Гомер і Гомерівське
питання.У 17 ст. була зроблена спроба переглянути
традиції уявлення про авторство
Гмера.Засновник гомерівської критики
французький абат д Абіньяк доводив,що
« Іліада» являє собою збірку
окремих пісень,укладених без
усякого плану.А в 1795 р.вийшла друком сенсаційна книгп німецького
знавця класичної давнини Фрідріха-Августа
Вольфа «Передмова до Гомера»,у якій він
заперечував авторство Гомера і обґрунтовував
тезу,що його поеми-зібрання окремих пісень,складених
у різні часи поколіннями аедів,тобто
поетів-співців.Усіх авторів цих критично-дослідницьких
робіт поділяють на 2 табори- «аналітиків»(
«вольфіанців «)і «унітаріїв».Перші вважають,що
ядром Іліади є маленька поема «Гнів Ахілла»,розширена
численними вставками і доповненнями
до розмірів великого твору. «Унітарії»обстоюють
єдність і художню цілісність обох поем.І
хоч вирішити це питання за браком
конкретних даних просто неможливо,сучасна
класична наука все ж більше схиляється
до думок «унітаріїв».Спір про особистість
Гомера,його біографію,часи життя,авторство,тобто
проблеми,що становлять суть «гомерівського
питання»Міфологічна основа,сюжет і композиція
Іліади(причина Троянської війни).Гомерівська
Іліада побудована на Троянському циклі
міфів,що розповідає про 10-річну війну
між захисниками міста Трої і греками.Події
спочатку відбуваються на Олімпі,потім
на землі.Події Троянського циклу міфів
були дуже добре відомі всім грекам,тому
Гомер на них натякає у своїй поемі.Сама
ж «Іліада» розповідає тільки про один
епізод 10-го року війни під Троєю,що тривав
53 дні-це гнів наймогутнішого героя ахейського
війська Ахілла.Що ж його викликало?Агамемнон
захопив у полон і зробив своєю наложницею
дочку жерця храму Аполлона Хрізеїду.Різким
контрастом кривавим сценам боїв є епізод
зворушливого прощання цього героя з дружиною
Андромахою.Обоє знають,шо Гектор має
загинути від руки безжалісного Ахілла,але
вдіяти нічого не можуть:Андромасі залишаються
одні страждання,Гектору-виконання свого
обов’язку захищати місто і гідно зустріти
смерть.Засмучений загибеллю сина,цар
Пріам з допомогою Гермеса досягає намета
Ахілла і вмовляє віддати твло сина за
великий викуп.Розчулений батьківськими
сльозами,герой погоджується і встановлює
перемиря для поховання Гектора.Міфологічна
основа,сюжет і композиція Одіссеї..У поемі
викладені події після закінчення Троянської
війни,зокрема повернення Одіссея до рідної
Ітаки на 10-ий рік його блукань.Про долю
інших героїв Гомер є лише побіжно,оскільки
їм була присвячена окрема поема «Одіссея»
охоплює 40 днів.На своїй раді боги вирішують
дозволити Одісеєві повернутися на батьківщину-острів
Ітаку.Цілих 7 років його затримує німфа
Каліпсо,яка покохала героя і пообіцяла
йому вічну молодість і безсмертя.За наказом
Зевса Каліпсо відпускає Одіссея,і той
на збудованому плоті вирушає в путь.Одіссей
урешті прибуває до берега рідної Ітаки.Одісей
відкриває себе сину,і вони обмірковують
план розправи з женихами.А женихи вимагають
від Пенелопи обрати когось із них
у чоловіки.Вона пропонує їм останнє випробування-натягнути
лук Одіссея і випустити з нього стрілу.Морально-етичні
цінності в поемах Гомера,яка провідна
ідея,мораль,принципи.Поеми Гомера відобразили
найгостріші моменти розвитку родового
суспільства,увібрали в себе мотиви та
образи,породженні світосприйманням греків
і багатою народною фантазією.Герої обох
поем здебільшого стають носіями кращих
і часто ідеальних рис народу.Серед них
вирізняються 3 герої-Ахілл,Одіссей і Гектор.Кожний
з них стає певним символом своєї епохи
.Ахілл –втілення військової доблесті
й фізичної сили,Одіссей-розуму,хитрощів
та кмітливого практицизму,Гектор-патріотизму
і відданості родини.Майже всі герої
«Ілліади» та «Одіссеї»,що наежать до
найрізноманітніших племен і соціальних
верств,за невеликими винятками,виявляють
лише позитивні якості.Розповідаючи про
них,Гомер милується їхніми сміливістю,відданістю,шляхетністю,майстерністю
у бою і мирному житті чи ще якоюсь доброчесністю.Рядових
учасників війни Гомер розглядає як покірливих
виконавців волі богів,винагорода для
них –смерть.Змальовуючи криваві картини
війни,Гомер-гуманіст разом з тими інколи
дуже різко засуджує всякі прояви жорстокості,звірячого
ставлення до суперника,глузування з переможеного.Гостро
критикує «вождя народів»Агамемнона за
його пихатість,несправедливі вчинки
і зневагу до простих воїнів.Антивоєнні
тенденції Гомера виявляються і в тому,що
він ніколи не забуває про мирне життя.
«Іліада»-поема про війну і навіть героїв
зосереджені навколо їхніх рідних домівок
і повернення до них.Епічний ідеал героя
в поемі Гомера,образи поеми.В обох поемах
Гомера вражає величезна кількість дійових
осіб ,особливо в «Іліаді».Образи героїв
статичні,позбавлені динаміки внутрішнього
розвитку.За сталою традицією Ахілла коротко
характеризують як ідеального героя.В
Ахіллі уживаються і співіснують прямо
протилежні начала.Зодного боку-люта злоба,жорстокість,безсердечність,звіряча
мстивість.Зіншого боку,цей герой-велет
здатний сумувати,гірко ридати,скаржитись,ніжно
любити і співчувати.І все ж незважаючи
на всі свої суперечності і деякі риси,що
дісталися йому з періоду варварства раннього
родового суспільства,образ Ахілла постає
як утілення героїчного начала і відданості
інтересам батьківщини.Гектор.Він наймогутніший
серед троянців,у бою –хоробрий,жорстокий
і нещадний до ахейців.Гектор завжди відчуває
сором від самої лише думки,що троянці
можуть звинувачувати в нестачі сміливості
й невмінні керувати військами.Під час
прощання з Андромахою він постає не тільки
як полум’яний патріот,а і як ніжний,турботливий
чоловік і батько.Одіссей.Розумний і далекоглядний,здатний
орієнтуватися у найскладніших обставинах,енергійний
і красномовний,практичний у всіх своїх
вчинках,він утілює ті нові зміни,що відбувалися
в суспільстві.Це дістає свій вираз і в
надзвичайній кмітливості й діловитості,фантастичній
спритності,що так контрастували з прямолінійними
діями і подвигами інших наївних героїв.Особливості
стилю Гомера.Гомер вклав у свої поеми
величезну енциклопедію,енциклопедичні
знання про епоху,глибокі й цінні спостереження,врешті
весь колосальний талант художника.Першою
відчула на собі вплив гомерівських поем
грецька трагедія,що запозичила в них
зачин дії.Трагічний ореол навколо персонажа(в
трагедії)часом створюється тими ж засобами,що
і в гомерівських поемах.Наприклад,трагічність
образу Ахілла посилює його знання про
свою неминучу загибель у Троянській війні,драматизм
образу Едіпа –наперед визначена страшна
доля і марні зусилля втекти від неї.Прийом
«пізнання»чудово розроблений Гомером
в «Одіссеї№,пізніше стане улюбленим
як для трагічних,так і для комедійних
авторів.Особливий вплив гомерівські
поеми справили на римську літературу.Проблематика
та ідейно-художня своєрідність поеми
«Роботи і дні».Свій твір Гесіод адресував
Персу,якого хоче залучити до корисної
праці,і з цією метою дає низку настанов.По
суті ж поема являє собою зведення правил
народної мудрості,які має виконувати
середній беотійський селянин.Поет не
приховує труднощів,пов’язаних із сільськогосподарськими
роботами,часом він взагалі досить песимістично
оцінює все життя селянина.Попри пануючу
в суспільстві несправедливість,невідповідність
витрачених зусиль плодам роботи,понт
все ж єдиний вихід бачить у важкій і часом
невдячній,але чесній праці,яку все одно
поважає,любить і цінує,а працелюбність
уважає чи не найголовнішою доброчесністю
людини.І хоч Гесіод інколи і скаржиться
на різні життєві труднощі,але дістає
внутрішню насолоду,переборюючи їх і отримуючи
практичні реальні результати –адже вони
досягнуті завдяки його працьовитості
й розсудливості.Сюжет.4 історії.Історія
2 Ерід.Суперечка.Поему «Роботи і дні»можна
умовно розбити на 4 частини.У 1 Гесіод
після звершення до брата розповідає йому
кілька притч і 1 байку,мораль яких-у світі
панують несправедливість,неправда,і
людські справи на землі безперервно погіршуються.Це
історія 2 сестер Ерід,одна з яких сварить
людей,вносить в життя суспільства жахливі
війни «злу ворожнечу»,а друга,навпаки,допомагає
селянам у їхній мирній праці,корисній,практичній
діяльності і навіть намагається підштовхнути
до мирного змагання.Друга історія-це
легенда про зловісну й хитру Пандору,жінку,створену
й оживлену богами і послану Зевсом на
землю як покарання людям за вчинений
Прометеєм злочин-викрадення з неба вогню
і передання його смертним.Третя оповідана
Гесіодом легенда торкається проблеми
зміни людських поколінь.Він першим в
античній літературі поставив це питання
і ,відбиваючи позицію ранніх грецьких
філософів,прийшов до невтішних висновків:людське
суспільство деградує і в майбутньому
його чекає регрес,поступова втрата всіх
людських цінностей,і передусім моральних.Байка
про соловя і яструба.Першу частину байки
завершує поема «Про соловя і яструба».Яструб
несе нещасного співця лісів,упявши в
нього свої пазурі,і той пищить в ід болю.А
яструб йому говорить,що він значно сильніший
від бажання хижака.Алегорія цієї байки
досить прозора.Гесіод говорить про сучасні
йому відносини між людьми,коли родові
аристократи були ще всевладні й бідні
люди перебували в цілковитій залежності
від них.Поради,,морально-етичні настанови
Гесіода.Друга частина поеми,яку можна
назвати «Поради»,прославляє правду,без
якої люди не можут жити.Ідея справедливості
стає у Гесіода вищим етично-моральним
принципом.Вже в 1 частині Гесіод неодноразово
звертається до Перса,закликаючи його
прислухатися до правди.Гесіод повчає,що
люди і держави можуть бути щасливими
там,де розквітає правда,яку незмінно
дає Зевс.Особливо він вихваляє схильність
і прагнення людей до роботи,яка відганяє
голод.Лише праця може допомогти придбати
багатства.Гесіод радить Персові уникати
поширених пороків.Гесіод попереджає,що
багатство слід здобувати чесним шляхом,працею,насильство
користі не принесе і рано чи пізно,але
буде покаране.Крім того,особливо він
застерігає від захоплення легковажними
жінками,які становлять для чоловіка велику
загрозу іможуть легко зруйнувати його
добробут. «Роботи», «Дні».Тема основної,третьої,частини
поеми охоплюється першою половиною її
назви-«Роботи».Йдеться про ті роботи,що
їх повинен виконати селянин протягом
чотирьох сезонів року.Гесіод не обіцяє
Персові легкої праці й великих успіхів,навпаки,попереджає
про важкі умови сільськогосподарських
робіт.Огляд робіт позбавлений послідовності.Починає
Гесіод свою оповідь про них із весни,коли
всюди розпочинається оранка земель.Отже,щоб
виростити хороший урожай,уже з весни
про це слід потурбуватися і готувати
його запланованими роботами.Поради Гесіода
мають найрізноманітніший характер.Трапляється,що
він сам визнає свою некомпетентність
у якомусь питанні і…все таки радить.Даючи
вказівки,Геіод виходить із прикет природи,яку
чудово знає.Практичність поета виявляється
і в останніх рядках цієї частини,що містить
житейсько-повчальні та моральні настанови
і часом торкаються інтимного життя людини.Як
і попередня,третя частина також містить
ряд повчально-афористичних сентенцій,декотрі
з яких є,мабуть,народними прислів’ями.У
заключній,четвертій частині поеми розгортається
тема,пов’язана з другою половиною назви-«Дні».Посилаючись
на судження народу,Гесіод перелічує дні,щасливі
й не щаслив для початку тієї чи іншої
роботи.Визначені завдяки спостереженням
багатьох поколінь,ці дні в стародавні
часи були єдино відомим своєрідним календарем
для землеробства,який зумовлював порядок
сільських робіт.Гесіод використовує
розмір епічних поем-гекзаметр,але його
мова відрізняється від гомерівської.Тут
немає тих яскравих зображальних засобів,якими
користувався Гомер.Гесіод,мешканець
села,виявив себе тонким знавцем та уважним
спостерігачем природи.Увесь його твір-свідчення
глибокого розуміння поетом природних
явищ,його прагнення поставити їх на службу
людям..Жанр байки в античності.Жанр байки
своїм корінням сягає у надра народної
творчості.Коротке,з певною моральної
настановою оповідання,в якому діяли представники
живої або неживої природи,було відоме
до Езопа.Оскільки записали байки значно
пізніше,приблизно на початку 5 ст. до н.е.,першим
упорядникам було дуже важко відрізнити
справжні байки Езопа від байок,створених
іншим авторами.Вважають,що Езопу належить
близько 400 байок(і навіть 650).Про самого
Езопа ніяких даних,крім маловірогідних
переказів немає.Цілком можливо,що Езоп-особа
історична,жив у розпалі політичної боротьби,хоч
і не відігравав у ній якоїсь особливої
ролі.Зображаючи Езопа,відомі автори біографій
протиставляли його знання,багатий життєвий
досвід і мудрі висновки поверховим знанням
аристократичної знаті тогочасної Греії.Байки
Езопа мають вигляд невеличких оповідань
,героями яких найчастіше вистуають птахи,люди
і навіть боги.Для їх сюжетів використані
найрізноманітніші події і явища навколишнього
життя,осмислені автором,який робить із
них певні морльні висновки.Власне,твори
Езопаце розсудливі спостереження над
життям,у яких виявляється повнота
практичного розуму і життєвого досвіду
багатьох поколінь.Байка-це невелике,часто
віршоване оповідання,повчального характеру.Діють
у байці здебільшого тварини або й неживі
предмети,яких автор наділяє здібностями,властивостями
людей.Стиль-паличка із загостреним кінцем
від письма на воскових дощечках)-формотвірна
образна система,організована за принципом,що
передбачає домінування одного з прийомів
художнього самовираження.Дидактичний
епос-повчальний твір,для якого характерні
масштабність худ.зображення дійсності,сюжетність,розповідність.Темаколо
життєвих явищ,або якась сторона життя,обрана
письменником для зображення з метою певних
узагальнень,розкриття якихось закономірностей
дійсності.Ідея-узагальнююча,центральна
думка твору,його сенс;те,що хотів сказати
автор.Думка письменника про зображувані
в творі явища,виражена в худ.образах.Загальна
характеристика давньогрецької лірики.Види
і жанри.Революційні рухи призвели до
формування могутнього й енергійного
соціального прошарку ремісників –промисловців
і торгівців,що почав створювати нові
традиції.Змінився і самий устрій життя,звичаї
поступилися місцем праву.Усі ці зміни
викликали появу нових видів літератури.Лише
у 7-6 ст.до н.е.становище змінюється.Починається
занепад епічної творчості.Оскільки на
той час прози ще не було,саме поезія стає
постійним засобом звернення до демосу
як законодавців так і воєначальників,філософів.Тому
закони набирають форми дидактичних віршів,військово-патріотичні
заклики-похідних і бойових пісень(ембатерій).Усі
ці твори охоплюються широким поняттям
лірика.Спочатку всі ліричні твори виконувалися
під акомпанемент якогось музичного інструмента-ліри,кіфари,арфи,авлоса(флейти)
і навіть пастушої сопілки.Тому лірика
почала поділятися ще з давньогрецької
традиції на декламаційну і пісенну.До
першої увійшли елегійний і ямбічний жанри,до
другої-мелічний жанр(або мелос),що виконувався
або солбно (монодійний мелос),або колективом
хортів(хоровий мелос).Ліричні твори елінські
вчені розрізняли відповідно до їхньої
зовнішньої форми-ритму,тобто віршового
розміру.Архілох ,Солон,Феогнід були водночас
і енергійними і ямбічними поетами.Не
менш умовним є поділ поетів на еолійську,дорійську
і сицилійську школи.Елегійна лірика.Елегії
Тіртея.Ще з античних часів дійшла легенда,що
Тіртей був афінським громадянином і походив
з дему Афідна.Приводом твердження про
афінське походження Тіртея був збіг 2
географічних назв:місто Афідна було і
в Аттиці ,і в Лаконіці.Імовірним усе ж
здається переказ про походження Тіртея.У
своїх маршових піснях-ембатеріях-Тіртей
створює образ ідеального воїна,який вважає
за вище щастя вмерти в бою за вітчизну.Ідея
переваги чесної смерті воїна в бою над
безславям боягуза стає головною у ряді
елегій Тіртея.Кілька елегій об’єднані
назвою «Поради»,у них поет подібно до
Гесіода дає низку настанов.Тіртей часто
нагадує про славу героїв,мертвих і живих,які
повинні стати зразком для інших.Елегії
цього поета мали характерну композицію:визначена
на початку тема діставала свій дальший
розвиток,а закінчувалася закликом.Ямбічна
лірика.Ямби Архілоха.Архілох був першим
і найвидатнішим представником ямбічної
лірики.До нас дійшло близько 20 фрагментів
інтимної лірики Архілоха,у яких ніжність
і раптове оздоблення зійшлися поруч.Особливо
болісно він переживав своє нещасливе
кохання до дівчини Необули,дочки знатного
просця Лікамба.Архілох узагалі надзвичайно
емоційний.Є уривки,у яких поет звеличує
дружбу.Пісенна лірика.Лірика Сапфо,Алкея,Анакреонта.У
кількох фрагментах віршів Алкея зявляється
образ корабля,що потрапив у бурю.В описі
драматичної епопеї корабля-держави,що
от-от має загинути від страшних хвиль-потрясінь.Найчастіше
Алкей постає у своїх творах як пристрасний
і бунтівний борець,котрому не завжди
щастить.Зазнавав він поразок і на полі
бою.Алкей залишив так звану «алкеєву
строфу»-чотиривірш із складною ритмікою,що
пізніше зажив чималої слави.Сучасниця
Алкея,Сапфо стала першою у світі геніальною
поетесою.Народилася Сапфо в сімї міленського
аристократа Скомона на острові Лесбос.Ліричні
творіння Сапфо здебільшого позначені
радістю,оптимізмом,пристрасним бажанням
злитися з природою,яку поетеса безмірно
любить і розуміє.Критики Сапфо різних
часів обвинувачували її в брутальній
чуттєвості та еротизмі.Особливо ніжними
і чистими постають весільні гімни Сапфо-епіталами.Лірика-рід
літератури,що змальовує стан людини в
певний момент життя,передає почуття і
думки автора,викликані різними подіями
і враженнями.Елегія-елегіями називали
всі поезії,написані ліричним двовіршом,який
являв собою чергування гекзаметра з пентаметром.Ямб-у
силабо-тонічному-віршуванні двоскладова
стопа з наголосом на другому складі.Загальна
характеристика грецької трагедії.Театралізоавні
видовища влаштовували на грецьких землях
із прадавніх часів.Відомо,що вже за 2500
років до н.е.на острові Крит і в Мікенах
відбувалися примітивні вистави,пов’язані
з робочими,культовими,обрядовими,мисливськими
та землеробськими обрядами.Найголовнішими
джерелами трагедій можна назвати
чотири:1.Народнісвята на честь бога родючості
й виноградарства Діоніса.2.Народні свята
на честь богині родючості й хліборобства
Деметри,культ якої щорічно відзначався
у місті Елевсін.3.Надзвичайно поширений
культ героїв,які глибоко шанувалися еллінами
і вважалися засновниками різних міст.4.Суворий
культ померлих,відправа якого супроводжувалася
«заупокійними плачами»-тренами(або френами),що
перейшли в трагедію.Процес формування
трагедії був досить довгим,розпочався
він приблизно в 7 ст. до н.е.Назва «трагедія»походить
від 2 слів-«трагос»-цап,козел і «оде»-пісня,але
невідомо точно,як слід перекласти це
слово.Існує 2 версії або «пісня цапів»
або «пісня за козла»Класична трагедія
остаточно оформилася у творчості Софокла.Арістотель
дає визначення цього жанру «Трагедія
є відтворення прикрашеною мовою…важливої
й закінченої дії,що має певний обсяг,відтворення
не розповіддю,а дією,яка через співчуття
і страх сприяє очищенню подібних почувань».У
цій характеристиці підкреслюється морально-філософська
і народно-виховна настанова трагедії.Сама
трагедія мала деякі особливості.Зокрема,її
фабула від початку до кінця залишалася
глибоко драматичною,глядачі ставали
свідками напружених переживань,бурхливих
сцен ,гострих конфліктів.Закнчувалася
трагедія переважно загибеллю героїв
або тяжкими нещастями,що обрушувалися
на них.Тому в ній недоречними були жарти
чи дотепи,веселі розважальні сцени.До
появи творів Евріпіда в трагедії,як правило,були
відсутні інтрига і внутрішній конфлікт
героя.Основу всіх відомих комедій,за
винятком «Персів» Есхіла,становили легенди
і міфи.Композиційна структура трилогії
Есхіла «Орестея». «Орестея» заснована
на Троянському циклі міфів,зокрема на
драматичній окляття богами дому Атрідів.Перша
частина «Орестеї»-трагедія «Агамемнон».Дія
відбувається перед палацом Атрідів в
Аргосі.Початок нагадує «Персів».Хор аргоських
старійшин співає тривожну пісню:10 років
немає звісток від ахейців з-під Трої.Хор
провіщає,що з Іліона на батьківщину не
золото прийде,а прах убитих героїв.Вершиною
драматичного напруження стають віщування
Касандри.Внутрішнім зором вона бачить
криваві злочини в домі Атрідів у минулому(смерть
дітей Тієста)і близькому майбутньому
–смерть Агамемнона та свою власну,пророкує
прихід месника.Друга частина «Орестеї»
називається «Хоефори».Дія починається
біля могили Агамемнона,пізніше переноситься
до палацу Атрідів .Завершує «Орестею»третя
трагедія –«Евмініди»,дія якої відбувається
в Дельфах,потім в Афінах.Радісними піснями
хору,що закликають людей і богів до єднання,до
кращого життя,звеличують мудрість богині,покровительки
міста,закінчується остання трагедія
і вся трилогія.Проблематика та ідейний
зміст «Орестеї».Серед творів Есхіла
та й усієї грецької драматургії не має
складнішого за своїм ідейним змістом,ніж
«Орестея».З міфу відомо,що над родом Атрідів
тяжіло прокляття за криваве злодіяння.Есхіл
також дотримувався думки про те,що пролита
кров,подібно до ланцюгової реакції,викликає
нову кров.До ідеї помсти Есхіл підходить
зовсім по- новому.Він замінює картину
душевної боротьби символічно представленим
переслідуванням демонів помсти.Досить
докладна картина суду,подана Есхіло,мабуть,була
даниною тому зацікавленню,що його виявляли
афіняни до судових процесів.Анархічним
відносинам Есхіл протиставляє підтримувану
ареопагом законність,утіленням якої
стають боги молодшого покоління-Афіна
і Аполлон.Звертаючись до подій далекого
минулого,поет намагається обґрунтувати
афінську гегемонію серед інших грецьких
общин у ті часи,коли держави ще не існувало.Згідно
з поглядами нової прогресивної аристократії,Есхіл
цілком підтримує демократичну Афінську
державу,що створила найдосконаліші,порівняно
з іншими полісами закони і форми демократичного
правління,а також оновлений і демократизований
ареопаг.Філософсько-психологічний зміст
трагедії Есхіла «Прометей-прикутий».Уже
в самому міфі Прометей був наділений
рисами,що робили його втіленням людських
зусиль у боротьбі з природою.Всім своїм
виглядом Прометей свідчив,що залишається
несхитним борцем,вірним своїм ідеалам,його
неможливо зламати ніякими тортурами,і
він не змінить свого ставлення до Зевса,якого
вважає деспотом і тираном.Цей прийом
пізніше почали називати формулою трагічного
мовчання.Ніякі моління жалісливих Океанід,умовляння
бога Океана замиритися з Зевсом не можуть
вплинути на героя,і він відкидає їх.Його
надихає розуміння того грандіозного
значення,що мав його подвиг для культурної
еволюції
Усього роду людського.Прометей не
приховує своєї гордості за здійснену
ним для людей велетенську роботу і готовий
перетерпіти «ще безліч муки й катувань
ще тисячі».Тиранія Зевса нетерпна Прометею.Драматична
доля Іо зайвий раз переконує його в деспотичності
Олімпійця,якого він давно вже перестав
поважати.У боротьбі з Зевсои Прометей
ніби зазнає поразки,але насправді він
стає моральним переможцем.Олімпієць
не зміг його зламати тортурами,дух Прометея
залишається непереборним,і,незважаючи
на страшні муки,він висловлює свою ненависть
до деспотії.Драматична майстерність
Есхіла.Внесок цього видатного поета у
процес створення трагедійного дійства
був величезний.Він перший синтезував
усі елементи,пов’язані з дифірамбічними
заспівами,надавши їм глибоко драматичного
характеру.Завдяки його творчості трагедія
набула першорядного суспільного звучання
і стала найголовнішим драматичним жанром
.До того ж вона перетворилася на могутній
засіб виховання співгромадян.З удосконаленням
цього нового жанру зростала і художня
майстерність самого поета.Поет створює
складніший вид драматичної творчості-трагічну
трилогію,що незабаром стає традиційною
для драматичних поетів.Мабуть,Есхілові
належала також і заслуга введення заключної
драми сатирів.Есхіл надавав усім частинам
та елементам трагедії досконалої форми.Але,крім
цого,запровадив і ряд прийомів,що збільшували
її драматичний нфект.Есхілові належала
низка технічних удосконалень у театрі
та драматичному мистецтві.Величезна
заслуга Есхіла у створенні могутніх і
величних характерів монументальних головних
героїв,носіїв нечуваних пристрастей,учасників
грандіозних конфліктів.Образи Прометея,Клітемнестри,Ореста,Касандри,Електри
ввійшли до скарбниці світової драматургії.Драма-це
рід літератури,один із трьох,поряд із
епосом та лірикою.Основу драми,як на це
вказує первинний зміст слова,складає
дія.Конфлікт-це гостре протиріччя,яке
знаходить свій вихід та вирішення у дії,боротьбі.Трагедія-драматичний
жанр,що відображає конфлікти і катастрофи,що
завершуються смертю героя.Аналіз трагедії
«Цар-Едіп» .Дія трагедії відбувається
у Фівах.Жрець від імені народу просить
Едіпа допомогти врятуватися від моровиці,насланої
богами на місто.Той відповідає,що послав
Креонта до дельфійського оракула з запитом,як
слід діяти далі.Едіп прилюдно присягається
знайти злочинця і вигнати його з міста.За
порадою Провідника хору він наказує сліпого
віщуна Тіресія,і коли той зявляється,цар
просить назвати вбивцю Лая.Напруження
зростає ще більше,коли Тіресій ,захищаючи
свою честь,відкриває імя справжнього
злочинця-сам Едіп і є «безбожною скерною
краю нашого».У дальшій гострій суперечці
провісник майже відкриває Ндіпові все
його минуле,натякаючи на злочин. «Цар-Едіп»
традиційно називався трагедією фатуму,невідворотності
Долі.Але ця ідея вже була закладена в
самому міфі,тому так однозначно трактувати
твір Софокла не можна.Одна з найголовніших
для сучасників,ця ідея була нерозривно
пов’язана з думками про недосконалість
людини як такої порівняно з вищими силами,про
обмеженість і немічність її пізнання.Зрозуміти
істину людина неспроможна,як не спромігся
мудрий Едіп,котрий розгадав загадку Сфінкса,розкрити
драматичну приреченість власної долі.Зцього
надзвичайно важливого для автора висновку
випливає й характер напруженого конфлікту,що
його можна визначити як протиборство
волі людини,яка намагається змінити свою
долю чи навіть втекти від неї,і вищої
волі богів,які визначили цю долю.На особистому
жорстокому досвіді герой переконується,що
неспроможний боротися з Долею.Характер
трагічного конфлікту в трагедії Софокла
«Антігона».Головний конфлікт зосереджений
навколо проблеми співвідношення державних
і божественних законів.Право царя-вимагати
виконання законів і карати за їх порушення.Він
надзвичайно сувро дотримується законності,адже
безладдя руйнує встановлений суспільний
лад.А що ж захищає Антігона?Своє право
сестри поховати брата,оскільки вони зв’язані
кровними узами,що освячені вищими силами.На
відміну від Креонта,вона знала про виданий
ним закон і порушила його свідомо,вважаючи
неписані закони вищими за людські.Зважаючи
й на світогляд Софокла,його беззастережну
віру в богів,можна зробити висновок,що
перемога залишається на боці Антігони,адже
вона захищає «неписані»,божественні
закони.А чи можуть помилятися боги?Ніколи!Ідейно-художнє
новаторство в трагедії «Медея».Евріпід
уславився своїми жіночими образами й
особливо зображенням психології жінок.Медеї
серед них належить окреме місце,вона
«злочинна» варварка,хоч це й не заважає
протестувати проти соціального нерівного
й приниженого становища жінки взагалі.Евріпід,який
загалом досить вільно ставиться до міфів,у
цій трагедії обирає найдраматичніший
варіант або,можливо,навіть і вигадує,коли
робить Медею дітовбивцею.Дуовний конфлікт
героїні розкриває Евріпід і схвильованим
монологом,у якому Медея розповідає про
свої думки,минулі події,особисті наміри.Композиція
трагедії складена так,що вже з самого
початку глядачі вводяться в центр подій,напруження
безперервно наростає,досягаючи кульмінації
в прощальному монолозі героїні.Зовсім
інакше зображений Ясон.Крайній егоїст
і прагматик,він уособив найгірші риси
людини Евріпідової доби.Жадібність,честолюбність,брехливість,лицемірство
характеризують Ясона як героя негативного.Особливості
конфлікту та зображення героїв у трагедії
Евріпіда «Іполіт».Як і в попередній трагедії,головну
увагу поет концентрує на розкритті внутрішнього
конфлікту Федри й показує гостру боротьбу
в ній двох почуттів-пристрасті й подружнього
обов’язку.У всіх сценах,де зявляється
Фреда,відчувається,що вона надзвичайно
самітна,в неї немає близьких подруг,їй
нема з ким поговорити ,розважити душу,бо,крім
своєї няньки вона нікого не бачить.Іполіт-носій
виключно позитивних якостей,високоморальна
й благородна натура.Іполіт ще й філософ,а
на той час філософи саме в природі бачили
свій ідеал.Його образ надзвичайно життєвий,до
того ж Евріпід переносить на нього характерні
ознаки свого часу.Цей міфологічний
герой постає як породження епохи кризи
афінського суспільства.Слід додати,що
Іполіт чесний,вірний своєму слову,заприсягу,дану
рабині,він розплачується власним
життям.Усі ці риси складають портрет
духовно багатої людини,серйозного філософа,вимогливого
тй суворого до себе.Щоправда,Евріпід
не ідеалізує свого героя.В його особі
він засуджує ту частину афінської аристократії,яка
пишалася своєю зверхністю над менш освіченим
демосом із презирством ставилася,відповідно
до одного з філософських напрямів,до
злободенних суспільно-політичних подій.Світогляд
Арістофана,проблематика і тематика комедій.Із
самого початку літературної діяльності
Арістофан чітко визначив свій дальший
поетичний шлях-шлях бойового публіциста,корисного
для рідного міста громадянина,який говоритиме
співгромадян тільки сувору правду,захищатиме
їх від лицемірів,демагогів і політиків,викриватиме
неправду й пороки,все те,що відвертає
афінян від демократії та погіршує
життя.Свідомий важливості поставленого
перед собою завдання,Арістофан щиро вважав,що
комедійний поетичний,хто може попередити
громадян про небезпеку,переконати легковірних
не слухати «чужу похвальбу»,бути «пильним
у справах державних».Саме в цьому полягає
його високе завдання,і слава про такого
поета розноситься по всій Елладі.Війна
стала лихом для багатьох еллінських держав,і
Арістофан добре це розумів.Він присвячує
їй і свою найгострішу в політичному плані
комедію «Вершники».Напевно,не було такої
гостро-актуальної проблеми в суспільному
житті Афін,яка б не зацікавила Арістофана
і не дістала відображення в його комедіях.Поширення
софістичних філософських напрямів у
період війни викликало появу п’єси «Хмари».Задум
«Ос» Арістофана був значно ширшим-він
викривав заможну рабовласницьку верхівку
Афін,що намагалася повністю підкорити
своїй волі афінський демос.Афінський
стратег Нікій,людина поміркована,розпочав
у 422 р.мирні переговори зі Спартою і навесні
наступного року підписав перемиря-так
званий Нікіїв мир.Під час цих переговорів
Арістофан і написав п’єсу «Мир» у якій
нищівно висміяв войовничу партію,яка
втягла Афіни у війну.Оптимістично-радісна
комедія закінчувалася тріумфом працьовитих
селян,які славили прихід бажаного миру.Зміст
ідеалів афінської демократії,ідейна
спрямованість комедії «Вершники».Ця
найгостріша і найяскравіша п’єса Арістофана
безперечно з тих, що м знаємо ,вершиною
давньої аттичної комедії.В уїдливо-сатиричній
формі поет зобразив афінську демократію
в період її занепаду з цілком певною метою-допомогти
їй піднятися до колишнього рівня,врахувати
й виправити вади внутрішньої й зовнішньої
політики,спрямувати її в бік мирного
розвитку.Проте,історично обмежений,Арістофан
не міг ще зрозуміти необоротності історичного
процесу,неминучості розкладу політичної
системи з усіма його наслідками.Через
це всі соціально-політичні негаразди
й суперечності свого часу він пояснює
злою волею чи корисливими інтересами
окремих політиканів і ідеологів.До того
ж суб’єктивно-максималістські оцінки
своїх сучасників інколи перешкоджали
Арістофану бути історично справедливим.Зокрема,карикатурно-негативний
образ Клеона-Пафлагонця не зовсім відповідає
образові історичного Клеона,у якого було
багато позитивних рис.Знаною мірою спотвореними
постають в інших комедіях Сократ і Евріпід.Тема
миру,ідейно-художня специфіка комедії
Лісістрата.Головне змістове навантаження
в комедії має агон між Радником,захисником
прихильників війни і Ліісістратою,яка
відстоює мирне життя.Арістофан,далекий
від захисту жіночої емансипації,розуміє
героїню,коли вона висловлює побоювання
за життя синів,яких у неї відбирають на
війну,за долю неодружених дівчат.Власне,вустами
героїні говорить сам поет,коли викриває
справжні причини війни.Вона виникла через
жадобу можновладців до збагачення,золото
є причиною всіх нещасть.Ообливості композиції,художні
засоби і прийоми в комедіях Арістофана.Надзвичайно
тісно пов’язані з реальним життям,комедії
Арістофана сповнені політичними натяками,недомовками,маловідомими
для нас іменами його сучасників.Безперечно,афінські
громадяни чудово розбиралися в усіх символах
і алегоріях поета,але в нові часи вони
утруднювали розуміння тонкощів Арітофанових
п’єс і зменшували інтерес до них.Особливо
вражає мова поета.Дотепна й надзвичайно
виразна,яскрава,сповнена гострих жартів,каламбурів,несподіваних
виразів та порівнянь,вона увібрала в
себе всі скарби соковитої народної мови
еллінів.Дуже часто Арістофан удається
до прийому пародії,імітуючи мову ліричних
і драматичних поетів,уасників софістичних
дискусій чи релігійних відправ,використовує
діалектизми,простонародні звороти тощо.Його
мова змінюється залежно від того,хто,і
де говорить.У парабаі і агонах вона більш
стримана й літературна,у прологах та
епісодіях звучить просто як розмовна
і навіть вульгарна,пересипана часом брутальними
жартами.Але це з нашого погляду,еллінські
ж глядачі такою її не вважали,оскільки
для них ця мова була звичною,нею вони
розмовляли.Загалом до культурних явищ
минулого необхідно підходити історично,тобто
не можна їх оцінювати під кутом зору моралі
людей нашої епохи.Історичне значення
творчості Арістофана полягає у навдивовижу
сміливій критиці всього того,що він уважав
шкідливим для афінських громадян,у визвольному
новаторстві поглядів. «Батько комедії»ста
засновником політичного,сатирично-викривального
жанру в драматургії..Ідейна спрямованість,проблематика,характери
комедії. Менандра.Менандр досить чітко
проводив у своїх творах ідеї,співзвучні
тогочасним прогресивним поглядам.У знедоленому
й приниженому рабові він завжди намагається
показати людину,яка ні в чому не поступається
перед вільним громадянином,а часто багато
в чому і перевершує його.Трдиційно зневажена
громадською думкою гетера,пертворюється
в Менандра на втілення шляхетності й
добра.По-новому автор почав підходити
й до проблем шлюбу,створення сімї,виховання,що
наближало його до Евріпіда.Можливо,в
цьому й була причина не дуже великої популярності
Менандра.Відповіді до нових віянь його
персонажі висловлюють досить вільні
думки,в епікурівському дусі,піддаючи
сумнівам справедливість божественного
промислу.А один із них фактично не вірить
у втручання богів і визначення ними різних
мір покарання чи нагороди.Мова Менандра
наближається до мови освіченої частини
афінського населення,тому в ній відсутні
брутальні вирази чи непристойні слова.Незважаючи
на віршовану форму,вона сприймається
як невимушена розмовна мова вихованого
аттичного громадянина.Комедії Менандра
відчутно вплинули на римську комедію,зокрема
на Плавта і Тіртея,а через них –і на західноєвропейську
драму.Аналіз комедії Менандра «Третейський
суд»( «Полюбовний суд»).Від цієї комедії
збереглося понад 670 рядків.Ця комедія
має чітке гуманістичне спрямування.Шляхетна
поведінка раба Сіріска,гетери Габротонон,страждаючої
Памфіли,й навіть Харсія,який,зрозумівши
глибину свого злочину,перероджується,розкриває
в цих персонажах глибоку людяність,найщиріше
бажання допомогти іншому,а також критично
оцінити власні дії,щоб потім спрямувати
їх на добро.Уперше в античній драматургії
зявляються такі філософські,проникливі
за своєю глибиною роздуми головного героя,випереджаючи
картання Гамлетом своєї пасивності.Тільки
Харісій докоряє собі за свою пихатість,небажання
зрозуміти моральну зверхність Памфіли
над ним,простити її за вчинок ,у якому
вона була безневинна.Нарис комедії «Відлюдник»(«Мізантроп»).Головним
героєм комедії є Кнемон,з яким поіязані
всі дії інших персонажів,котрі ставляться
до нього спочатку різко негативно.Деспот
у родині,людиноненависник,погану вдачу
якого не витримує дружина,уїдливий буркотун
і скнара,Кнемон справді особливих симпатій
не викликає.Йому огидне саме спілкування
з людьми,звернення до нього якогось перехожого
з невинним запитанням викликає в цього
нечеми вибух гніву та образ.Автор наділяє
Кнемона конкретно-соціальними прикметами,що
надають злидареві особливої виразності.Чи
не відчай і безнадія живили ворожість
Кнемона до людей?Цього ми не знаємо.Та
в кінці п’єси гуманіст Менандр пимушує
героя переглянути своє ставлення до реального
світу і повертає йому нормальні людські
якості.Виявляється,що в цієї простої
людини є пихована благородна мрія,врешті
висловлена кількома мудрими словами.Композиційно
комедія «Відлюдник» відходить від
традиційної схеми,коли в пролозі якийсь
персонаж розповідав про дальший розвиток
інтриги і,таким чином,коротко знайомив
глядачів з цсім сюжетом.У цій п’єсі бог
Пан лише констатує становище,що склалося,тому
подальші події невідомі.А це дає можливість
авторові вільно ними варіювати й створювати
несподівані комічні ефекти..Традиційно
герой комедії для вирішення своєї проблеми
звертається до раба чи до когось,хто може
допомогти.Тоді дія п’єси зосереджується
саме на цьому «відповідальному персонажеві».Сострат
також звертається до досвідченого інтриганта
,раба Гети,до Горгія ,але вони нічим йому
не можуть допомогти,отже,трафаретний
прийом тут не спрацьовує.Слід сказати,що
взагалі Менандр намагається уникнути
торованих шляхів.Новим елементом у комедії
була й розвязка:конфлікт несподівано
вирішувався самим Кнемоном,що «переродився»після
нещасного випадку.Менандр чудово володів
мистецтвом інтриги,прийомами обману
глядачів,які чекають традиційних ходів
автора,майстерно підтримував постійне
напруження.Комедія має одверто гротескне
,з елементами буфонади,закінчення.Характерні
особливості Александрійської поезії.Поезія
Калімаха.Сюжети.Витончена форма.Бурхливе
відродження багатьох поетичних жанрів
припадає на 3 ст.до н.е.,і відбувається
воно в Александрії.Афіни залишаються
осторонь цього процесу.Спираючись на
досвід класиків 8-5ст.до н.е.,використавши
розроблену ним систему віршування,елліністичні
поети істотно трансформували «стару
лірику».Елліністичні поети зосереджують
свою увагу на вивченні окремої особистості
з її тривогами і надіями,намагаються
розкрити її почуття.Своєрідною модою
чи хизуванням стало прагнення виявити
свою ерудицію,обізнаність із багатьох
галузей знань.Тоу поетичні твори здебільшого
призначалися не для широкого кола читачів,а
скоріше для вибраних,таких же освічених
,як і поети,людей.Прагнення до оригінальності
й несхожості в олександрійських ліриків
із крайнім індивідуалізмом і аполітизмом.Однією
з особливостей творчості олександрійських
поетів було переосмислення міфологічних
легенд.Безперечно,міфи залишалися основою
ліричних творів,проте сліпа віра освіченого
суспільства в богів поступово зникає.Александрійці
збагнули,що кожна епоха має заново відкривати
поезію,відповідну природним запитам
свого часу.Усвідомлювали і свою мету:зв’язати
поезію з життям,зробити її живим мистецтвом,морально
полегшити долю маленької людини,показати,що
незважаючи на труднощі,лише вона зберігає
кращі людські цінності-честь,доброту,правдивість
і гуманізм.Найвідомішу частину спадщини
Каллімаха становлять численні епіграми,елегії,гімни,невеликі
епоси,епілії,ямби та інші малі ліричні
форми.Великий успіх мали чотири книги
його «Причин»-збірки елегійних оповідань
про міфологічні причини появи культів
і свят.Каллімах досить обережно ставвився
до класиків,картав спроби сліпо наслідувати
їх. «Велика поема»-писав поет,-то велика
біда.»Ідеал Каллімаха-невеликий ,але
досконалий за формою,відшліфований вірш.За
Каллімахом,головна мета поета полягає
в досягненні високої майстерності.І він
виступає проти тих,хто піднімає талант
балаканиною.Використавши за зразок кіклічну
поему,можна й собі написати подібний
великий твір.Такі спроби,вважає Каллімах,несуть
смерть літературі.Він глибоко розуміє
поезію і гірко сумує,коли смерть обриває
життя талановитого поета.Ідейно-художні
особливості буколічної поезії.Жанр ідилії.Феокріт.В
олександрійську лірик Феокріт увійшов
як засновник і найвидатніший представник
буколічної,пастушої поезії,або еклоги,в
римській поезії-пасторалі.Розвиток буколічної
поезії породив специфічний жанр ідилії.Ідмлію
можна розуміти як невелику поему(до сотні
рядків)зі специфічним змістом,вона зображувала
затишну,екзотичну природу,головними
героями стають наївні,мирні,закохані
пастухи та пастушки.Причини пояи даного
жанру можна пояснити тим,що за руїни демократії
література перетворилася для окремої
особистості на предмет індивідуальної
насолоди,засіб самовдосконалення чи
самоосвіти,переконавшись у марності
політичної боротьби,втомлена міською
суєтою людина мріє про надійний затишок,забуття
серед далекої й напівзабутої природи.Такій
людині Феокріт і пропонує свою вишукану
поезію,сільську лірику для городянина.