Составной эпитет

Вступ

 

 

 

 Видатний американський  поет і публіцист Уолт Уітмен  увійшов до історії літератури  як реформатор американської  поезії і творець вільного  вірша (верлібра), співець ''світової демократії'' і братерства всіх людей на землі. Він усвідомлював себе співцем і пророком Нового Світу  і уявляв Америку в майбутньому ''інтернаціональному єднанні поем і поетів''.[5; 2]

   Світоглядні ідеї Уїтмена: ідея рівноправності усіх людей, віра у невідчепність творчого генія людини, у всесвітнє братерство народів. Поета завжди вабило до змін, до оновлення почуттів, до набуття нового досвіду. Адже перед ним стояла велична мета: створити книжку, яка відкриє нову епоху в поезії, витворить нові критерії поетичного.

       Уїтмен намагається збатнути закономірності суспільного прогресу,  вказує мету, до якої закликає йти свого читача (див., наприклад, фінал «Таємничого сурмача»: «Війна, смуток, страждання пощезли...»). Некнижне знайомство з навколишньою дійсністю, увага до реальної деталі, орієнтація на конкретно-історичні соціальні ідеали дозволяють поетові раз у раз вириватися за рамки романтичної образності, передбачати реалістичну поетику майбутнього. Як слушно зазначав О. Звєрєв, «...Уїтмен сам собою епоха в історії поетичного мистецтва. XX сторіччя зобов'язане йому дуже багато чим. Його вільний вірш виявився одним із магістральних шляхів, на яких відбувалося становлення реалістичної поетики,— достатньо згадати таких продовжувачів, як Верхарн чи Сендберг».[5; 3]

   Характерна для Уїтмена орієнтація форми і поетичного змісту на майбутнє великою мірою зумовила життєздатність поетових ідей. Уїтмен,— як це властиво тільки геніям,— приніс у світову поезію те, «чого досі ще не було на ваших якнайкраще укомплектованих полицях». [5; 3]

    Виражене Уітменом нове світовідчуття зажадало художніх нетрадиційних засобів. Найрадикальнішим нововведенням в «Листах трави» був вільний вірш, що у великій мірі визначив неуспіх книги у сучасників, які вважали, що поезія неможлива без правильних розмірів і системи рим, обов'язкових в класичній ліриці. Верлібр Вітмена, в якому відсутні ці компоненти, являв собою складний синтез фольклорного та біблійного вірша, синтаксичного паралелізму, що відрізняє ораторську прозу, ритмічно однорідних пасажів-перерахувань («каталоги»), внутрішніх алітерацій та асонансів, які надають завершеність рядках і всієї строфі.

   Вважаючи, що його вірш повинен бути природним, як дихання, Вітмен рішуче відкинув канонічні поетичні форми, на яких, як він вважав, лежить слід неживої літературності, і заклав основи нової поетики, яка отримала виключно інтенсивний розвиток протягом XX століття, особливо в англомовних країнах . Одним з перших, хто оцінив значення зробленого Вітменом для подальшого руху поезії, був І. С. Тургенєв. Серед російських поетів, об'єктивно найбільш близьких Уітмену — В.Хлєбников і В.В.Маяковський.

Актуальність  теми полягає в тому, що вона знаходиться в межах проблем, які вивчаються у галузі літературознавства та зарубіжної лутератури і є недостатньо висвітлені на теперішній час.

Мета  даної роботи полягає у дослідженні художньої експресивності та своєрідності епітетарних структур, як важливого та необхідного для створення ефекту новизни мовно-літературного засобу, розкритті внутрішніх поштовхів поета до створення нових комбінацій зі  слів, які несуть в собі певні ідеї.

Досягнення поставленої  мети зумовило необхідність вирішення  комплексу завдань:

1. Ознайомитися з загальними тенденціями, висвітленими у збірці ''Листя трави'';
2. Дослідити природу епітетарної структури як поняття;
3. Зробити спробу визначення та пояснення ідей, створених Уітменом у збірці за допомогою складеного епітета;
4. На основі попереднього огляду зробити висновок про вплив та важливість використання складеного епітета у збірці.

Об'єктом  дослідження виступає збірка Уолта Уітмена ''Листя трави''.

Предметом дослідження є функціонування складеного епітета у збірці та його художня експресивність.

 

Методи проведення роботи. Вибір методів дослідження пов'язаний із характером роботи і поставлених завдань. Курсова робота грунтується на основі застосування комплексу наукових підходів і методів, що включають загальнонаукові методи аналізу (описовий, структурно-семантичний).

 

Практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали і висновки роботи можуть бути використані при підготовці курсу лекцій із зарубіжної літератури, літературознавства, також при розробці спецкурсів та семінарів.

 

Структура роботи. Курсова робота, обсягом 25 сторінок друкованого тексту, складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження епітетних структур в збірці ''Листя трави''.

 

 

 

1.1. ''Листя трави'', як етапна збірка в творчості Волта Вітмена

 

Слава і велич Уітмена  – це слава і велич його книги ''Листя трави'',над якою поет працював 35 років. 4 липня 1855 року стає знаменною датою в історії американської літератури. Саме тоді було здійснене перше видання збірки ''Листя трави''. До книги входило лише 12 поезій. Упродовж життя поета ця книга перевидавалась 9 разів, додавались нові твори, старі перероблялись, змінювалась композиція. Незмінною залишалася лише назва. Як справедливо зауважив біограф Уітмена Г.Аллен, кожна з його книг ''мала свій особливий смак і аромат, споживаючи свій сік, подібно до дерева, що звелося чарівним чином''. [5; 1]

   1856 року світ побачило друге видання ''Листів трави''. Сюди увійшли такі визначальні поезії, як ''Пісня великої дороги'', ''Пісня про сокиру'', ''На бруклінському перевозі '' та ін.   Плідними для Уїтмена були повоєнні роки. Він здійснив четвертий (1867-1868) і п'ятий (1871) вихід ''Листів трави''. У 1881-1882 роках здійснюється нове видання. Востаннє прижиттєво видано збірку у 1891 році. Його називають ''виданням смертного ліжка''. Нараховувало воно понад 400 поезій .

''…найоригінальніший витвір розуму і мудрості,який коли-небудь дарувала світові Америка.''

                                                                         Із збірки ''Листя трави''[5; 2]

    Що ж таке, зрештою,  «Листя трави»? У статті «Погляд  на пройдене» Уїтмен пояснював:  «„Листя трави"...— це переважно  спроба виразити мою власну  емоційну та особистісну природу... спроба докладно — від початку  й до кінця — від творити  Особу, людське єство (мене  самого в другій половині дев'ятнадцятого  сторіччя в Америці), і зробити  це вільно, вичерпно і правдиво». І тому, якщо спробувати визначити суть книжки «Листя трави», то можна сказати: її тема — це сам Уолт Уїтмен, сюжет — людина і всесвіт, ідея — вічне і неухильне торжество людини. [5; 3]

Вся книжка — це немов єдиний цілісний лірико-епічний твір. Тому, якщо вдатися до порівняльного аналізу «Листя трави», як це робили багато дослідників у всьому світі, легко знайти тут уривки й цитати з різноманітних трактатів різних часів, спроби інтерпретації наукових явищ із багатьох галузей знань, лірико-епічне осмислення і перефразування більш або менш відомих джерел. Тут можна помітити появу цілої зливи новаторських прийомів, починаючи від добре відомого нині «уітменівського каталогу» (перелік реалій для створення ефекту всеосяжності) та специфічної гостросучасної ритміки (використання, наприклад, граматичних категорій як ритмотворчих елементів) і закінчуючи таким складним прийомом як реінтерпретація (вмонтовування різних за своїм походженням фрагментів і цитат до зовсім нового естетичного контексту).

   У «Листі трави»  сучасна людина художньо «проектується»  на історію, на філософські  науки та віровчення, на суперечності власної доби, на майтбутнє, що крок за кроком стає сьогоденням. «Проекція людини на „космос" відбувається і через цілу книжку в її єдності, і через окремі твори або частини цих творів. У книжці можна знайти простіші або складніші мотиви, вирізнити сольний голос і розлоге симфонічне звучання; це — епос, що відтворює великі історичні епохи, мовить і про велике, і про мале одним голосом, бо робить це «вільно, вичерпно і правдиво». «Читач,— писав Уїт-мен,— повинен брати на себе свою частину роботи — тією ж мірою, як я виконую свою. У книжці „Листя трави" я прагну не так утвердити чи розвинути ту чи іншу тему, як ввести тебе, читачу, в атмосферу цієї теми, цієї думки, щоб звідси ти вже сам рушив у свій політ». [1; 256]

  Епічний за своїм діапазоном сюжет — людина і всесвіт — розгортається у книжці Уїтмена не так, як це робилося в класичній епічній поезії. Ліричний герой «Листя трави» є представником всіх епох і всіх земель», і тому автор прагне за допомогою завершених циклів різних за жанром віршів і поем розкрити його в усьому розмаїтті часових і просторових взаємозв'язків від народження і до самої смерті, розповісти про об'єктивну дійсність, яка існує поза людиною, замислитись над призначенням людини у всесвіті, виявити у «звичайній людині» безсмертну її сутність. Ця циклічність (народження — праця — смерть — безсмертя) властива і всій книжці в цілому, і найголовнішим її складникам (як-от пропонована читачеві «Пісня про себе»). Поза увагою поета не залишаються ні звичайнісінькі картини американських буднів, ні краса довколишньої природи, ні соціальна трагедія расової нерівноправності в США, ні одна з найважливіших подій у європейській історії XIX ст.

Уітмен неодноразово давав  пояснення про свої поетичні принципи і свій метод. Поставивши перед собою мету писати для майбутнього, -- він вважав своїм обов'язком виступити наставником молоді, як ''арбітр громадських шляхів''. [5; 3]

Поетична теорія та практика Емерсона, яка укріплювала функціональне  використання складеного епітета в  американській поезії, безсумнівно  здійснила величезний вплив на Уолта Уітмена, який покірно визнавав Емерсона своїм повелителем. Схожість поглядів цих двох людей на поезію очевидна. Вони обоє вчили консультуватися зі своєю душею для того, щоб відкрити правду і красу речей. Дійсність і рецептивні, селективні та асоціативні функції душі поета перед обличчям реальності були передумовою для дозрівання духовного бачення та осмислення, яке знайшло своє вираження у словах та їх своєрідних комбінаціях.

Уітмен мав надзвичайну  цікавість до сил і можливостей  мови, а особливо до окремих слів. Але він не був залежним від них, адже усвідомлював, що підроблене, наслідувальне і декоративне їх використання  стає шкідливим. Поет може стати повелителем слова лише тоді, коли схопить істину, що стоїть за ним.

 

               1.2. Збірка ''Листя трави'' в якості об'єкта наукового дослідження

 

   Лесь Герасимчук, перекладач і популяризатор Уітмена ,відзначав,що тема ''Листів трави'' – це сам Уітмен, сюжет – людина і Всесвіт, ідея – вічне і неухильне торжество людини. Уітмен не отримав університетської освіти. Одначе він засвоїв філософію трансценденталізму свого співвітчизника Р.В. Емерсона, який обгрунтував систему відповідностей між явищами фізичного і духовного світу, а також доктрину ''довіри до себе''. Іншим джерелом втілених у ''Листях трави'' ідей утопічний соціалізм, а також розуміння історії як вільної творчості мас. [5; 3]

У багатьох поезіях звучить  мотив єднання всіх людей. Так, наприклад, у поезії ''Про тіло електричне я  співаю'' Уітмен проголошує рівність і велич людей з різним кольором шкіри. І це не дивно, адже філософія трансценденталізму, яка вплинула на поета, стверджувала,що ''світова душа'' (Бог) існує, проявляючись в кожній істоті, її можна пізнати не розумом, а інтуїтивно. Другий її постулат: знання не набуваються досвідом, а одвічно притаманні людській свідомості.

 Прикметно, що першим помітив і визнав талант Уітмена саме лідер американських трансценденталістів Ральф Волдо Емерсон, який писав з приводу книги Уітмена : ''Я не сліпий і прекрасно бачу всю цінність збірки ''Листя трави''. Я вважаю цю книгу за найоригінальніший витвір розуму і мудрості, який коли-небудь дарувала світові Америка…'' Проте позитивний відгук Емерсона на книгу був чи не єдиним.

Поезія Уітмена є оригінальною та новаторською за формою. Він відмовився від традиційного віршування і використав вільний вірш або верлібр. Збагатив вірш своїми знаменитими довгими словесними періодами, римами, інтонаціями сучасної мови. Багато з віршів поета тяжіє до пісні (недаремно, у назвах багатьох його творів міститься слово ''пісня''). Взагалі він багато що почерпнув із американського фольклору. Так, у його віршах можна знайти притаманні для американських народних пісень і фольклору індіанців паралелізми, повтори, ритміко-синтаксичне одноманіття рядків (''Пісня про сокиру'').

  Широко застосовував  американський поет ораторські  прийоми. Вірші Уітмена – це поетична промова оратора. Адже він завжди звертається до великої аудиторії. Часто застосовуються питальні конструкції, що надають віршам енергії та природності розмовної мови ( ''Нашим Штатам'').

Один з найпроникливіших дослідників творчості Уітмена Корній Чуковський знаходить у його поезіях мовленнєву манеру біблійних пророків, біблійний речитатив, особливостями якого є паралелізми – синтаксичний та антитетичний.

Уітмен збагатив також  і поетичну лексику. У ''Листях трави'' є багато такого, що раніше вважалося  неприпустимим в поезії, наприклад, прозаїзмів, розмовних слів і наукових термінів. Запозичуючи слова з  американської розмовної мови, поет привносить свіжість і соковитість мови простого народу.

Ознакою поетичного мовлення Уітмена є також його знамениті ''каталоги'' предметів, речей, явищ. Вони є наслідком його захоплення ''пафосом перерахування''. Як правило, каталоги Уітмена не є нудними та одноманітними, а навпаки – яскравими та добре організованими, вони служать меті створення ефекту всеосяжностф,допомагають відтворити образну панораму життя. [5; 5]