Пантелеймон Куліш - життєвий та творчий
шлях
Куліш – перший звіздар в нашому письменстві, великий
знавець народної мови, а притім добрий
знавець язиків та літератур європейських
народів.
Іван
Франко
Пантелеймон Куліш належить до тих діячів,
які, будучи багатогранно обдарованими,
зробили величезний внесок у розвиток
української культури, літератури, мистецтва,
мови, науки. Він був прозаїком, поетом,
драматургом, перекладачем з багатьох
європейських мов, ученим-літературознавцем
та критиком, фольклористом, істориком,
етнографом, педагогом, дуже багато зробив
як видавець, громадський діяч.
Уся творчість та
громадська діяльність П.Куліша – неоднозначна,
суперечлива. "Наділений великим талантом,
але ще більшою амбіцією., Куліш протягом
свого довгого життя переходив найрізноманітніші
зміни, топтав найрізноманітніші сліди,
виступав у найрізноманітніших ролях
і полишив по собі багату літературну
спадщину, в якій обік цінного, було багато
схибленого, багато суперечностей.."
– так відгукнувся про нього І.Франко
в "Нарисі історії українсько-руської
літератури до 1890 р.".
Народився Пантелеймон
Куліш 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського
повіту на Чернігівщині. Батько його походив
з козацької старшини, належав до дворянства,
але, втративши права на нього, займався
сільським господарством, мав власний
хутір.
Грамоти П.Куліш
навчився удома, від старшої сестри Лесі.
Від неї приказок, прислів'їв. Освіту
продовжив у Новгород-Сіверській гімназії,
директором якої був І.Тимківський – український
педагог і письменник. Під його впливом
у Пантелеймона пробудився інтерес до
народної творчості. Тоді ж молодий гімназист
почав збирати народні пісні та писати
власні твори. Не закінчивши гімназії,
П.Куліш зайнявся приватним учителюванням.
У 1837-1839 рр. навчається як вільний слухач
у Київському університеті. Але царський
міністр народної освіти Уваров, який
інспектував цей учбовий заклад, дав вказівку
виключити студентів походженням з "податных
сословий", тобто не дворян, які поширюють
"неспрокойствие, безнравственность
и неуважение к власти".
Важливою сторінкою
в житті П.Куліша є його довголітнє знайомство
та дружба з Т.Шевченком. Їх єднала любов
до України та її народу, її мови, славного
минулого, прагнення служити батьківщині.
"Глибинне чуття своєї народності була
в обох їх однакою", - зазначав П.Куліш.
– Але було багато чого – й істотного!
– що розділяло їх". Письменник пізніше
писав: "...це зійшовся низовий курінник,
січовик із городовим козаком-кармазинником.
А були справді вони представите лі двох
половин козаччини... Один учивсь історії
просто від гайдамацьких ватажків, читав
її з ураженого серця козацького...; другий
до розумувався української бувальщини
від такого коліна, що з предку-віку не
знало панщини..." І треба сказати, П.Куліш
досить точно визначив ті відмінності,
що й привели до розходжень ідейного характеру.
П.Куліш був учасником
Кирило-Мефодіївського товариства. У 1845
р. переїхав до Петербурга, де викладав
словесність у гімназії, а в університеті
–російську мову іноземним студентам,
самостійно вивчав іноземні мови, оскільки
замислив зайнятися перекладацькою діяльністю.
На початку 1847 р. у
Варшаві його заарештували за участь у
Кирило-Мефодіївському товаристві.
Куліш друкує "Сочинения и письма Н.Гоголя"
в шести томах – чи не найповніше на той
час видання творів великого письменника.
У його друкарні побачили світ і "Народні
оповідання" Марка Вовчка.
П.Куліш прагнув
створити український щомісячний журнал
"Хата", проте дозволу на видання
не дістав. З великими труднощами пощастило
тільки видати 1860 р. альманах під цією
ж назвою, в якому були надруковані твори
Т.Шевченка, Марка Вовчка, Я.Гоголева, Ганни
Барвінок, самого П.Куліша.
Пізніше (1861-1862) почав виходити український
журнал "Основа", де П.Куліш завідував
відділом критики. "Основа" відіграла
значну роль у розвитку української літератури
та культури, в утвердженні української
літературної мови".
Усе це малює образ
П.Куліша, безумовно, темними барвами.
Проте треба насамперед дивитися на те
значене, корисне, що за зробив він для
рідного народу, його культури, літератури,
мови. А внесок його, безперечно, вагомий.
"Дедалі все видніше й видніше стає,
яку велику вагу в нашому письменстві
має це славне ім'я; а яку матиме своїми
роботами, що тільки тепер виявляються
на світ, - про те можна догадуватися. Могучий
майстер української мови й творець українського
правопису, благородний поет "Досвіток".
Перекладач Шекспірових і Байронових
творів, а також Біблії, автор "Записок
о Южной Руси", "Чорної ради" і сили
інших цінних праць має право на нашу повагу
і вдячність. Перед цими його заслугами
забуваються тепер ті помилки, які йому
траплялося робити, а виступає потреба
вшанувати його працю", - писав М.Коцюбинський
у листі до І.Франка.
Слід відзначити
й перекладацьку діяльність П.Куліша Він
переклав твори великих геніїв світової
літератури – Г.Гете, Й.Міллера, Г.Гейне,
В.Шекспіра, над якими працював особливо
багато ("Король Лір", "Ромео і Джульєтта",
"Гамлет", "Макбет"). У 1897 р. вийшла
Кулішева збірка перекладів "Позичена
кобза". Залишив П.Куліш і переклади
та переспіви з священних писань, здійснив
переклад "Нового завіту".
Тарас Шевченко
так писав про свого друга та співвітчизника:
"Спасибі тобі, Богу милий, друже мій
великий, за твої дуже добрі подарунки
і, особливе спасибі тобі за "Чорну раду".
|