Творчість Г.С.Сковороди

Образ саду у  цьому вірші займає центральне місце. Як зазначали дослідники української поезії XVII— XVIII ст. (В. Крекотень, Б. Криса, Л. Ушкалов, М. Сулима, А. Макаров, Вал. Шевчук), він належить до виразних барокових символів. У Сковороди сад — весняний, розквітлий: «Всегда сей сад дает цвіты, всегда сей сад дает плоды». Квіти — символ «невинности», першородства, свіжості, юності, а плоди — «любви и мира», життєрадості, духовної спроможності й енергії, повноцінності, гармонії, «веселіясердца», «ключмоихвсгЬхугЬх». Для пейзажних віршів Сковороди характерна багатоманітність зорових та звукових образів. У пісні 13 мальовничо передано слобожанський краєвид:

Ах поля, поля зелены, Поля, цвитами распрещенны! Ах долины, яры, Круглы могилы, бугры!

Зорові враження змінюють звукові образи:

Жайворонок  меж полями, Соловейко меж садами... А когда взойшла денниця [сонце], Свищет в той час всяка птиця, Музикою воздух Растворенний шумит вкруг...

Пейзажні  картини у вірші органічно поєднані із побутовими реаліями: «Только солнце виникает, пастух овци виганяет». Проте навіть змальовуючи красу природи, Сковорода переймався смислом людського життя:

Пропадайте, думи трудні, Города премноголюдні! А я с хліба куском Умру на місці таком.

Джерелом  пейзажної лірики Сковороди були його власні спостереження над природою, яка стала для нього органічним чинником поетичного мислення.

Сатиричні вірші. До таких віршів належать пісня 9 «Голова всяка свой імієт смисл» і пісня 10 «Всякому городу нрав і права». Сковороді як прихильнику та інтерпретатору просвітницьких ідей властивий критицизм у ставленні до суспільних порядків. Він не часто виявляв негативне сприйняття окремих явищ у житті сучасного йому суспільства, здебільшого висловлював деякі критичні думки у різних за жанрами творах. У пісні 10 зосередився на явищах, які вважав ганебними: «Петр для чинов углы панскіи трет», «Федька-купец при аршині все лжет», «тот непрестанно стягает грунта», «сих шумит дом от гостей, как кабак», «строит на свой тон юриста права» тощо. Проте таке сатиричне змалювання суспільства викликане не бажанням змінити у ньому щось на краще, а виведене із гіркої констатації: «Всякому городу нрав і права». Сковорода переймається іншим: «А мні одна только в світі дума, как би умерти мні не без ума». У дусі просвітницької доби проголошено культ розуму, здатного виправити негативні суспільні явища. Однак розум сам по собі, на думку філософа, не стане засобом просвіти і поступу, якщо не буде поєднаний з іншою важливою моральною цінністю — «совістю, как чистий хрусталь».

Збагативши  жанрову систему своїх поетичних  творів, Сковорода урізноманітнив версифікаційні прийоми, ритміку і строфіку віршів, зробивши їх гнучкішими, пластичнішими, наближеними до силабо-тонічної системи. Деякі з віршів («Ой ти птичко жовтобока», «Ах поля, поля зелені») підпорядковані фольклорній ритміці та образності, що свідчить про певну зорієнтованість поета на народнопісенні традиції.

3. Внесок Григорія Сковороди в утвердження жанру байки

Заслугою  Григорія Сковороди є утвердження  жанру байки в українській літературі. Він не лише написав три десятки байок, уклавши їх у збірку «Байки харківські» (1774), а й висловив у передмові свої міркування щодо жанрових особливостей цього ліро-епічного виду. Байку мислитель розглядав, як «мудру іграшку», що «таїть у собі силу», тобто в розважально-алегоричній формі він убачав серйозний зміст: «Байка тоді буває погана і дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх». Звірі, змії та птахи у байках — ніщо інше, «як образи, що прикривають, як полотном, істину».

Джерелами байок були деякі популярні сюжети давньогрецького байкаря Езопа (VI ст. до н. е.), а також повсякденна українська дійсність, усна народна творчість. Сковороді вдалося створити оригінальний різновид байки, яка розробляла теми «сродного труда», моральних та етичних цінностей, натякаючи своїми алегоричними образами на певні суспільні явища, даючи їм критичну оцінку.

Морально-етична проблематика властива більшості байок Сковороди. Розум протиставляється зовнішній ефектності у творі «Голова і Тулуб»: «Фабулка ся для тих, хто честь свою на самій пишності заснували». Розмірковуючи у байці «Годинникові колеса» про «сродность», автор наголошував у висновку («силі»), що «у людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні», але неодмінними якостями усіх має бути «чесність, лад і любов». У байці «Орел і Черепаха» Сковорода висловив таку сентенцію: «Прагнення насолод і слави збиває у протиприродний стан». У байці «Жаби» викладено фабулу про мешканців озера, серед яких була одна жаба, котра знайшла собі пристанище коло джерела, мотивуючи це тим, що вода може висохнути, а джерело усе-таки є надійнішим від калюжі. Сковорода так тлумачив алегоричний зміст: «Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування». Про людську дружбу йдеться у байці «Собака і Вовк». Ні багатство, ні чин, ні походження, на думку автора, не можуть стати основою дружби, а «лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ». Подібні сентенції наявні і в байці «Соловей, Жайворонок та Дрізд»: «Дружбу годі випросити, купити чи силою вирвати». У творі «Два коштовні камені — Діамант і Смарагд» Сковорода визначив своєрідний моральний кодекс: «Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість — ось ціна наша і честь!»

Григорій  Сковорода створив свій варіант байки, якій притаманна прозова форма викладу, поділ на дві частини (фабула і «сила»), уведення в текст нових алегоричних персонажів та символів. «Сила» байки часто висловлена містким і лаконічним афоризмом або розгорнута у повчальний міні-трактат на моральну тему. Використав він у байках народні прислів'я та приказки, змоделював побутові сценки, вдався до діалогічної форми викладу фабульної частини байки.

4. Афористика Григорія Сковороди

Філософ і  поет Григорій Сковорода свої думки  висловлював лаконічно і дотепно, не вдавався до традиційного, відомого з античних часів афористичного жанру. Його влучні фрази містять філософські трактати і художні твори. Для них характерна глибина пізнання людського буття, природи, суспільства і відшліфована форма вираження. Спостереження, зауваження, сентенції, духовні та інтелектуальні осягнення Сковороди відображають його барокову універсальність, складність мислення і здатність у доступній і прозорій смисловій формі передати власні висновки та узагальнення. Його афоризми стосуються багатьох сфер життя і суголосні основним гносеологічним і морально-етичним проблемам творчості:

• ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватися — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — це рух;
• що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа;
• любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю;
• ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з тим і двох-трьох ворогів;
• більше думай, а тоді вирішуй. Поспішай повільно!;
• немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга;
• хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує;
• кому душа болить, тому весь світ плаче;
• як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти;
• всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру;
• коли риба спіймана, вона вже не потребує принади;
• пізнаєш істину — ввійде тоді в кров твою сонце.

Отже, художня творчість Сковороди хоч і пов'язана з традиціями давньої літератури, має виразні новаторські ознаки: критицизм у дусі Просвітництва, розширення тематичних і жанрових можливостей літератури, зв'язок із фольклорною ритмікою та образністю, художня завершеність, циклічність творів у формі окремої книги.