Німецький романтизм

Німецький романтизм

Німецька література, поряд  з англійською, належить до тих європейсь- 
ких літератур, де романтизм склався найраніше і набув найпотужні- 
шого розвитку. На німецькому грунті він був художнім напрямом, 
що розвинувся спонтанно, без великих сторонніх впливів, але саме він мав 
значний вплив на романтичний рух в інших країнах. Водночас романтизм 
у Німеччині триваліший час, ніж в Англії, зберігав свої позиції і в літературі, 
і в інших сферах духовної культури, зокрема в музиці й філософії. Без пере- 
більшення можна стверджувати, що найвищі здобутки німецької літератури 
XIX ст. пов 'язані передусім з романтизмом, чим вона відрізняється від фран- 
цузької чи англійської, в яких не менш значні досягнення пов 'язані з реалізмом. 
Як і в інших європейських країнах, романтизму в Німеччині передував 
преромантизм, який набув тут інтенсивного розвитку.

Енський гурток романтиків

У 1796 р. брати Шлегелі, Август-Вільгельм  і Фрідріх, прибувають до Єни, 
де починають викладати в університеті. Через деякий час дім Шлегелів став 
осередком громадського й літературного життя університетського міста; 
в ньому збираються письменники, філософи, вчені; з них і витворився услав- 
лений гурток енських романтиків, якому належить визначна роль 
у становленні й розвитку романтизму.

Новаліс

Фрідріх фон Гарденберг, який обрав собі псевдонім Новаліс (з лат. — той, хто обробляє цілину) був найобдарованішим митцем в енському гуртку і одним з найобдарованіших серед німецьких романтиків. Водночас він був глибоким і тонким мислителем, але мислив він як митець, його думка, сказати б, складалася з образної матерії. Творчість Новаліса — одна з беззаперечних вершин літератури німецького романтизму, і хоч не можна сказати, що сучасники розминулися з ним, але й по-справжньому його оцінили лише наприкінці XIX— на початку XX ст. До його творчості виявляють активний інтерес представники символізму, експресіонізму, сюрреалізму, і вона має на них помітний вплив.

Л.Тік

Важливе місце у становленні  й розвитку німецького романтизму належить Людвігу Тіку й Вільгельму Вакенродеру, передусім творам, які були написані ними у співавторстві. В них знайшли яскраве вираження деякі тенденції, які слід віднести до найхарактерніших у німецькій романтичній літературі,— тих, що неабиякою мірою визначають її фізіогноміку. Тому творчість названих письменників доцільно розглянути, як певну спільність, в одному розділі.

Ф.Гельдерлін

Серед німецьких (і не лише німецьких) поетів-романтиків було багато людей з тяжкою і трагічною  долею. Але й серед них доля Гельдерліна — одна з найтрагічніших. Цього поета прогледів його вік, тоді як його творчість належить до найкращого й найпоетичнішого з написаного німецькою мовою. За життя він знаходив визнання лише у вузькому колі друзів та поодиноких ентузіастів поезії. Зла доля довго переслідувала Гельдерліна й після смерті, і ближчі покоління майже повністю його забули. Радикальний злам намічається лише наприкінці XIX ст., а на початку нашого віку для нього настає нарешті час відродження й тріумфу. Причому це досить-таки запізніле визнання було напрочуд бурхливим і одностайним. До цього включаються поети й прозаїки, філософи від Дільтея до Гайдеггера, критики й літературознавці; про Гельдерліна з'являється величезна література, яка невпинно зростає й досі. Напівжартома Й. Бехер писав, що Гельдерліну загрожує нове забуття, цього разу під шквалом праць дослідників, коментаторів, есеїстів.

Гейдельберзький гурток романтиків

На початку XIX ст. енський  гурток розпався, що означало також  завершення першого етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов'язаного з "універсальним романтизмом". Один за одним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово переходить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, у 1805 — 1806 рр., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розвитку німецького романтизму, позначеного іншими світоглядними й естетико-художніми орієнтаціями.

А.фон Арнім

Центральною фігурою гейдельберзького гуртка романтиків, його ініціатором і організатором був Ахім фон Арнім. Народився він у Берліні, походив із прусської дворянської родини і був багатим поміщиком. У студентські роки займався природничими науками, а літературою зацікавився, познайомившись у 1800 р. з Новалісом. Але він не пішов шляхом енських романтиків, його захопила хвиля національно-патріотичних настроїв, що стимулювала інтерес до німецької старовини і народної творчості. У Арніма все це поєднувалося з активним неприйняттям нового світопорядку, що несла Французька революція, з прив'язаністю до традиційно-патріархального укладу життя й моралі. Свій час, принаймні з 1811 р., він ділив між літературними заняттями й веденням поміщицького господарства.

К.Брентано

Найобдарованішою творчою  індивідуальністю поміж гейдельберзьких  романтиків був, безперечно, Кпеменс  Брентано. Народився він у Франкфурті, в багатій купецькій родині італійського (по батькові) походження, яка відзначалася артистичними інтересами й була пов'язана з літературними колами. Його мати дружила з молодим Ґете і була згадана в його "Стражданнях молодого Вертера". Як пам'ять про стару дружбу з Максиміліаною Брентано Ґете виявляв приязнь до її дітей Клеменса й Беттіни, яка теж була обдарованою письменницею. Клеменс навчався в кількох університетах, але так і не закінчив курсу і не здобув якоїсь певної професії. Він був справжньою артистичною натурою, талановитою і стихійною, нездатною до постійної практичної діяльності. Все це виразно позначилося на житті Брентано з його палкими 
захопленнями й швидкими розчаруваннями, постійними впаданнями у крайнощі, з його донжуанством молодості й пізнішою католицькою аскезою.

Г.фон Клейст

В історії німецької романтичної  літератури простежується одна сумна  закономірність: творчість її найобдарованіших і найоригінальніших митців обривалася, ледь сягнувши розквіту. Так було з  Новалісом, з Гельдерліном, так сталося  і з її третім геніальним митцем Генріхом фон Клейстом. Іван Франко писав про нього, що це "один з  найбільших талантів німецької літератури, драматик, якого перевершив у Німеччині хіба що один Шиллер". Сучасні німецькі літературознавці майже одностайні в думці, що саме Клейсту слід віддати пальму першості в національній драматургії. 
Як і Гельдерлін, за життя Клейст теж не користувався увагою і визнанням сучасників, що зіграло немалу роль у його тяжкій духовній кризі й самогубстві на тридцять четвертому році життя. Максималіст за духовним складом, безмежно честолюбний ("зірвати вінок з чола Ґете" — на менше він не погоджувався в літературі), Клейст не міг примиритися з репутацією невизнаного генія і невдахи, яка складалася у сучасників. Протягом XIX ст. він залишався письменником для небагатьох, і лише на порозі нашого століття настав перелом, і він був належно оцінений як один з найвидатніших німецьких драматургів, який багато в чому обігнав свій час. Його творчість виявилася співзвучною умонастроям нової історичної епохи, її духовним колізіям і художнім шуканням.

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776-1822)

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними  засадами й провідними тенденціями  вона істотно відрізняється як від  енського, так і від гейдельберзького романтизму, і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьківщині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменником-романтиком, хто свого часу завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.

Генріх  Гейне (1797-1856)

Можна сказати, що Генріх Гейне  є не тільки найзначнішою, а чи й  не характернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція ПоІ  о І Іюрчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції  розвитку мімс-ці.кої літератури 20 — 40-х років, коли в ній відбувалися  бурхливі II (-шкілці процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були .мїимми й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична творчіш., н основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народ-ІІоІо течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсь-Іи> політична активність поета, він все більше проймається радикальними мис І роями і на початку 40-х проголошує себе "барабанщиком революції".