Доклад по "Литературе"

Прилепська А.О. студ. ДонНУЕТ

Кобзар І.М. старший викладач кафедри українознавства

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ ЛЮДИНИ В РАННІЙ ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Тарас Шевченко – центральна постать в українській літературі, у всій українській духовності. Його творчість – виняткове, неповторне явище в історії світової культури. У ранніх творах Шевченко наслідує старших поетів-романтиків. Скажімо, переймає їхній улюблений жанр – баладу, бере за взірець стилістику, образність, мелодику. Але наслідування виявляється значно досконалішим, аніж оригінали.

 Шевченко та морально-етичний ідеал людини – одна з «одвічних» проблем шевченкознавства, досліджених уже, однак ще далеко не вичерпаних. У міру того, як поглиблюється й видозмінюється розуміння моралі, назріла потреба звернутися до художнього мислення поета з метою з’ясування особливостей становлення й формування морально-естетичних ідеалів людини, особливо в ранній період творчості.

Поетична спадщина Т. Шевченка пробуджувала, виховувала людину, захищала в ній все людяне, несла нове поняття про людську гідність, звеличувала красу душі народу. Свідомість власної гідності Великий Кобзар проніс крізь усе життя. Поет не знав угод із совістю, він не відчував «зерна неправди» за собою, і ця твердість моральної позиції була йому підтримкою.

 Ще в ранньому ліричному монолозі «Нащо мені чорні брови...» автор, передаючи свої почуття й переживання, прагне осмислити причини своєї нещасливої долі та незадоволення станом морально-етичних відносин у суспільстві. Людське суспільство уявлялося поетові жорстоким, байдужим до моральних законів. Питання, які ставить і залишає без відповіді Шевченко, виражають бажання відчути парадоксальність людської долі, людського щастя і разом з тим дати оцінку дійсності, людей, розкрити їх соціальну відчуженість:

Нащо ж мені краса моя,

Коли нема долі?..

Тяжко мені сиротою

На сім світі жити;

Свої люди – мов чужії,

Ні з ким говорити...

Т. Шевченко, проникаючи в таємниці людського життя, використовуючи традиції  Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, у творчості яких переважали морально-етичні теми, пошук гуманістичних ідеалів, на перше місце ставив людину та її світ. Світ людський у сприйнятті простого народу постає й у поемі «Катерина». Це світ людський у його найширших вимірах, побачений крізь призму незбагненних парадоксів, незрозумілих людині з її моральних критеріїв, але зумовлений якимись іншими критеріями, іншою логікою, яку розуміє, може, лише сам Творець цього світу [3, c.19].

Такий гуманістичний морально-етичний підхід є філософською основою сприйняття світу в поемі «Катерина» та й у більшості його пізніших творів.

Як зазначав Є. Кирилюк, у елегії «На вічну пам’ять Котляревському» «вперше виражено літературно-етичні погляди раннього Шевченка»[2, c.61].. У поезії поет роздумує про безсмертя творчості І. Котляревського і про її естетичну суть. Майстер слова Шевченко цінує й бачить красу в людях, у природі, у праці людській. Він ніколи не втрачав відчуття реальної людини й водночас завжди співвідносив її з ідеалами, такими природними й такими недосяжними:

І світ божий, як Великдень,

І люди як люди!

У ліриці раннього періоду Т. Шевченко піднімає й проблему розвитку літератури рідною мовою. Його хвилює слава й майбутнє національної культури, її роль в духовному житті людини, естетичний вплив літератури на людину.

Поезію «Думи мої, думи мої...» називають «своєрідним автопортретом». Це не лише духовне обличчя поета, але й поезія, у якій знайшла повний вияв творча самосвідомість Шевченка, що мала вплив на формування національної самосвідомості народу [1, c.133]. У поезії звучить передчуття трагізму власної поетичної долі. Поет розмірковує, чи знайдуть його «думи» відгук у серцях людей. Але разом з цим – це й почуття батьківської любові, і радості, особливе почуття ніжності, яке проявляється лише до власних дітей.

Своє моральне покликання людини-борця поет порівнює з позицією поета-кобзаря, і в цьому полягає суттєва риса творчості раннього Шевченка.

У центрі ліричних творів українського поета – людина, що глибоко й болісно переживає свій етичний вибір, бореться за утвердження життєвого ідеалу.

Оригінальне бачення моральних начал людини, добре знання етичних ідеалів, життєвої мудрості народу було характерне для творчої самосвідомості раннього Шевченка.

З часу появи перших Шевченкових рядків і по сьогодніщній день його слово виконує важку роботу творення моральності, самосвідомості людини. Таким чином, будучи поетом народним, раелістичним, врешті-решт, просто чесним і справедливим, Т. Шевченко вкладає в образи своєї ранньої творчості риси загальнолюдські, морально-етичні, наділяючи їх невичерпною силою добра і правди.

Поезія Шевченка – це не просто сума поетичних рядків, це той духовний хліб, який допомагає формуванню внутрішнього світу людини. І тому Кобзар у своїй творчості широко освітлює морально-етичний ідеал людини, його лірика – це духовна основа всього морального виховання народу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Мовчанюк В. П. Медитатизна лірика Т. Г. Шевченка. – К., 1993. – С. 133.
2. Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 1964. – С. 61.
3. Шевченко Тарас. Повне зібр. тв.: У 12 т..-К., 1989. – Т. 1. – С. 19.