Сучасна українська література

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

ДВНЗ „КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

 

 

Реферат

за темою: «СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА»

 

 

 

 

 

 

Виконала  студентка

1-го курсу  групи МР-11-13

Боровик Ольга

 

 

 

 

 

 

Сімферополь 2013

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

...В усіх книжках говориться про інші книжки...

будь-яка історія переповідає історію, яка вже

переповідана...

У. Еко

сучасна українська література творчість

Вплив суспільних умов на розвиток літератури. У 1991 р.Україна вийшла зі складу радянської імперії й проголосила свою незалежність. Це докорінно змінило характер розвитку літературного процесу, розпочалося відкидання догматичних схем розвитку літератури в заідеологізованих рамках «соціалістичного реалізму» й інтенсивний пошук нових естетичних способів моделювання й відображення дійсності.

Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична  й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження

У сучасній українській літературі можна виділити два основних дискурси: тестаментарно – рустикальний (лат. заповіт, простий селянський) та постмодерний дискурс. Перший базується на реалістичній традиції з певними вкрапленнями романтизму та модернізму, базується на рустикальному (селянському) мисленні й ментальності.

Постмодернізм як явище. Другий дискурс  з’явився в кінці 80-х – у 90-х  рр. як реакція на перший дискурс  та модерний дискурс «шістдесятників». Постмодерний дискурс має свої символи й поняття: екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, карнавал, Г.Гессе, (німецький і швейцарський письменник, автор роману «Гра в бісер», має вплив на українських постмодерністів Т.Прохаська та Ю.Андруховича). Л.Х.Борхес (аргентинський поет і прозаїк, запропонував творення художнього твору як відверту концептуалізовану гру цитатами, ремінісценціями, алюзіями світового письменства, вплинув на Ю.Андруховича, Ю.Бедрика, В.Медвідя) тощо. Окрім ТР-дискурсу та ПМ-дискурсу, в українській літературі існують проміжні та окремі дискурси, зокрема, презентовані іменами О.Забужко, Е.Андієвської, Ю.Тарнавського та ін.

Постмодерна спрямованість в українському письменстві означилася після 1986 р., після катастрофи на Чорнобильській АЕС, яка неначе пробудила і митців старшого покоління, і «шістдесятників», і породила нову генерацію письменників постчорнобильської епохи. Ця хвиля митців прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» ( Ю.Шевельов), тобто вивести мистецтво слова поза межі політики, ідеологічних та адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім.

Вперше термін “постмодернізм”  з’явився 1917 р. в книжці німецького філософа Рудольфа Паннвіца “Криза Європейської культури”. Вживався він на позначення нігілізму в культурі ХХ ст. Філософське  підґрунтя постмодернізму склали праці Мішеля Фуко, Жака Дерріда, Жиля Дельоза, Фелікса Гваттарі, Жана Бордіяра, Жака-Франсуа Ліотара, Річарда Рорті.

До визначальних рис постмодернізму відносять поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо. У сучасній ПМ літературі головна увага приділяється, по-перше, індивідуальній манері митця, його власному баченню людини та світу, у творах часто сполучається конвульсивна краса, примхлива елегантність, потяг до дисгармонії та деформації, хворобливої фантастики та абсурду, вигадливий еротизм.

По-друге, духовна напруга, пошук  “внутрішньої ідеї”, “самовіддана несамовитість”(Дж.Бруно) екзистенційність є важливою складовою сучасної літератури.

По-третє, метафорична насиченість твору поєднана часто з навмисно зниженою мовою; багато словесної еквілібристики; плеоназм, наявність оксюморону та антитези, гіперболи та гротеску; складна композиція твору, фрагментарність – ознаки твору постмодерного часу.

Український постмодернізм. Більшість  дослідників вважає, що український постмодернізм пов'язаний з іменами Ю.Андруховича, О.Ірванця, В.Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю.Позаяк, В.Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І.Лучук, Н.Гончар; «Нова дегенерація»: І.Андрусяк, І.Ципердюк та ін.

Літературний андеґраунд шокував  «законопослушного» обивателя. «EINE KLEINE NACHTMUSIK» ( «Від Дону до Сяну») та «Любіть» ( «Любіть Оклахому!») Олександра Ірванця ніби руйнувала загальноприйняті норми добропорядності в українському суспільстві. Проте варто згадати слова Лесі Українки : «Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив». Поезія літературного угрупування «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада») була реакцією на суспільну депресію і супроводжувалася масовою карнавальною сміховою рефлексією на катаклізм системи.

Упродовж 80 – 90-х рр. в Україні  утворювались і розпадались численні літературні гурти, які виникали на базі студентських груп, музичних колективів: Асоціація українських письменників БУ-БА-БУ, «Музейний провулок, 8», «Нова  дегенерація», Орден чину ідіотів, ЛуГоСад, Пропала грамота, Пси Святого  Юра, Творча асоціація «500», «Червона Фіра». Деякі з них існують, продовжуючи традиції, та більшість з учасників цих гуртів, закінчивши ВНЗ, знайшовши себе в цьому вируючому світі, забула про своє письменницьке минуле.

Залишилися найстійкіші, найвідданіші Його Величності Слову: Ю.Андрухович, Ю.Винничук, Марія Матіос, М.Гримич, І.Роздобудько, Є.Кононенко, С.Поваляєва

Літературні угрупування

“Бу-Ба-Бу”

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак  заснували літугрупування, яке назвали  “Бу-Ба-Бу”. Віктор Неборак у  своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» (Л. : Піраміда, 2003), дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу – це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що і політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991рр. Апофеозом став фестиваль “Ви-вих-92”, коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери Бу-Ба-Бу “Крайслер Імперіал”. В 1995 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книга “Бу-Ба-Бу”.

“Пропала грамота”

Група «Пропала грамота» об'єднала кіївських  поетів — Юрка Позаяка, Семена Либонь i Віктopa Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи — досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Piч у тому, що творчість поет цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику. де гepoї — xiпi, бомжі, студента, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків i скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена ipонії, навіть с карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання — цілковите перевтілення у своїx персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що вci автори працюють під літературними масками.

“ЛуГоСад”

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими  поетами Іваном Лучуком, Назаром  Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад I і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара “Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського “Антологія”. “Методологічна основа” творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єгардної теорії – Т. Лучук).

На жаль, сьогодні не кожна бібліотека має в своїх фондах достатньо  творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатись чи не подобатись. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи “Сучасність”, “Київ”, “Березіль”, “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна” та ін. Щоб детальніше познайомитися з сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями, радимо скористатися літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань “Літературна Україна”, “Дивослово”, “Культура і життя”, “Слово і час”, “Українська мова і література в школі”, “Дзеркало тижня” тощо.

Із розмаїття літературно-художніх видань бібліотекарям слід відібрати  найцікавіші твори з нової  української прози. З метою ознайомлення читачів радимо організувати книжкові виставки, бібліографічні огляди книг та матеріалів періодики, літературні бесіди, обговорення творів, презентації, читацькі конференції.

Сучасна українська література є . Вона опановує новий для себе простір, вона міняє стереотипи і творить нове уявлення про красу. Добре це чи погано? Важко сказати. Сподіваємось, нові канони не стануть загрозою знищення культурного надбання нації взагалі. Микола Жулинський писав: “Це наше. Українське. Неминуче. Й це не криза, не катастрофа, а визрівання чогось нового, ще не звіданого, тому таємничого, навіть містичного”/

 

ПАГУТЯК ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

 

Народилася 26 липня 1958 р. в с. Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала у село Уріж..

Вважає себе нащадком древнього  молдавського роду Басараб .

Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка

Працювала у школі, у Дрогобицькому  краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Живе у Львові.

Галина Пагутяк – наймістичніша  письменниця сучасної української  літератури . Тричі висувалася на звання лауреата Шевченківської премії і отримала відзнаку за роман «Слуга з Добромиля» з третього разу. Тридцять років праці, чотринадцять книг, під обкладинками яких ховається невичерпне натхнення, унікальні сюжети й тексти.

За глибиною відтворення людських емоцій і почуттів Галину Пагутяк  часто називають наступницею  Ольги Кобилянської. Їй властива специфічна манера письма, в якій прорив до вигаданого світу є головним.

Книги:

«Діти» К.: Радянський письменник, 1982 ( Діти (роман); Повість про Марію і Магдалину; Лялечка і Мацько; Філософський камінь (роман) )

«Господар» К.: Радянський письменник, 1986 ( Господар (фантаст. роман); Соловейко (повість) )

«Потрапити в сад» К.: Молодь, 1989 ( Компроміс (роман);Трагічні оповідання (цикл) )

«Гірчичне зерно» К.: Радянський письменник, 1990 ( Повісті )

«Записки Білого Пташка» К.: Український  письменник, 1999 ( Смітник Господа нашого (роман); Радісна пустеля (роман); Записки Білого Пташка (повість) )

«Захід сонця в Урожі» Л.: Піраміда, 2003 ( Романи: Смітник Господа нашого;Книга снів і пробуджень. Повісті: Захід сонця в Урожі та інші )

«Писар Східних Воріт Притулку»  Л.: Піраміда, 2003 ( Роман )

«Королівство» Тернопіль: Джура, 2005 ( Роман )

«Втеча звірів або Новий Бестіарій» Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006 ( Казкова повість )

«Слуга з Добромиля» Київ: Дуліби, 2006 ( Роман )

Погляд на творчість 

Давно уже ніхто з жінок в  українській літературі так не заворожував  читача своєю міфо-поетичною прозою, як це робить Галина Пагутяк. Вона ввійшла в літературу рано, двадцятитрирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом Галина подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи.

Галині Пагутяк властиві фантастично-символічна манера письма, прорив до "вигаданого світу", потяг до містики та безнастанних пошуків спасіння людської душі у жорстокому світі. Письменниця постійно прагне зазирнути і за межу людської свідомості та осмислювати пограничний стан людського буття. Недомовленість у багатьох її творах дає великий простір читацькій фантазії, спонукає до співтворчості, робить образи багатовимірними, врешті, несе в собі шарм таємничості й незбагненності.

Вона тонко й глибоко відтворює і національну автентичність.

Багато її творів сповнені великою  тугою за Садом, якого не можна  віднайти і який став її мрією за втраченим щастям, а земля - колами пекла.

Читаючи її новели, повісті та романи, не можу позбутися відчуття, що більшість з них створена у підсвідомому стані; здається, наче вони самі написали себе й самі поставили останню крапку.

У романі "Смітник Господа нашого" авторка хоче втекти від жорстокого і до того ж конкретно означеного світу у свої сни, бо лише там їй легко і затишно живеться. У снах знаходить і своє щастя, якого бракує у реальному житті. Хоча часто видається, що у Галини Пагутяк взагалі розмита межа між реальним світом і сном. Вони у неї злилися, і у цьому реально-нереальному світі блукає вона з відчуттям, що всі ми покинуті Творцем на смітнику.

Останніми роками помітніший в її прозі і вплив літератури Сходу, зокрема японської. Так, роман "Книга  снів і пробуджень" написаний  у жанрі дзуйхіцу, традиційному для японської літератури.

Г. Пагутяк — не тільки письменниця, вона мислителька, яка постійно звертається  до християнства як джерела не так  літературності, як сенсу. Вона не прагне розважати читача. Вона хоче застерегти його від нього ж самого.

Г. Пагутяк зізнається: усі її книги  народжені снами, отже, є підстави вважати її стиль сюрреалістичним.

Книжки Г. Пагутяк переважно  гіркі, проте й у неї буває  дім на сонячному острові посеред  ріки у глухому поліському селі, де людина начебто почувається в безпеці. Ця безпека позірна, вона нагадує затишшя перед бурею: люди спинилися над прірвою й вдивляються в тумани невідомості. Авторка взялася за перо, щоб описати все, що відбувається й відбудеться з нею самою, а також із усіма нами.