст'íл'ник — скатерка, звід — криничний журавель, хáлаш — будівля для реманенту та ін [4].

 

РОЗДІЛ 2

1. Характеристика діалектних рис мови слобожанських письменників

Григорій Квітка-Основ’яненко – один із творців нової української літератури й літературної мови. У час творчості письменника великої традиції нової літературної мови ще не було, тому природно, що він орієнтувався передусім на живу мову селян-слобожан, серед яких жив і життя яких зображав.

Переважна кількість рис  слобожанського говору, вжитих                       Г. Квіткою-Основ’яненком, стала органічною складовою частиною літературної мови. До фонетичних рис слобожанського говору, використаних у мові творів письменника, належать:

• неповноголосні форми слів (добре було на криласі співа і гласи знав, урагова його мати зна («Салдатський патрет»), хоч би з смертельним урагом («Маруся»), вмiстилище душ козацьких прехваброї сотнi Конотопської («Конотопська відьма»));
• збереження давнього о в новозакритих складах слів (як зоренька перед сход сонця («Маруся»), стала на сход сонця («Салдатський патрет»), мати, нещасная, горкая («Маруся»);
• ненормативне вживання голосних: [е] замість [і] (мала кого на приметi («Маруся»), пробирається промеж народом («Салдатський патрет»), таки тут йому межi очi i плюну («Конотопська відьма»); [о] замість [у] (кого не зострiне («Салдатський патрет»), не думай його зопинити («Конотопська відьма»); [у] замість [о]: хлопцi, дивiться, що за кумедiя буде («Салдатський патрет»), так кумандував Ригорович («Конотопська відьма»).
• ненормативне вживання приголосних: м’яких замість твердих (над усiма перекупками отаманювати («Салдатський патрет»)); [ш] замість [ч] палянишницi i тi, що кухликами пшоно («Салдатський патрет»); звукосполуки [хв] замість [ф] (буде яка хвальш («Салдатський патрет»);
• уживання запозичених слів з говірковою фонетичною і словотвірною зміною (патрет, парсуна («Салдатський патрет»), се, добродiю, лепорт («Конотопська відьма») [3].

У системі словотвору в  мові творів письменника виділяється  говірковий дієслівний суфікс -ова- відповідно до нормативного -ува- (жалковати, здивовати). У творах Г. Квітки-Основ’яненка помітне місце займають іменникові форми на -іє, перейняті з книжної староукраїнської мови (наученіє, прокормленіє, слідствіє, стараніє).

Словозмінні діалектизми  в мові творів письменника виражаються  формами іменників (пам’яти, печали, смерти; Шельменці; школяром; дитятеві; дитятею; під двер’ю; приятелей); займенника з кимтось ‘з кимось’; дієслів (просю, молотю; кажут, слухают; робе, побаче; ідеть, плачеть; носють, роблють; граб, пам’ятуй; дієприслівників лежучи, голосючи, сидючи) [3].

До синтаксичних рис слобожанського говору в мові творів Г. Квітки-Основ’яненка належать:

• сполучення дієслів з іменниками у формі давального відмінка множини замість місцевого (знати по очам, ховатися по бур’янам);
• сполучення дієслова сміятися з іменниками або займенниками у формі давального відмінка замість знахідного з прийменником з (сміються Оксані, будуть йому сміятися);
• уживання займенників у формі давального відмінка замість знахідного з прийменником у(в) (голова йому не чесана, очі йому як зірочки) або замість знахідного без прийменника (ні у чім йому не поважай);
• сполучення числівників два-чотири з іменниками у формі колишньої двоїни (по два парубка сiло на руки i на ноги) [3].

У ряді творів Г. Квітки-Основ’яненка окремі персонажі говорять українсько-російським суржиком, звідси в їх мові чимало лексичних росіянізмів переважно в говірковому фонетичному оформленні.

Мова творів Г. Квітки-Основ’яненка свідчить, яким складним був процес творення нової української літературної мови в першій половині ХІХ ст. У ній ще багато традиційних книжних елементів, помітний вплив російської мови. Разом з тим переконливою постає важлива роль письменника в утворенні нової української літературної мови на народній основі.

У визначенні місця письменника  в історії української літературної мови  важливу роль відіграє його особистий досвід мовлення, що відповідно трансформується в мовно-творчому комплексі майстра слова. З цієї точки зору заслуговує уваги творча спадщина видатного письменника-демократа    Б. Д. Грінченка.

У мові творів Б. Д. Грінченка  цілком закономірно виступає ряд  слобожанських діалектних рис. У галузі фонетики:

• приставний [і] у словах з двома початковими приголосними (силкується щось ізгадати («Дзвоник»));
• ненормативне вживання голосних: [о] замість [і] (небож, ньоготь, война); [і] замість [о] (нарід); [і] замість [и] (комін, зіма, чотирі); [і] замість [е] (камінем, коріня); [и] замість [і] (инакше, инший); [у] замість [о] (кумедну) ;
• безпротезні форми слів (огонь);
• ненормативне вживання приголосних:  [ш] замість [ч] (шоб, шо, нашо); [ч] замість [ш] (швидче);
• говіркове фонетичне оформлення запозичених слів: кзамент, кутавасія[3].

Діалектний синтаксис  у мові творів Б. Грінченка виявляється  в:

• конструкціях з додатком у формі називного відмінка замість знахідного: озвався за діти, міркує про свої товариші [3];
• у словосполученнях: четверо чоловіка, в три години,такого багато[3] та інші.