«Дім» у творчості інших письменників

Київський національний університет імені Тараса  Шевченка

Інститут філології

Кафедра фольклористики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНЦЕПЦІЯ «ДОМУ»

У ТВОРЧОСТІ

 ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

студентки 2 курсу

відділення фольклористики

Забуцької.Ю.С.

 

Науковий керівник – 

Доц. Шевель С.М.

 

 

Київ

2013 

Зміст

 

1.Вступ:

 

• Тема
• Мета
• Про творця Валерія Шевчука
• «Дім» у творчості інших письменників

 

 

2.Основне положення курсової  роботи:

 

•  Концепція «дому»

 

 

3.Пов’язаність  твору з усною народною творчістю

 

 

4.Висновок

 

 

5.Список використаної  літератури та джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Тема:

« Дослідження концепції  «дому», «дороги» у творчості Валерія  Шевчука .  А також порівняння поетики «дому» Валерія Шевчука та інших зарубіжних і вітчизняних поетів. Вирішення загального питання фольклору в творчому спадку В.Шевчука.»

 

Мета:

« Поставленою в моїй роботі метою є те, щоб розкрити головний задум автора, що до «дому» та «дороги». Те що «дім» ми можемо розглядати не тільки в значенні « сімейний затишок» , а й у інших  значеннях, таких  як, «переплітання двох світів» чи ж «межею недосягненого»

 

Перш ніж сідати за написання  курсової роботи, я звичайно взялася за читання неперевершеного роману – балади «Дім на горі». Читавши його, я дещо не розуміла, адже цей роман дійсно напрочуд складно сприймається. Завершивши читання мені чомусь захотілося відвідати Житомирщину. І я все таки відвідала це чудове місце. Приїхавши туди я почала шукати гору,  і я все таки її знайшла. На тій горі стояв маленький будиночок, прямо як романі Валерія Шевчука. Побачивши те чудо-чудес у моїй голові почали прокручуватися слова з роману «…Дивився на той дім, так густо заселений дітьми, були в ньому відчинені вікна, і в них мигали дитячі голівки і вилітали  раз по раз високі, дзвінкі голоси…».

Чесно кажучи передати відчуття, котрі я відчувала, просто неможливо!

Я опрацювала достатню кількість  для написання цієї роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про творця Валерія Шевчука

 

Валерій Шевчук – творчо активний прозаїк. Зовні спокійний, завжди з легкою, іронічною усмішкою, повільний у рухах, небагатослівний, насправді він внутрішньо експресивний, у мисленні динамічний і спраглий на нове, ще не пізнане, духовно необхідне сучасному дню.

Шевчук Валерій Олександрович  народився 20 серпня 1939 року в родині шевця в Житомирі. В 1956 році після закінчення школи хотів стати геологом, але життя повернуло так, що йому не вдалося вступити до геологічного Університету. І саме в цей період починає захоплюватися українською літературою. Особливе враження на нього справила книга Д. Багалія « Григорій Сковорода – український мандрований філософ ». Через кілька років вступає на історико – філософський факультет Київського університету. Саме з цього часу він починає писати новели. Були в житті Валерія й переломні, на мій погляд, моменти життя, саме тоді, коли його твори не друкували, і він писав « для себе » - це 70рр. 20 століття.  Сама ж жанрово – стильова і проблемно – тематична палітра Валерія Шевчука просто вражає.

Валерій Шевчук у своїй різнотематичній і багатожанровій творчості послідовно утверджує ідею необхідності виборення людської істини на шляхах індивідуального самовдосконалення і суспільного прогресу. Тому він так активно ат легко вступає в діалог із сучасником, використовуючи багатий духовний арсенал національної  і вселюдської культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Дім» у творчості  інших письменників

 

Вивчення творчості письменника-шістдесятника  В. Дрозда з її філософською глибиною і художньою своєрідністю передбачає виявлення та аналіз основних для  художнього світу письменника мотивів, образів, символів. Одним із концептуальних елементів у прозі В. Дрозда є  образ дому, що зумовлено увагою письменника до всього, що пов’язано  зі світом життя людини. Образ дому закорінений у його дитячі спогади  і є уособленням сім’ї, родини, куди неодмінно повертаєшся і  в реальному світі, а також  у пам’яті. До аналізу творчості  письменника-шістдесятника В. Дрозда зверталися літературознавці. Дім належить до основних факторів людської культури. Спочатку призначений для захисту людини від природної стихії, він поступово набуває нових функцій і постає в різних іпостасях: дім – житло, незалежність, недоторканність;

дім – сім’я, жінка, любов, продовження роду, постійність; дім  – традиція, нація, народ, історія. Отримавши  додаткові семантичні навантаження, дім перетворився в зменшену копію  моделі світобудови і людського  буття, розкриваючи особливості  менталітету того чи іншого народу. Причина зафіксованої в багатьох національних культурах значущості поняття дім полягає, можливо, в тому, що в ньому сфокусовано зв’язок між людиною і оточуючим світом. Вивчення творчості письменника-шістдесятника В. Дрозда з її філософською глибиною і художньою своєрідністю передбачає виявлення та аналіз основних для художнього світу письменника мотивів, образів, символів. Одним із концептуальних елементів у прозі В. Дрозда є образ дому, що зумовлено увагою

письменника до всього, що пов’язана зі світом життя людини. Образ дому закорінений у його дитячі спогади і є уособленням сім’ї, родини, куди неодмінно повертаєшся і в реальному світі, і у пам’яті. До аналізу творчості письменника – шістдесятника В. Дрозда зверталися досить багато літературознавців, серед них був і Микола Жулинський.

 

 

 

 

 

 

 

Основне положення  курсової роботи

Концепція «  дому » у творчості Валерія  Шевчука

 

« Дім » - це образне відбиття певної одвічності, близьких та найбільш особистих зв’язків між людиною та навколишнім світом. Це найважливіший моральний та смисловий орієнтир, який визначає цілісність літератури, єдність та взаємозумовленість її напрямків. Це, нарешті, позначення внутрішніх меж тієї чи іншої культури, гарантія її самобутності й самодостатності.

Валерій Шевчук – прозаїк непередбачений. Він осмислює життєвий плин як незбагненну загадку, коли доля на театрі життя ставить свою виставу наче з чистого листа. І ніхто не здогадається, що узагальнений сенс людського існування вже колись було пережито і художньо відтворено в поетиці різних часів по-різному. Письменник, природно, вивчав ті «історії та географії», перш як узявся створити власну систему естетичного та світоглядного узагальнення. Він з’ясовує й виявляє ті глибинні зв’язки з минулими «школами», спираючись на які розгорнув свою панораму українського життя середини ХХ століття: «Отак ми й тягли наші дні, .тягли за собою власні клопоти, волочили хату нашу, тягли ночі, покірні і загалом спокійні люди, і так тривало доти, доки не наставала пора нового вибуху. Я помітив цікаву закономірність: життя людське; то плин, загалом

малоцікаваий, розмірений, навіть нудний. Банальне порівняння: життя як ріка, але в ньому щось є тонко підмічене. Спокійно дзюркоче вона між каміння, тиха, мирна й лагідна, а загриміли грози, полилися дощі, і вона розливається, піниться, каламутніє, рве греблі.

Образ Дому один із ключових у творчості Валерія Шевчука. Не можна не відчувати найважливіший символ в «Домі на горі» і в «Стежці в траві», і в «П’ятому номері», і в інших «домах», які він ніколи не залишав без уваги.

І це не випадковість, якщо взяти до уваги яке значення приділяв Шевчук всьому, що пов’язано зі світом життя людини. Тут закладено цілу філософію, яку можна називати авторською концепцією. «Квартирне питання» в його творах незмінно поєднується із загальною проблемою людського існування, до того ж не лише у конкретно-побутовому, але й у філософському плані.

У «Білецьких» Сильвестр, поет, мислитель, потім зек, стає духовним лоцманом, який поставив собі локальне завдання знайти стежку в траві . Він намагається знайти гармонію хоча і мікросвіті осередку родини. Йому хочеться написати «додому»,але зовсім звичайне поняття дому в тій страхітливій дійсності набуло якогось екстатичного забарвлення. Режим однозначно прагнув не тільки ізолювати «ворогів народу», а спалити за ними житейські мости, провести ідеологічну «дезінфекцію», що дозволило б перетворити їх на живих мерців у довічній зоні тотального відчуження. Режим спотворював людські взаємини, й потрібна була величезна робота душі, аби вистояти перед деформацією і зберегти в собі вічні людські цінності. Сильвестр Білецький виміряв ідеал Дім, родину, родинну атмосферу, образ дому. С початку свого ув’язнення він написав додому п’ять листів-віршів. Це ціла програма позитивізму: «Здається, це було там: пішовши від дружини й дочки, склав той дім, як дитячу розкладну книгу, і забрав її з собою. Коли треба було, він розгортав ту книгу, і кожна сторінка тієї уявної книги означала для нього кімнату. Так бавився: пригадував кожну річ і кожну подряпину на стіні, кожну фотокартку і сволок, покритий накладеним одна на одну дошками, та й зрештою, кожну дошку на підлозі. Здається це таки в тому листі він писав, що бачить підлогу свого дому зеленою, а зеленою бачив її тому, що під час марень у той дім запливав і їхній сад. Отож кімнати в його уяві зростали квітами, котрі росли в їхньому саду; всі вони росли там і зараз, тільки тепер сад був висунутий з дому, як шухляда зі столу».

Сильвестр, напруженням всіх вольових зусиль простує до здобуття свого ідеалу крізь, здавалося, несходиму  пустелю духовної ізоляції всезабуття в ім’я лише одного; повернутися додому й утвердити нерушиму стіну родинного гнізда. Він став апологетом, свідомим носієм ідеї Дому як єдиного духовного осередку, можливого захисту душі від суспільної ерозії, агресії. Саме він віднаходить стежку в траві як символ намисленого, омріяного ідеалу. Для нього було важливо, щоб у понятті стежки містилися й філософський ідеал родини, й естетичний. Стежка веде до клумби квітів, з якою пов’язано багато поетових переживань: «В домі висла безконечна тиша, а він дивився, надивитися не міг на стежку й тюльпанову клумбу. Очі в нього розширилися, і потекло з них світло, бо тим світлом налилися зелень і повітря. Перед ним лежала обросла травою стежка, і він мав таки реальну можливість на неї ступити. І це була не візія, не марево, не був це навіть образ, який переслідував поета, було це щось живе, наочне і просте».

Образ Дому природний для Валерія Шевчука: він виник з його дитячих спогадів і далі протягом його подальшого життя залишається втіленням життєвого ідеалу, символом його віри. Валерій Шевчук неодноразово повторював, що в його розумінні «дім як благо, дорого як прокляття… горе вигнання, радість повернення».

І на підтверджування цього; почуття героя з роману «Дім на горі», який повертається до рідного гнізда: «Серце Хлопцеві забилося прискорено; втягло його в той отвір вулиці, наче могутнім насосом. Захотілось побігти в цю бліду порожнечу, ні, ні, подумав він, не варто так перейматися! Здавалось невідома сила піднімає його над землею, на око вибилась непрохана сльоза; пішов він швидко-швидко, на віки здивувавши рябу Катьку, яка розкаже сьогодні кумасям про дивака, який не йшов по їхній вулиці, а летів, а може, й плив».

Разом з тим не має ніякого сумніву щодо літературної орієнтації цього образу. Можна відзначити як найменше три його значення, достатньо традиційні в українській літературі, які так чи інакше враховані Валерієм Шевчуком у його творах.

Суперечки про конкретно  історичний і національний зміст  цих понять свідчили про «роздвоєння» української культури, але саме вони і були свідоцтвом про її цілісність, виявили той самий центр, який оточений різноманітними і рівновеликими  літературними явищами ХХ ст., які  складають разом з тим єдиний феномен.

Саме так сприйнята ідея Дому Валерієм Шевчуком. В його романах, оповіданнях, повістях це абсолютний центр людського життя, точка перетину цінностних координат: «вертикалі» й «горизонталі».

Трансформований образ Дому присутній в повісті Валерія Шевчука «Двері навстіж». Тут дім Заклунних можна розглядати в двох вимірах. Перший вимір формальний. Двокімнатне по мешкання поділене ними навпіл. Як висловився автор «кожному по клітці». Смисловмістовна фраза: тут і натяк на знелюднення і вказівка на неможливість повноцінно спілкуватися, на бажання сховатися від життя. А можливо, що тільки так вони можуть зберегти хоча б ілюзію мирного існування, «не покусатися».

Інший вимір; символічний. Дім - родинний затишок, спокій, співзвучність душ.

У романі «Дім на горі» основні смислові лінії знаходяться «вертикально» між «одвічними зірками» та «грішною землею». Реальне і фантастичне об’єдналося, переплетаючись зримо і незримо. Але духовне і матеріальне не протиставляється, воно зближене і являє собою одне натхненне і речове ціле, єдиний, олюднений світ. Валерій Шевчук стверджує ідею єдності всього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе й світу та перевірити досвід минулих поколінь для майбутнього.

Чому саме Дім на горі? Незвичайний цей Дім. Бабця розповідає Галі історію дому, тому що вже «з’явився «той сірий з вусиками», повторювалась таж ситуація . Так от народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять . Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене. Так було і в матері твоєї, так повинно статися і з тобою .

Приходять до нас і інші чоловіки . Ці пришельці не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з’являються бозна-звідки і спокушають юних красунь. Можливо, вони прилітають сюди, як птахи, а може, простісінько пролазять через вибиту в паркані дірку. Тоді народжувались у нашому обійсті хлопчики, доля який майже завжди була сумна: всі вони до чогось рвались і навіть із дому тікали» .

Певним чином, «Дім на горі» - це така своєрідна трансформація того-таки Парнасу з його жіночим населенням (музи), можливо, непряме відображення його образу: Дім на горі живе водночас реальним життям свого часу і мусить поборювати житейські клопоти, яких не обійти, а з другого боку, саме тут народжується казка чи, кажучи точніше, легенда. Чоловіки, народжені в Домі, не залишаються жити на горі, бо не задля погірдливого існування вони існують і не задля усамітнення, їх вабить світ людей, їм необхідно бачити перед собою «долоню вулиці», бо без такого з’єднання зі світом людей творчість неможлива. Вони бачать не тільки минуле, вони, можна сказати, минулим міряють сьогоднішнє, співчувають людям і люблять їх. Вони знають, в кого радість чи горе, несуть страждальцям посильну поміч і вміють на відстані відчувати поклики людських душ. Перед ними спалахує світло і хочуть вони пізнати цей світ заради повноцінного творчого існування.

Жінки ж цього « Дому » зі стоїчним спокоєм та терплячістю приймають всі випробування, адже це на їх плечі покладається турбота про Дім на горі, який творить красу та митців. Жінки - це добре начало Дому, вони, справді, наче музи, адже музи самі не творять, а тільки сприяють тому, надихають, вони, зрештою, те об’єднувальне, що лучить в одне нероздільне таких, здавалося б, різних людей. Життя їх нелегке, але душа залишається чистою .