Дослідження традицій кельтського фольклору у романі «Трістан та Ізольда»

Зміст

 

 

Вступ

Розділ І. Сутність культурних та літературних надбань Зрілого Середньовіччя

I.1.Загальна характеристика Середньовіччя………………………………………. 4

        I.1.1. Розвиток культури Англії в Середніх Віках……………………………6

I.2. Історія виникнення рицарського роману………………………………………7

I.3. Особливості бретонського лицарського роману……………………………..10

 

Розділ  ІІ. Дослідження традицій кельтського фольклору у романі «Трістан та Ізольда»

II.1. Походження роману «Трістан та Ізольда»………………………………...…15

      II.1.1. Персонажі: імена та характеристики…………………………………..17

II.2 Роман про  «Трістана та Ізольду» як відображення особливостей культури Середньовіччя……………………………………………………………………….20

Висновки……………………………………………………………..……………...27

Список використаної літератури…………………………………………………..28

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Значним явищем середньовічної культури є рицарська  література, розквіт якої припадає на XII- XIII ст. З утвердженням феодалізму закріплюється привілейоване становище  феодального класу, в XII ст. остаточно  оформлюється класова свідомість феодалів та їхня ідеологія. Поняття благородства знайшло найбільш повне вираження в інституті освяченого церквою «рицарства».

Розквіт рицарської літератури зумовили багато причин. Неабияке значення мали контакти з арабізованою Іспанією та країнами Близького Сходу (в результаті хрестових походів). Вони сприяли зміцненню міжнародних зв'язків Європи, розширенню кругозору європейців, знайомили їх з вищою і витонченішою культурою арабських країн, з досягненнями їхньої науки, філософії, поезії. В Європі помітно зростає інтерес до знань світського характеру, зокрема до античної спадщини - творів Арістотеля, Платона, Вергілія, Овідія, Ювенала, Стація та ін.

Рицарський «кодекс честі» поповнюється заповідями, які можна визначити  поняттям «куртуазід» (франц. cour - двір; courtois - чемний, ввічливий, галантний). Таким чином, ідеальний рицар повинен бути вже не тільки хоробрим, стійким у захисті честі, щедрим, а й вишукано ввічливим, вміти поводитись у товаристві, особливо в оточенні жінок, здатним на ніжні почуття. Виникає культ «Прекрасної Дами» - складна куртуазна етика, згідно з якою рицар ідеалізує, звеличує даму і васально служить їй.

З'являється  тип мандрівного рицаря, який, шукаючи  подвигів і слави в ім'я своєї  дами, блукає по країнах Європи та Сходу, ризикуючи життям, і вмирає з її ім'ям на устах. «Роман про Трістана та Ізольду », безсумнівно, відноситься до цього жанру. Однак у цьому творі є чимало того, що для традиційних лицарських романів характерно не було.

Саме тому темою курсової роботи буде дослідження впливів кельтської  культури на сюжет роману.

Актуальність теми дослідження обумовлюється необхідністю усестороннього розгляду віпливів фольклору на світобачення письменників Середньовіччя.

 

Об’єктом дослідження є елементи англійської історії та культури в романах Середньовіччя.

 

Предмет дослідження – вираження тогочасних традицій та звичаїв в романах про «Трістана та ізольду»

 

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі роману «Трістан та Ізольда», детальному розгляді джерел та епохи його створення.

 

Досягнення мети передбачає досягнення таких конкретних завдань:

 

• вивчення основних моментів щодо особливостей написання твору «Трістан та Ізольда»

• дослідити епоху Середньовіччя та дати характеристику тогочасної літератури;

• визначити особливості впливу народних джерел на переказ про трагедію закоханих;

• проаналізувати особливості актуальності сюжету.

 

Матеріалом дослідження слугували романи про «Трістана та Ізольду», реконструйованим у ХХ столітті Жозефом Бедьє.

 

Методи та організація  дослідження. Використовується описово-компаративний метод, метод систематизації та аналізу матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Сутність культурних та літературних надбань  Зрілого Середньовіччя

 

І.1. Загальна характеристика Середньовіччя.

Середньовіччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 століття — початок 16 століття). За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.). Соціально-економічний лад середньовіччя в Західній Європі схематично можна змалювати таким чином. На розвалині Західної Римської імперії виник ряд часом дуже великих (як, наприклад, імперія франків часів Карла Великого), але неміцних ранніх феодальних монархій. Спочатку всі землі належали королю. Він розподіляв їх між своїми васалами — феодалами (феод — назва наділу), які служили в його війську. Феодали, в свою чергу, наділяли землею селян, що виконували повинності (панщина, оброк). Встановлювалися складні взаємовідносини між кріпосними селянами і панами, і всередині класу феодалів (принцип «васал мого васала — не мій васал» [2]).

Відповідно, виділяють  і основні періоди:

• раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.);
• феодальна роздрібненість (XI—XII ст.);
• централізація держав під королівською владою (XIII—XV ст.).

Для середньовічної культури характерні дві ключові відмітні ознаки: корпоративність і панівна  роль релігії і церкви. Середньовічне суспільство, як організм з клітин, складалося з безлічі соціальних станів (соціальних прошарків).

Могутнім об'єднуючим чинником в  таких умовах були релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість європейської середньовічної культури.

Сам образ середньовіччя часто  асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. Сам стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Згідно з поширеними в лицарському середовищі уявленнями, справжній лицар повинен був походити з хорошого роду. Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав родовий герб і родовий девіз. Приналежність до стану передавалася у спадок, в окремих випадках у лицарі посвячували за виняткові військові подвиги. Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції (Лангедок).

Мистецтво раннього середньовіччя  несе відбиток перехідності, в ньому  змішані язичницькі та християнські мотиви. З утратою античних досягнень головну роль отримало декоративно-ужиткове мистецтво, а пізніше — архітектура.

Найхарактерніші для романського мистецтва типи споруд — замок (укріплене житло феодала) і храм, також дуже міцний ззовні. Зразком планування романського храму стала римська базиліка (в перекладі — «царський будинок») — величне прямокутне приміщення, розділене поперечними опорами - колонами на декілька зал — нефів.

Яскравою  сторінкою лицарської літератури є  поезія трубадурів (від прованс. trobar — знаходити, створювати). Існувала на півдні Франції у Провансі з кінця XI до початку XIII ст. Лірика трубадурів постала утіленням лицарського світогляду. Поезія трубадурів була першою в Європі світською поезією народною мовою. У кожній країні їх називали по-різному: у Англії — менестрелі, у Німеччині — шпільмани. Лірику трубадурів живили різні джерела: фольклорні пісні та обряди, антична і східна поезія. Вони оспівували лицарське любов та героїчні подвиги. У творчості трубадурів виділяють 3 основні тем: війна, служіння сюзерену та поклоніння Прекрасній Дамі.

 

І.1.1. Розвиток культури та літератури Англії в Середніх Віках

В XI ст. населення Британських островів складало близько 2 млн. людей.

Від англосаксонських часів  осередками освіченості залишалися монастирі, які готували кліриків –  чиновників та священників. З ХІ –  ХІІ ст. стандарти освіти дещо змінилися у бік підвищення її якості та рівня. В Англії, як і у всій Західній Європі відбувався процес духовного та культурного зростання, накопичення знань, розвитку науки.

Погляди на інститут шлюбу та стосунки статей пройшли у добу Середньовіччя  довгу еволюцію. Соціальний статус і права жінки були слабо забезпеченими. Причинами цього були загалом патріархальний характер суспільства, в якому провідну роль відігравав чоловік.Певна зміна ставлення до жінки відбулася у ХІІ – ХІІІ ст., коли серед пануючої верстви Англії поширилася французька традиція куртуазії (ввічливості). В її основі лежало уявлення про те, що спосіб життя та спілкування благородних людей має відрізнятися від звичаїв простого народу. Найвідомішим проявом куртуазії стало куртуазне (духовне) кохання та культ Дами, які пропагувалися у піснях трубадурів і труверів та в лицарських романах. Однією з причин шанобливого ставлення до шляхетних жінок було й те, що жінок було менше, ніж чоловіків, причому об’єктом куртуазії були лише жінки шляхетного стану.

Нормандське завоювання обумовило  певні специфічні особливості мовного  розвитку. Головною з них було поширення  в Англійському королівстві трьох  мов – французької серед правлячої  верстви, англійської серед широких  мас населення та латини у церковних  справах й адміністрації. Це позначилося на мовному та жанровому характері англійської середньовічної літератури.

У середовищі феодалів найбільш популярним жанром була лицарська поезія, яка  була принесена з Франції співаками-поетами  труверами. Найпоширенішим проявом лицарської поезії був римований лицарський роман, який відбивав звичаї вищої феодальної верстви, пропагував героїчні подвиги, кодекс лицарської моралі, зразки людських чеснот. Найбільше поширення отримали романи про короля Артура та лицарів Круглого столу.

Коріння цього циклу – історичні  та легендарні перекази кельтського  епосу, які спочатку були записані у  Франції, французькою мовою, а у  XII1 – XIV ст. з’явилися в перекладі англійською.

У лицарських романах вперше в літературі з’явилося глибоке зображення індивідуальності, психології, інтимних та романтичних переживань. Від епічних творів раннього Середньовіччя лицарські романи відрізняються тим, що вони вже повністю є продуктом людської фантазії, творчого вимислу.

 

І.2. Історія виникнення рицарського роману.

 

Батьківщиною  рицарського роману є Північна Франція. Тут при феодальних дворах і замках в XII ст. вже панувала витончена куртуазна  культура і створювалися літературні  центри. В силу історичних обставин саме у цій частині Франції  переплелися кельтські, англосаксонські та французькі культурні традиції, що підготувало це середовище до сприйняття фольклору і легенд різних народів і часів. Становлення рицарського роману проходило в руслі загального літературного процесу. Роман зазнав впливу різних літературно-історичних джерел. Він - «сучасник» міської літератури, історіографії, тематично роман багато чим пов'язаний з «жестами» (наприклад, темою воїнської доблесті, морального обов'язку, честі). Разом з тим роман - вже принципово новий жанр зі своїми проблемами і поетикою. Якщо в героїчному епосі герой здійснює подвиги в ім'я племені чи держави, то в романі на першому плані - власні інтереси особистості. Типовим персонажем роману є мандрівний рицар, який іде на подвиги та «авантюри» (пригоди) заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Як і в куртуазній ліриці, велике місце в романі відводиться жінці і темі кохання, а також морально-етичному аспекту, проблемі виховання молодої людини та деяким іншим. [10]

Творцем роману був поет, у Франції він називався трувером. Звичайно це городянин або клірик, освічена людина. Він перебував на службі при дворі або замку; сеньйор був його покровителем і замовником. Служба ця була почесною, феодали дорожили талановитими поетами і часто переманювали їх один у одного. Велике значення для розвитку роману мало посилення у XII ст. інтересу до античності. Твори Овідія, Вергілія, Стація, латинські переклади Гомера та ін. стали сюжетними джерелами та взірцем розповідної техніки, стилістики.                    Могутній вплив на роман здійснили народні джерела - екзотичний фольклор східних країн (наслідок хрестових походів) і місцевий - кельтський (бретонський) з його надзвичайно своєрідною фантастикою. Куртуазний епос насичений описами зачарованих замків, лісів, таємничих островів, чарівних джерел, розповідями про злих і добрих велетнів, всесильних чаклунів, прекрасних фей, зловредних карликів тощо. Незважаючи на вимисел, казковий елемент, символіку та алегорію, роману властивий стійкий інтерес до сучасності. Правда, куртуазні автори ідеалізують придворно-рицарське життя, але все ж у їхніх творах відображені певні сторони буття європейських, а також східних країн.

У романі чимало детальних описів (замків, придворних свят, турнірів, битв, багатолюдних полювань, міських ярмарок тощо), тобто проявилось прагнення до конкретизації обстановки. Але головною ознакою рицарського роману є поглиблення психологічного аспекту, розкриття внутрішнього світу людини, показ душевних переживань, глибини почуттів, боротьби страстей. Це зумовило тяжіння до індивідуалізації характеру, спробу створити портрет (поки що жіночий), а також пейзажні зарисовки. Спочатку виникає роман у віршах, потім - у прозі.