Семантика смаків давніх греків за «Метаморфозами» Апулея

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

 

 

 

 

 

 

Самостійна творча робота з античної літератури на тему :

Семантика смаків давніх греків за «Метаморфозами» Апулея.

 

 

 

 

 

 

                                                                                 Виконала студентка 1-ого курсу

                                                                                 Факультету германської філології

                                                                                 групи

                                                                                

 

 

 

 

 

Київ-2012

Якщо заглибитись в літературні твори греків, римлян та представників інших етносів, що перебували на території грекомовних держав і Римської імперії, то можемо відстежити, що поняття смаку існувало в них в їхньому щоденному житті. Найчастіше ми можемо зустріти такі теми: бенкетування (вино, страви), музика та інші. Отже, розглянемо деякі з них:

Страви, вино:

• «Ту ж мить починають подавати вина, солодкі, як нектар, та безліч різноманітних страв». ( Книга 5 ;3)

 

• «Псіхея частує їх щиросердо в їдальні дивними й розкішними стравами та закусками». ( Книга 5 ;15)

 

• «Подейкують, що недовго він буде годувати тебе вишуканими стравами та ласощами». ( Книга 5 ;18)

 

• «Я ж особисто у шовковому фартушку носитиму тобі мигдалі і ласощі, кожен день буду тебе, мого дорогого рятівника, кормити донесхочу». ( Книга 6 ;28)

 

• «Зміцнює дбайливо їх сили чудовою купіллю й розкішними наїдками та напоями, гідними безсмертних богів». ( Книга 5 ;8)

Одна з видів спілкування між людьми у давньому Римі була урочиста трапеза, свято з рясними стравами і випивкою. Цю традицію започаткували ще в давньму Римі і Греції, яка збреріглась й по цей день.

Стіл, зазвичай, був багатий різномінітними видами страв та вин.

 

Вино.

 

Взагалі, греки дуже полюбляли вино. І могли споживати його в будь який час. Навіть зранку,розбавляючи за допомогою цього виноградного напою суху їжу. Також в Стародавній Греції влаштовували так звані симпозіуми, що означали гулянку з вином. В Греції божество вина і бенкетів іменувалося Діонісом, а в Стародавньому Римі – Вакхом,а сама гулянка називалась-вакханалією.

Зазвичай, греки розбавляли вино водою. Але не тільки, щоб зменшити п'янкі властивості, а і тому, що вони були дуже солодкими і густими, і пити їх у  чистому вигляді було майже неможливо. Гулянки скіфів та фракійців греки та римляни вважали небеспечними, тому що вони споживали вино нерозбавленим.

 

 

Страви.

 

III столітті до н.е.- це доба, коли у Римі почався  сильний розвиваток кулінарного мистецства, а саме: винаходили різні поєднання продуктів і страв, намагались розробити основу здорового харчування.

У бідних людей їжа була проста - хліб та розбавлене вино. І використовувалася вона століттями. Але заможні люди Стародавнього Риму полюбляли вишукану їжу та бенкети, які могли тривати годинами і навіть днями. Більш за всі інші, цінувались м'ясо свиняче і козяче. Щодо яловичини, то її викорисовували лише тоді, коли богам в жертву приносили биків.Також на столах можна було помітити рибу і дичину. Спеціально вирощували цесарок, павичів і фазанів, щоб бенкет були багатим.

Взагалі, трапезу можна розділити на три етапи, тобто на три зміни страв. Перший етап являв собою – сир, рибу, ковбасу, яйца. Другий, тобто обід, являв собою м'ясо. Зазвичай, його укладали маринованими оливками. А на третьому етапі гостей вгощували десертом - фруктами.

Безумовно, добре поїсти-для римлян було дуже важливо, але суть була не лише в заході прийому їжі, але бенкет, насамперед, був важливим елементом існування людей, він відповідав соціальним та психологічним потребам людини, члена суспільства. Спільні бенкети були ніби-то засобом організаціі суспільства, єдності та формування громадської думки.

Бенкети та трапези існували як традиція в Римі кілька століть, але вже наприкінці існування Римської імперії вони перетворились на обжерлівість та відверті оргії.

Музика ( як розвага):

• «Ввійщов Невидимий незнайомець і заспівав, а інший грав на кіфарі». ( Книга 5 ;3)

 

• «До її слуху доноситься спів багатьох осіб і, хоч ніхто з людей не показується на очі, ясно було, що це хор». ( Книга 5 ;3)

 

• «Велить кіфарі грати - звучать струни її, велить озватися флейті - флейта грає, велить співати хорам, і хори співають. Ці чарівні мелодії радували слухачок, хоч жодного музиканта не було видно». ( Книга 5 ;15)

 

• «Музи співали хором, Сатир грав на флейті, а молодесенький Пан дмухав у сопілку».  ( Книга 6 ;24)

Отже, для доброго господаря було важливо не тільки нагодувати своїх гостей, але також якось розважити їх. Найчастіше, для цього запрошували музикантів.

Музика-це те, чим в Римі захоплювались усі. Римські арістократи намагались здобути водяні органи (гідравлос) для своїх помешкань, а деякі багатії мали свій оркестр з рабів.Також самі ж багатії та їх родина навчались мистецтву співу  або ж оволодінню якогось музичного інструмента. І не було такого, коли б якесь свято проходило без музичних інструментів. А професія музканта вважалась поважною.

Основою римської музики була грецька. Вона грала важливу роль в різних аспектах життя давніх римлян. У Римській імперії поширення набули музичні інструменти, перевезені з Греції. Гідравлос і кіфара були найпоширенішими інструментами в Стародавньому Римі. Не менш популярнішими були  арфи (трігонон, самбіка) і щипкова ліра (барбітос, магадіс). Духові інструменти можна було помітити на військових легіонах.

Також існували такі музичні інструменти: lituus (видовжений інструмент у формі букви J), bucina (сурма чи ріжок) - вони вживалися для церемоніальних потреб та tuba (довга труба), а для подачі різних команд використовувався cornu (інструмент, подібний до валторни).

Крім бенкетів, музика,насамперед, гралася між боями у амфітеатрах та у театрах. Для цього використовували cornu та hydraulis (водяний орган).

Якщо говорити про релігійні ритуали, то вони супроводжувались музичними виставами, на яких домінувала tibiae (подвоєна труба) під час жертвоприношення, цимбалівта тамбуринів — в оргіях, і майже завжди — тріскачки та гімни.

Як ми бачимо, на святкуваннях використовувалося безліч музичних інструментів. Так на святі Діоніса (бога виноробства і веселощів) використовувалися кимвали та інші шумові інструменти.

Взагалі вважається,що музика використовувалась в у сіх церемоніях, які відбувались на публіці.

Будівництво, предмети розкоші, коштовності:

• «При самому вході в нього ти переймаєшся враженням, що ця розкішна і світла оселя належить якомусь богові. Бо золоті колони підтримують високу стелю, майстерно виконану з цитрусового дерева й слонової кістки, всі стіни оздоблені срібним барельєфом із зображеннями диких звірів та свійських тварин, які, неначе живі, мчать прямо на прихожого. Безумовно, чудодієм була людина, або, вірніше, напівбог, який зумів дивовижною силою мистецтва перетворити таку масу срібла у звірів. Навіть підлога, вимощена дрібненькими дорогими камінцями, була розписана розмаїтими узорами. Ох, які щасливі, двічі й багато раз воістину щасливі ті, хто ходить по цих самоцвітах та інших коштовностях! Але й інші частини цього просторого палацу, що тягся уздовж і вшир далеко, неоціненні своєю дорогоцінністю. Стіни із суцільного золота сяють таким блиском, що, якби сонце перестало світити, палац мав би своє власне денне світло. Так само сяють покої, галереї, одвірки. Все оздоблення його відповідає величності будинку.» ( Книга 5 ;1)

 

• «Згодом, підштовхувана цікавістю й подивом, оглядає докладно це чудо-диво і в одній частині будинку помічає комору, побудовану з великим мистецтвом, повнісіньку скарбів. Немає, певно, у світі речі, якої б там не було». ( Книга 5 ;2)

 

 

• «Незліченні багатства золотого палацу і звертає увагу їхню на безліч прислуговуючих голосів, зміцнює дбайливо їх сили чудовою купіллю й розкішними наїдками та напоями, гідними безсмертних богів». ( Книга 5 ;8)

 

• «Дарує їм золоті речі й намиста з дорогоцінних каменів книга». ( Книга 5 ;8)

 

 

• «Тож ти, сестрице, бачила, скільки там коштовностей і як міняться різними барвами шати, як сяють самоцвіти, скільки, крім того, там повсюдно під ногами валяється золота!»  ( Книга 5 ;9)

 

• Адже не можна вважати щасливими тих, про чиї багатства ніхто не знає. ( Книга 5 ;10)

 

 

• «Бачить тут коштовні дари й тканини, гаптовані золотом, порозвішувані на гілках дерев та на одвірках». ( Книга 6 ;3)

 

• «Колісниця відзначалась тонкою полірувальною роботою та була дорогоцінніша саме через те, що втрачено було з неї частину золота». ( Книга 6 ;6)

 

• «Принеси мені жмутик цієї дорогоцінної вовни». ( Книга 6 ;11)

 

Вершиною мистецької діяльності римлян виявилось будівницство, тому що саме в ньому відобразились найцінніші прикмети римського розуму, а саме: смисл монументальності та ясність розуму. Римляни перейняли від греків любов до колонади та також їхні архітектурні стилі, а саме  корінфський та іонічний. Можемо також зустріти чотирикутні стовпи-філяри й пілястри, напівколони, вмуровані у стіни (філяри), приміщені в стінах. А стіни, в свою чергу, були прикрашені аркадами (луками), опертими на колони чи пістляри. Аттики (стінки) були прикрашені плоскорізьбами. А якщо були вільні простори, то вони заповнювались листями, квітами тощо.

Щодо оформлення будівницва- малярства, то існували різні напрямки малярства: архаїчний, де передбачалась крайня простота; ідеалістичний, який постатям надавав ідеальні риси, а  також реалістичний.

Маляри розподілювали стіну пласкими виступами (зазвичай, на три частини) і на вільних просторах зоображували сади, квіти, поля, а також постаті богів, міфологічні сцени, картини господарського життя, весільні сцени, різні тварини тощо. І цим самим дуже оживлювали кімнату.

Але ще в будівництві був присутній прийом мозаїки. На них відображали різні міфологічні сцени та образи.

Щодо багаства та скарбів. Саме по цьому визначалось заможність людини. Тому люди дуже прагнути мати скраби та дорогоцінні речі, коштовні тканини, дорогоцінний метал тощо, шукаючи кращого життя.

 

Птахи:

• «Тоді чайка, білосніжна пташка, яка крилами торкається хвиль морських, раптом пірнає у вир океану». ( Книга 5 ;28)

 

• «Від зграйки голубів, які звили собі гнізда біля опочивальні володарки, відділяються чотири білосніжні голубки, весело спурхують і, повертаючи мінливо-сяйні шийки, самі впрягаються в упряж, прикрашену дорогоцінними самоцвітами. Відтак бадьоро здіймаються вгору, захопивши з собою і свою володарку. Пустотливі горобці супроводжують колісницю богині з галасливим цвіріньканням, а інші співучі пташки дзвінкоголосим щебетанням звістують про приліт богині. Хмари розступаються, небо відкривається перед своєю дочкою, надхмарний ефір із радістю приймає богиню. Ні зустрічних орлів, ні хижих яструбів не боїться голосистий почет великої Венери». ( Книга 6 ;6)

 

Птахи - неодмінний елемент різних релігійних систем, міфопоетичних традицій і ритуалів.Тому вони відігравали важливу роль у римлян.

Важливою фукцією птаха в них було уособлення нею людської душі.

Для всіх птахів характерні різноманітні зв'язки з богами, героями чи іншими істотами (уявлення, метаморфози,служіння тощо).

 

Отже розглянемо птаху, яка була присутня в 6 ннижці «Метаморфоз» Апулея.

 

Активне розведення саме білих голубів почалося після поразки від фінікійської-перського флоту в Атос, коли перси випустили з кліток всіх священних голубів греків.

Голуби з гладким пір'ям , пов'язані з древніми культами богинь любові і родючості (Астарта, Іштар, Атаргатис ). Вони служили також супутниками Афродіти. Голуби, вважаючись священними, містилися в храмах Афродіти.

Згідно з переказами, чорний голуб (той, що зазвичай прилітав з Єгипту в Грецію ) сів на дуб в Додоні, і заговорив людським голосом. Це послужило приводом до основи святилища і установі одного з найдавніших оракулів. Голубами – плеядами були названі  жриці-пророчиці в священному гаю Додонів. В оповіді про спорудження святилища Юпітера - Амона в оазисі Сівах на першому плані стоїть також голуб.

Цар Аніус розповідає Енею про своїх дочок, які будучи переслідувані греками-переможцями, кликали до Вакху-Діонісу, і той перетворив їх на диких голубів (Овідій «Метаморфози»).

У Стародавньому Римі голуб - священний птах Венери. Однак, голубине м'ясо охоче використовували в їжу. Голубині яйця повинні були викликати любовну млість. Пристрасне воркування самців, нагадує зітхання і скарги закоханого пов'язували з любощами, хтивістю і дітонародженням.

Вважалося, що голуби не мають жовчного міхура і самі вживають лікарські рослини, наприклад, вербену. Тому їх нутрощі і кров вважалися особливо цілющими .