Література і музика

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

Інститут  філології

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Література і музика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Киів  – 2013

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………2

Жанри, що поєднують музику і літературу……………………………....3

Думи як власне український жанр музики і літератури………………………………………………………………..…6

Тема  музики в літературних творах,

Використання  «музичних» художніх засобів авторами. 
Аналіз циклу «Сім струн» Лесі Українки…………………………………………………………………….7

Висновок…………………………………………………………………..9

Література……………………………………………………………….10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Література є чи не найуніверсальнішим видом мистецтва, оскільки апелює вона не до наших чуттів, а до нашої свідомості, в якій може викликати образи як зорові, так і слухові. А отже, література використовує одночасно і засоби вираження образотворчого, і музичного мистецтва, і засоби, доступні лише їй. Зокрема багатою є сфера літературних художніх засобів, запозичених із музики: паузи, репризи, використання ритмічного малюнку, голосові підсилення чи послаблення, звуконаслідування. ..  Слово – теж тонічна одиниця, і вже навіть просте виразне прочитання звичайного тексту може дати нам мелодичний малюнок. Звідси прослідковуємо цілком природній зв’язок музичного та літературного мистецтва. 
        Проте, красне письменство має перевагу, що одночасно є і недоліком, перед музичним мистецтвом: образи,  на які опирається словесний опис є значно конкретнішими, ніж образи, що використовуються в музиці. Відповідно це викликає більш конкретні образи в суб’єкта, а музика діє швидше на рівні настроїв. І оскільки музика користується переважно абстракціями, вона не потребує перекладу, адаптації чи пояснення. В цьому є велика перевага і це є причиною чому в добу романтизму музику вважали найвищим з мистецтв. 
       Беручи до уваги вищесказане, можна стверджувати, що синтез цих двох видів мистецтва має мати найсильніший ефект на тих, до кого вони спрямовані.  Але  так само сильним є і вплив, що здійснюють вони одне на одного. Адже митці теж люди, сприйнятливі не лише до сродного їм жанру, а й до прекрасного загалом. Тому чимало літературних творів були написані під враженнями від музичних ( цикл «Сім  струн» Лесі Українки, «Сияла ночь. Луной был полон сад…» А.А.Фет, «Импровизация» Б.Л.Пастернак ). Надзвичайно великою є кількість музичних творів, створених за мотивами чи як акомпанемент до літературних (опера «Тарас Бульба» М. Лисенка, музика на вірш В. Симоненка «Лебеді материнства» П. Майбороди, опера «Фауст» Ш. Гуно).

       Тобто, на шляху свого розвитку  література почерпнула в музики  як виражальні засоби,  нові  жанрові форми, нові образи, так  і теми.

       Отож, вважаю важливим дослідити питання, пов’язані з тим, що література зачерпнула у музики, а саме: 
                    1. Жанри, що поєднують літературу і музику 
                    2. Тема музики в літературних творах

                    3. Художні засоби, перейняті з музичної сфери

                                                             -2-

1. Жанри, що поєднують музику і літературу

       Окремим пластом для розгляду та вивчення можна вважати жанри, що синтезують літературу та музику, що по-суті своїй являються злиттям двох видів мистецтва. До них можна віднести пісню, молитву, оперу, арію, тощо. Але в даних жанрах, на мою думку, все ж таки превалює музика, адже спираються вони на сам перед на сприйняття суб’єктом емоцій, закладених в мелодію, в ритм. Тобто, перше, що сприйме слухач – музика, а тоді вже, в другу чергу – смисл закладений в текст. Тобто лірика в даному випадку слугує певним підкріпленням почуттів, закладених в музичний матеріал. Отже, ці жанри швидше відносяться до музичного мистецтва. Звернімо увагу на інші, ті в яких провідна роль належить все ж таки слову, але які виконувалися з музичним супроводом або певним речитативом, наспівом, поєднуючи літературу з музикою. Такі жанри мають вкрай давнє походження і подальший широкий розвиток.

        В часи зародження мистецтва літературні тексти часто були нерозривно пов’язані з музикою:  різноманітні заклинання, замовляння, молитви виконувались на певний музичний мотив. Це полегшувало запам’ятовування, адже ці тексти не записувались. Також вони виконувались у супроводі музичних інструментів, що мало містичний та  ритуальний  характер. Так в давній Єгипті існувала потужна традиція таких творів, в пірамідах знаходять зображення виконання їх під супровід примітивних інструментів.  Пізніше від ритуальних текстів і культових пісень стали відокремлюватись окремі жанри: гімни, молитви, плачі, тощо. Вони продовжували  виконуватись із музичним супроводом. Багато прикладів знаходимо в релігійних книгах: Рігведа (веда гімнів), Самаведа (веда пісень), Атгарваведа (веда замовлянь і заклинань), виконання яких описано в Араньяках, Гати в Авесті. Традиція виконання цих творів з музичним супроводом збереглась і до сьогодні. До того ж зараз гімн сприймається як музичний твір так само, як і літературний. На урочистих заходах, до прикладу, часто виконують саму лише музику певного гімну. 
       Пізніше, в античній Греції, з загальним розвитком мистецтва з’являлися і нові літературні жанри, деякі розвинулися з більш давніх творів ритуального характеру. Особливу увагу тут варто приділити драмі, ліричним віршам, поемам.

                                                       -3-

        Давньогрецька драма, зокрема трагедія, розвинулася з дійств на честь Діонісія-Вакха і первісно являла собою діалог хору з актором і виконувалась повністю або майже повністю співом. Пізніше було введено другого і третього актора, хор тепер виконував супроводжуючу роль. Проте, збільшилась роль музичного оформлення, що мало передавати настрій, що панує в певній сцені. Арістотель в своїй «Поетиці» називає музичну композицію одним з п’яти основних елементів трагедії. Отже, давньогрецька драма, трагедія зокрема, спочатку була суцільно або майже суцільно музичним твором, потім перейшла до декламації та музичного супроводу. Приклади драми: «Едіп-цар» Софокл, «Агамемнон» Есхіл та інші.

       Ліричні вірші, так само, як і поеми в древній Греції виконувались у супроводі музичного інструменту ліри, звідки і пішла назва роду літератури  - лірика. Крім ліри використовувались також кіфара та  флейта. Грецька лірика ділилася на власне пісню та хоровий спів і розвивалася в один час з елегією та ямбом : Терпандр передував Архілоху, а в один час із Солоном жили головні представники обох видів лірики: Алкей та Сапфо, Стесіхор.  Акомпанемент був необхідний для відмінювання розміру, ритму прочитання і, звісно, створював настрій, відповідний змісту твору. Від ліричних віршів також відділилися також і пісні.

      Наступним жанром, що поєднував літературний текст із музичним супроводом і яскраво виокремився, була балада. Балада зародилася і зазнала свого найбільшого розквіту в добу середньовіччя.  Балада - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Тобто музичний супровід в баладі існує як залишок від танцювального характеру цих творів. Однак у ХІІІ столітті вона зазнала змін і оформилася як літературний жанр. Відпав рефрен танцювального характеру, залишились постійних три строфи і музичний супровід. Виконання балади є протяжним, майже наспівним і  
відповідає музиці. Традиційно балади оформлюють програшами,  тому вони мають цікавий музичний малюнок. Хоча пізніші твори цього жанру часто обходились і без музичного супроводу. Приклади авторських балад: «Лісовий цар» Гете, «Гарольд» і «Старий лицар» Уланда, тощо.

   

                                                      -4-

      Отже, в світовій літературі існує  достатньо прикладів поєднання  в одному жанрі музичного та  літературного мистецтва. В деяких  випадках це проявляється як  залишкова ознака від більш  давніх літературних форм. Але основною метою такого поєднання є підсилення впливу на слухача чи глядача, створення відповідного настрою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  -5-

 

2. Думи як власне український жанр музики і літератури

 Дещо  подібним за історико-героїчним  наповненням та настроєм до балад є жанр, характерний для української літератури  XVI –початок XX століть – дума. Це ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Дума — жанр суто

українського  речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який

 виконували  мандрівні співці-музики: кобзарі,  бандуристи, лірники в Центральній  і Лівобережній Україні. Думку про те, що первісні думи складалися на честь загиблого героя, підтверджують дослідження, які вказують, що епос багатьох народів за своєю природою, за походженням пов'язаний з плачами і похоронними голосіннями. Стосовно українських дум вперше це зауважив Михайло Максимович, а потім продовжив і розвинув цю думку Філарет Колесса, який довів, що думи близькі до народного голосіння своєрідною формою поетичного і музичного вислову. Ф. Колесса дослідив і встановив, що думи та голосіння споріднює мелодійна та ритмічна близькість (речитативний стиль), нерівноскладовість віршових рядків, перевага дієслівних рим, певна імпровізація тексту і музики. Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент, проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні. На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення». Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях.

             Отже, думи є прикладом власне українського поєднання літератури і музики. Як і інші  світові приклади, думи походять від більш давнього жанру – голосіння, для якого було характерне приспівування і використання музики не лише як акомпанементу. В думах же музика, так само, як і в подібних європейських жанрах, відіграє підтримуючу роль, роль певної опори і підтвердження емоційної сторони твору та його змісту.

                                                    -6-

3.  Тема музики в літературних творах,

Використання «музичних» художніх засобів авторами. 
Аналіз циклу «Сім струн»  Лесі Українки

       Як ми вже переконались, музика  для літератури є джерелом  нових форм, художніх засобів  та виражальних прийомів. Також  література послуговується музикою  як допоміжним, підтримуючим засобом  для кращого сприйняття художнього твору.  
       Але крім цього музичне мистецтво є ще й невичерпним джерелом натхнення для письменників та поетів. За мотивами музичних творів чи на їхній манер часто писались поезії та проза («Ноктюрн» М. Рильський, "Прощальний романс" О. Ірванець, «Пелюстки старовинного романсу» Л. Костенко ).  
        Розглянемо  Лесі Українки «Сім струн». 
       Цикл містить сім віршів – відповідно до семи нот гами. Кожен з віршів символічно має назву певної музичної форми: Do – гімн, Re –пісня, Mi – колискова, Fa – сонет, Sol – рондо, La – ноктюрн,  Si – септима. Також кожен твір починається складом, що позначає відповідну ноту гами.

       Так, як Леся Українка сама  була обдарованим музикантом  і добре розумілася на жанрах музики вона зуміла передати характерні особливості композиції музичних творів, наслідуючи їх словами. До прикладу, ноктюрну характерні тони піано та піаніссімо, часте використання легато (музичний прийом поєднання двох нот для злитого звучання), щоб досягти плавності, переливання звуку в звук. Подібне можемо спостерігати в рядках «Ноктюрну» Лесі Українки:

                 Лагідні веснянії ночі зористі!

                 Куди ви од вас полинули? 
Щоб досягнути подібності звучання з легато, поетеса використовує збіги голосних: «Лагідні веснянії очі». Також у вірші унаслідується настрій музичного ноктюрну – тужливий, ностальгічний, тихий. 
       У вірші «Рондо» спостерігаємо майстерне наслідування форми.  В музиці рондо – камерний невеликий за обсягом твір, зазвичай швидкий, в рамках якого циклічно повторюється одна музична тема з можливими трансформаціями. Вірш «Рондо» дійсно короткий за обсягом, швидко читається і весь час прокручує одну тему:

              Соловейковий спів навесні

             Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

Іноді повторюється з варіаціями:

 

 

                                                         -7-

   
                           Вільні співи, гучні, голосні

                           В ріднім краю я чути бажаю,

Але ми все  одно впізнаємо тему співів, що лунають  в рідному краю.

       В «Пісні», складеній на ноту ре, поетеса наслідує фольклорний стиль звучання пісень, що ми можемо досить часто спостерігати в українській літературі. Цікавим є момент імітації протяжності приспівування, що вказує на наслідування пісні саме як музичного, а не літературного жанру: