Т.Г. Шевченко

 

Повернувшись до Петербурга, змужнілий і загартований поет у вірші «Подражаніє 11 псалму»[118] афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:« 

… Возвеличу

 

Малих отих рабов німих!

 

Я на сторожі коло їх

 

Поставлю слово.  »

 

 

Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної й особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характерну для його творчості мистецьку форму «подражанія», поет прорікає у вірші «Осії глава XIV» (1859) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України — російськими царями. Поема «Марія» (1859) присвячена одній з основних тем Шевченкової творчості — темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі Шевченка має небагато спільного з богословським образом Богородиці. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама «під тином», «у бур'яні умерла з голоду». Іван Франко вважав цю поему «вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері». Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

 

 Пам'ятник Кобзареві  у Києві

Див. також: Список літературних творів Тараса Шевченка, Кобзар (збірка), Повісті Тараса Шевченка, Фольклорні записи Тараса Шевченка та Переклади творів Тараса Шевченка

Доля творчого скарбу Тараса Шевченка

 

За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були переважно його ранні твори.

 

1840 року вийшла друком  під назвою «Кобзар» його перша  книжечка поезій. До неї увійшли  вісім ранніх творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні  брови»), «До Основ'яненка», «Іван  Підкова» та «Тарасова ніч». У  цьому виданні твори постраждали  від жорсткої цензури.

 

1841 року на ті кошти, що Шевченко зібрав від різних  меценатів, прихильників його таланту, вдалося видати «Гайдамаки».

 

1844 року окремим книжками  вийшли поема «Гамалія» та  поема «Тризна» (російською мовою). Того ж року під назвою «Чигиринський  Кобзар і Гайдамаки Тараса  Шевченка» окремою книжкою вийшли  твори, що увійшли до першого  видання «Кобзаря», та поема «Гайдамаки».

 

Під час арешту Шевченка 1847 року до рук жандармів III відділення потрапила рукописна збірка «Три літа» вже готова до друку, що містила такі твори, як «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» та ще десятки інших поезій і поем. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі ж поезії зі збірки «Три літа», що залишилися в приватних руках у рукописних списках, поширювалися серед народу. «Кавказ», «Холодний Яр», «До мертвих і живих…» були надруковані за кордоном (хоча й дуже неохайно), у Лейпцігу, 1859 року в книжці з назвою «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

 

Із заслання, з неволі, Шевченко привіз із десяток повістей, писаних російською мовою, та чотири «захалявних книжечки» віршів, які він «мережив і кучерявив», переховуючи від своїх наглядачів. Оправлені разом, ці книжечки склали альбом «невольничої поезії», який умовно назвали «Малою книжкою». Цей альбом зберігався в рукописному відділі Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка.

 

Після заслання, під час перебування в Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко переробляв твори, переписуючи їх до нового альбому, куди записував і нові твори. Так сформувалася нова книжка поезій — «Більша книжка» (умовна назва науковців). Проте надрукувати за свого життя Шевченкові з цих творів нічого не вдалося.

 

З великими труднощами Тарасу Шевченку пощастило видати лише деякі видані до заслання твори. Із нових вдалося додати мало що, як от поему «Наймичка» (видана П. Кулішем 1857 року без імені автора) та «Давидові псалми».

 

Те, що до заслання та після нього Шевченкові та його друзям вдалося видати, увійшло до книжки «Кобзаря», яка побачила світ 1860 року. Ця книжка поезій була останньою за життя Тараса Шевченка[119].

Художня творчість

Докладніше: Художня творчість Тараса Шевченка

 

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830–1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною й Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є і його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати.

Див. також: Список малюнків Тараса Шевченка

Див. також: Автопортрети Тараса Шевченка та Портрети роботи Тараса Шевченка

Політичні інтерпретації постаті

 

Золота пам'ятна монета присвячена Т. Шевченку

Докладніше: Тарас Шевченко — символ

 

Дуже різним політичним силам вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до ідеології саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною радянською пропагандою, так і націоналістичними колами. Натомість існує думка, що насправді політичні переконання Шевченка були нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком. Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2013)

 

Погляди щодо релігії

 

 Богданова церква в  Суботові, акварель Тараса Шевченка, 1845

Докладніше: Погляди Тараса Шевченка щодо релігії

 

Погляди Тараса Шевченка щодо релігії є одним із найконтроверсійніших питань у шевченкознавстві.[120]

 

Уся творчість Тараса Шевченка, його листи й записи в «Щоденнику» всіяні зверненнями до Бога, пронизані християнським світосприйняттям та зацікавленням до тем церкви й віри.[121] Водночас Шевченкова творчість не дає однозначної відповіді, як він ставився до Бога, до церкви й до релігії загалом. Тож оцінки релігійності митця варіюють від образу упокореного християнина до суперечності його зовнішньої набожності «епікурейському» способу життя й аж до оцінок постаті Шевченка як «богохульника» Російською православною церквою та як «атеїста» комуністичною ідеологією Радянського Союзу.[120]

 

Однак позиція українського духовенства кардинально суперечить позиції РПЦ та радянської ідеології. Так, перекладач Біблії українською мовою митрополит Іларіон (Огієнко) присвятив Шевченку працю «Релігійність Тараса Шевченка», в якій дійшов висновку, що «більшість Шевченкової науки можна повторювати в церкві на проповідях, так ніби цитати з якого церковного твору» і що українському духовенству варто його частіше цитувати. Перший митрополит УАПЦ Василь (Липківський) часто цитував поета і присвятив йому дві проповіді.[122]

 

Нині більшість дослідників уважають Шевченка щирим християнином, котрий однак часто виступав з антиклерикальними поглядами (особливо щодо російського православ'я) та «претензіями» до Бога за свій народ, які хибно трактувалися як атеїзм. Схожі претензії знаходимо й у текстах біблійних пророків.[121][123]

 

Варто також зазначити, що Шевченко став одним із перших перекладачів сучасною українською мовою біблійних текстів. У грудні 1845 року він написав свої переспіви десяти псалмів. Його збірка «Давидові псалми» була видана ще за життя поета в складі «Кобзаря» 1860 року (та окремою книжкою того ж року).[124]

Образ Тараса Шевченка

 

 На банкноті 100 гривень  зразка 1996 року Шевченко зображений  зморшкуватим дідусем, хоча він  помер у 47-річному віці

 

 Пам'ятник Шевченкові  у Варшаві відкритий 2002 року —  таким Шевченко майже ніколи  не зображався за радянських  часів

 

Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії»,[125][126][127][128] любив сміятися,[126][129] допомагати іншим[130][131] і вмів розвеселити незнайомих людей,[125][128] його звикли зображати із суворим виразом обличчя. Також хоча він помер доволі молодим (у 47 років), його часто зображають як дідуся, із зморшками.[121]

 

Про плекання за радянської влади образу саме такого суворого й похмурого Шевченка розповідав скульптор Леонід Молодожанин, автор кількох пам'ятників Шевченкові закордоном. У 1930-х роках він був студентом Ленінградської академії мистецтв у класі скульптури професора Матвія Манізера. Разом з іншими студентами він допомагав Манізеру моделювати пам'ятник Шевченка для Києва. Коли проект пам'ятника був готовим, на роботу приїхали поглянути Лазар Каганович і Микита Хрущов. Побачивши під фігурою Шевченка персонажів із «Гайдамаків» (подібно до харківського пам'ятника Шевченку), Каганович накинувся на Манізера з критикою: мовляв, такий Шевченко надихатиме селян повстати проти радянської влади. Він наказав прибрати всіх персонажів, змінити фігуру Шевченка з випнутими грудьми на фігуру з похиленою уперед головою, наказав прибрати Шевченкові руки за спину та повісити на них якусь важку одежину. Манізер переробив пам'ятник за «порадами» Кагановича й у такому вигляді його було відлито з бронзи і встановлено 1939 року.[132]

 

25 років потому, в 1964-му, відкрито  пам'ятник молодому Шевченкові  у Вашингтоні роботи самого  Молодожанина. Шевченко зображений  на ньому з випнутими грудьми, спрямований уперед.

 

Уважається, що перший пам'ятник молодому Шевченку в Україні було відкрито у Звенигородці 1981 року.[133]

Дослідження життя і творчості Шевченка

Докладніше: Шевченкознавство

 

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та в світовому літературному процесі — предмет окремої науки шевченкознавства. Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

Ушанування пам'яті

Докладніше: Вшанування пам'яті Тараса Шевченка та Шевченківські дні

 

 Портрет роботи Івана  Крамського, 1871

 

 Пам'ятник Тарасу Григоровичу  Шевченку в Дніпропетровську

 

 Пам'тна дошка Тарасу  Шевченку, «Просвіта», Франківськ

 

Ім'ям Тараса Шевченка названо низку географічних об'єктів (населених пунктів, вулиць), навчальних закладів та інших організацій України. Зокрема, в Києві чотири вулиці Шевченка (для точної ідентифікації доводиться вказувати район або індекс) та бульвар Тараса Шевченка, який разом із проспектом Перемоги становить одну з найголовніших артерій міста.

 

Ім'я Тараса Шевченка також мають вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Придністровської Республіки (Молдова); театри — Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр, Криворізький театр драми та музичної комедії, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри, гора Шевченка пік, Форт-Шевченко; з 1964-го по 1991 рік місто Актау мало назву Шевченко.

 

В Україні та за її межами є багато пам'ятників Шевченку. Одним із найкращих уважається монумент у Харкові, великі пам'ятники Кобзареві встановлені також у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено в Росії (Москва, Санкт-Петербург), США (Вашингтон), Канаді (Вінніпеґ, Торонто), Польщі (Білий Бір, Варшава), Чехії (Прага), Білорусі (Берестя, Гомель, Мінськ, Могильов, Слуцьк), Грузії (Тбілісі), Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції (Париж, Монтаржі) Австралії (Канберра).

 

«200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка»,

 срібна монета номіналом 50 грн

 

Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі в Каневі. У Києві діє Національний музей Тараса Шевченка, його філіал — це Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто є музей, присвячений тільки шевченківській тематиці. У галузі літератури щорічно присвоюють Шевченківську премію — одну з найпрестижніших відзнак України. Портрет Тараса Шевченка зображено на банкноті номіналом 100 гривень та на золотій пам'ятній монеті номіналом 200 гривень.

 

На його честь названо астероїд 2427 Кобзар та кратер Шевченко на Меркурії.

 

У жовтні 2014 року в Харкові на стіні 17-поверхового будинку намалювали найбільший у світі портрет Тараса Шевченка площею понад 500 м².[134]

 

До 200-річчя від дня народження поета в березні 2014 року телеканал «Інтер» та інформаційний портал «Подробиці» створили інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку[135].