Національний характер у поезії Шевченка "Холодний Яр"

Національний характер у поезії „ Холодний Яр ˮ   Тараса Шевченка

Батюк Оксана, студентка 2 курсу філологічного факультету

Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка

(Наук. к . Єременко О. Р., канд.. філол. н., доцент)

Твори Т. Шевченка стали надбанням духовності українського народу. Поет вивів українську культуру на високий рівень розвитку, сміливо підкреслив її національну самобутність, переконливо довів, що нація – це ідеальна форма буття.

Для поета поняття нація – народ – особистість були нероздільними. Національну самобутність українців поет бачив у повсякденному житті, традиціях і звичаях простого народу, з якого вийшов сам. Творчість Шевченка була голосом його душі. Він добре знав, у чому сила народу і його слабкість, тому і говорив: „ Щоб знати людей, то треба пожити із ними. А щоб їх описувати, то треба самому стати чоловіком… Отоді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним ˮ.

У багатьох творах Т. Шевченка яскраво виражений національний характер, тобто сукупність соціально-психологічних рис, національно-психологічних настанов, стереотипів, властивих національній спільноті на певному етапі розвитку. Національна ідея – домінує у творчості поета. Г.Клочек переконаний, що „ ідеологічна концепція будівництва української України неможлива без опори на головні постулати Шевченкової національної ідеї ˮ. Ця ідея не лише декларована автором, а осмислена й аргументована. Тривалий час його поезія „ Холодний Яр ˮ вважалася антиросійською, тому не друкувалася в тоталітарний період.

Осмислюючи українсько-польські стосунки, поет увиразнює події Коліївщини 1768 року. Саме ці виступи були найяскравішою та наймасштабнішою відповіддю нашого народу на багатовікове національне, соціальне й релігійне гноблення українського народу.

Холодний Яр   виступає у творі символом слави та волі, нездоланних визвольних прагнень українського народу. Поет із сумом констатує, що „ до його / І стежки малої не осталосьˮ. Лише спогади про славні сторінки минулого України навіюють тугу. Поета турбує питання:  „ Де ж ти дівся в Яр глибокий / Протоптаний шляху?ˮ. Він шукає і не знаходить відповіді на поставлене запитання, йому болить, що криваві жертви в боротьбі за волю залишились марними.

У автора виникає думка, що це „ нові кати ˮ заховали той праведний шлях, щоб до яру „ Люди не ходили / На пораду ˮ.У поезії домінує мотив протиставлення. Поета непокоїло, що українці стають байдужими до суспільного зла й несправедливості, але все ж він вірить, що витає над Холодним Яром дух Гонти й Залізняка.

Поет поглиблює у творі героїчне начало, пробуджує національну свідомість українців, він захоплюється гайдамаками, вважає їх героями України, оскільки вони знайшли в собі силу та мужність повстати проти  панів. Він стверджував, що гайдамаки – це гідні наслідування захисники народу, тому відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух: „Гайдамаки не воины – / Розбойники, воры. / Пятно в нашей истории...ˮ Поетові боляче було чути думку історика, який прагнув спотворити й применшити епохальне значення козацько-селянських повстань, зганьбити їхніх учасників, тому він кидає йому гнівні слова: „ Брешеш, людоморе !ˮ.

Автор стає на сторону повстанців, оскільки переконаний у тому, що розбійники  не захищали б інтересів народу. Поет сміливо стверджує: „ За святую правду-волю / Розбойник не стане, / Не розкує закований / У ваші кайдани  / Народ темний, не заріже  / Лукавого сина, не розіб’є живе серце / За свою країну ˮ.

У поезії, що побудована у формі монологу-інвективи  засуджено жорстоке панство, Миколу І названо „ лютим Нероном ˮ, а його прислужників – „ людоїдами лихими ˮ, „ розбійниками неситими ˮ, „голодними воронами ˮ. Т. Шевченко відкрито показує своє зневажливе ставлення до зрадників та боягузів, які не мають власної гідності, не можуть самостійно думати та приймати рішення, а у всьому прислухаються до царя, неначе незрячі йдуть за поводирем шляхом облуди.

У душі поета-пророка жевріє надія на те, що незабаром все докорінно зміниться, що люди почнуть діяти, щоб відшукати „ стежку ˮ  до Холодного Яру. Автор наголошує, що катів жде не тільки народна, але й Божа кара, оскільки вони не дотримуються заповідей Божих, чинять тяжкі гріхи.

Поезія Т. Шевченка сповнена прагненням вільного життя на своїй рідній землі. Слушно зазначав І. Франко: „ Коли б мені прийшлось одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідне життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірний ціле життя. Неволя і переслідування – чи то народне, політичне, суспільне чи релігійне – мали в нім непримиримого ворога. Бажання життя пробивається у всіх його творах як золота нитка з-посеред різнобарвної тканини…ˮ.

Отже, Т. Шевченко в поезії „ Холодний Яр ˮ художньо змоделював події гайдамаччини, возвеличив  борців за свободу. Поет прагнув пробудити в українців силу, мужність, віру в себе та свою країну, адже знав, що українська нація - могутня, а її потяг до волі та правди – незнищенний.