Тематика і поетика лірики провансальських трубадурів

Після розпаду імперії Карла Великий південь Франції, називаний Провансом, став політично незалежним від північної Франції - домену французького короля. Тут із самого початку розвивалася з латині зовсім самостійна провансальська мова. В XІ ст. Прованс був в економічному плані найбільш передовою областю Франції. Швидкий ріст продуктивних сил й інтенсивна морська торгівля із сусідніми романськими й східними країнами обумовили тут ранній розквіт самоврядних міст, що володіють більшою незалежністю, ніж міста північної Франції, і в загальному не меншою, ніж користувалися в ту ж епоху міста-комуни північної Італії [2;67]. Поруч із цими вільнолюбними містами процвітало лицарство, дуже заможне. Проте воно не замикалося в аристократичну винятковість, а підтримувало торговельні й взагалі ділові відносини з міським патриціатом, дуже сприйнятливе до всякого роду новим віянням.

У Провансі, раніше, ніж будь-де, склався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя й тяга до утворення, підкріплювана близькістю Італії й арабської Іспанії, досягли тут надзвичайних розмірів.  

Ми спостерігаємо тут певну техніку, майстерність. Щодо цього показова сама назва провансальських поетів-співаків - трубадури (від дієслова trobar - франц.trouver "знаходити") ля позначення своєї творчості трубадури постійно вживають терміни "майструвати", "кувати", "обробляти". Багатьом трубадурам такий спосіб творчості представляється єдино можливим: навіть птах, коли він співає, "обробляє", на їхню думку, свою пісню. У текстах, що дійшли до нас, налічується до дев'ятисот різних строфічних форм. Досить розвиненими також були різні форми лірики трубадурів, які в той же час могли б бути названі й жанровими, тому що строфічна структура й система рим віршів були пов'язані з їхньою тематикою. Найголовнішими із цих жанрових форм були: кансона (тобто  любовна пісня), сирвента (вірш на будь-яку політичну, рідше - особисту тему, зазвичай полемічну за тоном), тенсона - спір між двома поетами на будь-яку моральну, літературну й тому подібні теми; причому обидва мовлять по черзі, як у живому діалозі, за строфою Суспільне становище трубадурів лицарського стилю було досить різноманітним. Серед них чотири або п'ять королів, кілька десятків великих феодалів і велика кількість дрібних лицарів; але було також чимало замкових слуг, купців, ремісників, юристів - словом, осіб всілякого звання, пов'язаних з лицарськими колами й засвоївши їхній світогляд. Характерно, що між трубадурів, що оспівували кохання, були також священики й ченці, що, однак, не дивно, тому що багато осіб духовного звання в Провансі, як і великі феодали, були заражені вільнолюбними єресями. Кохання, на думку трубадурів, визначається особистим вільним вибором, що заперечує станові, церковно-феодальним узам. От чому звичайним мотивом у трубадурській поезія - є те, що предметом кохання є заміжня жінка, дружина іншого. У цьому позначається природний протест людського почуття проти пануючого в аристократичному середовищі того часу. Незабаром виробився певний ритуал залицяння й любовних відносин,   якому повинні були випливати всі вишукані люди, що дорожили своєю  репутацією. Дама була зобов'язана мати коханого й відповідно з ним  поводитися, її лицар повинен був зберігати таємницю "таємного кохання" і  служити дамі серця так само, як васал служить сеньйору: феодальна  термінологія легко поширювалася й на інтимні відносини.