Література раннього Середньовіччя

1.Література раннього Середньовіччя

Література раннього Середньовіччя була представлена клерикальною літературою (від лат. — церковною) та архаїчним епосом.

Клерикальна література посідала чільне місце, тому що головну ідеологічну роль у суспільстві відігравала церква. Вона була представлена різними жанрами.

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4—5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340–397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410–428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15 та 16 століттях.

Періодизація середньовічної літератури

Поділ європейської середньовічної літератури на періоди визначається етапами суспільного розвитку народів у цей час. Вирізняються два великих періоди:

• раннє Середньовіччя — період літератури розкладу родового ладу (від 5 століття до 9-10 століття);
• зріле Середньовіччя — період літератури розвинутого феодалізму (від 9-10 століття до 15 століття).

Раннє Середньовіччя

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.

Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.

Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

1. Кельтська література

Перші кельтомовні літературні твори з'являються у VII—VIII ст. Тоді у скріпторіях ірландських монастирів були записані «саги», що містять величезний масив інформації стосовно традиційної культури кельтів дохристиянської доби. Термін «сага», який використовується у відношенні до цієї групи джерел є умовним, оскільки в самій ірландській культурі для їх визначення використовувалося слово «scel»— повість. Більшість саг виглядає як поєднання віршованого та прозаїчного викладу, з виразним домінуванням останнього. На сьогоднішній день прийнята класифікація саг за циклами, серед яких виділяють чотири: міфологічний, героїчний (уладський), історичний, королівський та цикл Фінна. Ці тексти більшою або меншою мірою зберегли численні міфологічні мотиви, які знаходять прямі паралелі в описах греко-римськими авторами вірувань та звичаїв стародавніх кельтів.