Флористичні образи в поезії О.Забужко

Концепт Світове Дерево як символ духовного сходження людини в поезії О. Забужко втілено також лексемами, що позначають абстрактні поняття: свідомість, пам’ять, як-от: «Гупне ляда свідомости, чорний колодязь накривши, / Де плазучим клубком — корневища підрубані, скручені тіні…» [Забужко 2005: 112].

Лексема зарубка у складі розгорнутої генітивної метафори «відтерплі вві сні зарубки / На поваленім стовбурі пам’яті: голос, кімната, запах…» [Забужко 2005: 211] актуалізує сему спеціальна позначка на чому-небудь, 
зроблена сокирою, ножем чи іншим знаряддям і свідчить про накладання концепту Світове Дерево на  концепт Людина з перенесенням зображення із фізичної площини на духовну.

Подібне перенесення, що також має позитивну, навіть сакральну конотацію (адже священна сама пам’ять людська), спостерігаємо і в 
поемі-видінні О. Забужко «Самогубче дерево»: «І все, що до моїх народин відбулось, — / Погроми, війни, оскверненні храми, — / Зарубинами в пам’ять упеклось / І раптом відкривається, мов шрами!» [Забужко 2005: 120]. Поодинокими є випадки негативно оціночного авторського ставлення до перенесення дерево — людська сутність, і тому ліричному суб‘єктові треба «вирвати» з землі разом із корінням цілі дерева, що в поезії передається лексемою корчувати: «День по день, день по дню / Я в собі корчувала усе, що тобі не потрібно» [Забужко 2005: 176].

Варто також зауважити, що поетична творчість О. Забужко дуже рідко засвідчує вживання видових назв дерев у процесі створення антропоморфних метаморфоз, обмежуючись гіперонімом дерево.

Зокрема, в одній поезії вжито фітонім верба для створення символу жіночості: «Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря. / Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви» [Забужко 2005: 217].

У поезії «Лист із дачі» наведено цілу низку втілень образу Світового дерева: «Чи пам’ятаєш суху берестину, оту, що минулого літа/ вцілило громом, — гігантську обвуглену кістку?/ Так от, мені часом 
здається, що це вона/ верховодить над садом, і свійські дерева помалу/ тратять природну тяму, мов заражені сказом пси./ Не знаю, як поводяться божевільні дерева — / може, сходять із коренів, наче трамваї 
із рейок» [Забужко 2005: 158].

У наведеному контексті вербалізовано персоніфікований образ берестини, зооморфний образ «свійських дерев», а також створено атрибутивну модель перетворення мовного образу божевільні дерева на трамваї. Перед нами — багатокомпонентна метаморфоза художнього образу Світового дерева, що взаємодіє з концептами Людина, Тварина І Транспорт.

ВИСНОВКИ

Отримані в процесі дослідження результати мають практичне значення. Пропонована класифікація флоризмів, розгляд механізму творення образних моделей-конфігурацій і їх функціонування у поетичному тексті стануть у нагоді в подальшому вивченні аналізованого художнього явища.

Результати, отримані у процесі дослідження, дозволяють зробити такі висновки. У поетичних текстах одним із основних предметів опису постають різноманітні рослини. Визначення набору образних конфігурацій та семантичні особливості їх елементів, а також кореляція останніх є одним із засобів ідентифікації індивідуального стилю автора. Виділені в роботі образні моделі-конфігурації залишаються у межах універсальних типів. Для сучасних поетів флора є креативною силою. Флористичні образи розглядаються у двох групах: метафоричні та метонімічні утворення. Флоризми беруть участь у творенні образності.

 Аналіз образного використання флоризмів показав, що флоризми використовуються більш за все для позначення референта, а не агента уподібнення. Це свідчить про те, що флоризми стають безпосереднім об'єктом опису частіше, ніж виконують роль допоміжного засобу при описах інших об’єктів, внаслідок чого антропоцентричне начало не завжди проявляється досить експліцировано і виступає у опосередкованому вигляді.

Таким чином, аналіз концептів Світове Дерево і Людина в поезії Оксани Забужко дає змогу зробити висновок про активну трансформацію архетипного значення образу Світового дерева як символу першопочатку.

На перший план в аналізованій поезії виходять вегетоантропоморфні метаморфози, які створюють міктроконцепт Людина, що походить із Дерева. Про це свідчать численні ототожнення дерева як із фізичними ознаками людини, так і з її душевними станами.

Власне авторськими є трансформації образу дерева як носія й охоронця ментальних ознак людини, а також багатокомпонентні антропоморфні 
метаморфози образу Світового дерева.

Перспективним видається подальше дослідження вербалізації концепту Людина на основі різноманітних моделей метаморфоз у поетичній мові Оксани Забужко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеєва Віра. Жінка-авторка як інопланетянка : [Про Оксану Забужко] / В. Агеєва // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: Фрагменти творчості і контексти : научное издание. - Київ : Факт, 2002. - С. 199-205.
2. Войтович В. Українська міфологія. ─ К. : Либідь, 2002. ─ 664 с.
3. Голобородько Я. Сексментальна траєкторія Оксани Забужко // Слово і час. – 2009. - № 12. – С. 74-79.
4. Головіна В. С. Просторові параметри у поезії Оксани Забужко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. – Серия “Филология. Социальные коммуникации”. – Том 23 (62). – № 2. – Ч. 2. – Симферополь. – 2010. – С. 36-40.
5. Головкин Б.Н. О чём говорят названия растений / Б.Н.Головкин. - [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.Колос, 1992. – 191с.
6. Дмитренко М.  Енциклопедія української символіки. – К., 1996. – С.7-19.
7. Забужко О. Notr dame d'Ukraine: українка в конфлікті міфологій. – К., 2007. – 640 с.
8. Забужко О. Замість передмови : дві алогії на калинову тему / Оксана Забужко // Калинець І. Зібрання творів : У 2 т. – Т. 1. – Пробуджена муза / Ігор Калинець. – К. : Факт, 2004. – С. 5–14.
9. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К., 1997.- С. 635.
10. Подолян І.Е. Національна специфіка семантики фітонімів в українській, англійській та німецькій мовах: Автореф. дис. …канд. філолог. наук: спец.10.02.17 – Романські мови / І.Е.Подолян. – Київ, 2000. – 20 с.
11. Франко І. Зібр. творів: у 50-ти т. / І. Франко. – К.: Наукова думка, 1976–1986.